Возняк Михайло Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Возняк Михайло Степанович
Михайло Возняк.jpg
Народився 3 жовтня 1881(1881-10-03)
Вільки Мазовецькі, Рава-Руський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Помер 20 листопада 1954(1954-11-20)[1] (73 роки)
Львів, Українська РСР, СРСР[1]
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Flag of Poland (1928–1980).svg Польська Республіка
Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg СРСР
Діяльність літературний критик
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Заклад Львівський національний університет імені Івана Франка
Членство НАН України
Посада депутат Верховної Ради УРСР[d]
Партія КПРС

Михайло Степа́нович Возня́к (3 жовтня 1881, Вільки Мазовецькі — 20 листопада 1954, Львів) — український літературознавець і фольклорист, академік АН УРСР за спеціальністю літературознавство29 червня 1929 року)[2]. Депутат Верховної Ради УРСР першого скликання (1940–1947).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 3 жовтня 1881 року в селі Вільках Мазовецьких (тепер село Волиця Жовківського району Львівської області) в селянській родині. У 1908 році закінчив філософський факультет Львівського університету. У 1908–1914 роках вчителював у Львівській гімназії. У 1920–1939 роках працював у прогресивних журналах «Вікна», «Культура» тощо[3]. З 1939 р. — професор Львівського університету, з 1944 року завідував кафедрою української літератури у Львівському університеті. Член КПРС з 1951 року.

1940 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання від Рава-Руської виборчої округи № 331 Львівської області[4].

Помер 20 листопада 1954 року у Львові. Похований у Львові на Личаківському кладовищі (поле № 1). На могилі барельєф роботи скульптора Еммануїла Миська[5].

Праці[ред. | ред. код]

Автор багатьох наукових праць, присвячених життю й творчості українських письменників, українського фольклору й театру, культурним взаєминам слов'янських народів. Жваво цікавився історією козаччини.

Опублікував статті «Виправа запорожців на Перекоп 1608 р.» (1930), «Хто ж автор так званого „Літопису Самовидця“?» (1933), «Псевдо-Кониський і Псевдо-Полетика», «„Історія Русів„ у літературі й науці» (1939).

Автор «Історії української літератури» (Т. I–III; 1920–1924).

Автор праць з історії давньої української письменості («Матеріали до історії української пісні і вірші. Тексти й замітки», т. 1–3, 1913–1925; «Початки української комедії. 1619–1819», 1919; «Історія української літератури», т. 1–3, 1920–1924), про життя і творчість письменників XIX — поч. XX ст. (І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Л. Боровиковського, М. Шашкевича, Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького, П. Грабовського, М. Коцюбинського, Лесі Українки, В. Стефаника), з фольклору, історії українського театру, міжслов'янських культурних взаємин, мовознавства, історії правопису, про підручники з граматики в Галичині («Причинки до студій над писаннями Лаврентія Зизанія», 1908; «Філологічні праці Івана Могильницького», 1910; «Галицькі граматики української мови першої половини XIX в.», 1911; «Граматика Лаврентія Зизанія 1596 р.», 1911; «Перша редакція „Розправи о язиці южнорускім і его наречіях“ Якова Головацького», 1914; «Уривок граматики давньої церковнослов'янської мови в порівнянні з українською», 1924; «Український правопис із словничком», 1929; «З приводу фотокопії „Русалки Дністрової“», опубл. 1984).

Особливо вагомим є внесок Возняка у вивчення біографії і творчості Івана Франка. Він започаткував новий розділ у франкознавстві — вивчення світогляду Івана Франка. Опубліковано ряд недрукованих творів І. Франка, підготував і видав «Листування І. Франка і М. Драгоманова» (1928), реконструював твори «Лель і Полель», «Не спитавши броду», «Іригація» тощо.

Упорядник книги «Українські народні казки» (томи 1–3, 1946–1948). Вивчав історію української журналістики.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Возняк Михаил Степанович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Національна академія наук України
  3. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  4. Довідник з історії КПРС. (рос.)
  5. Жадько В. О. Український некрополь // К., 2005. — С. 146.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]