Возняк Михайло Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Степанович Возняк
Михайло Возняк.jpg
Народився 3 жовтня 1881(1881-10-03)
Вільки Мазовецькі
Помер 20 листопада 1954(1954-11-20)[1] (73 роки)
Львів
Поховання Личаківський цвинтар
Партія КПРС

Михайло Степанович Возня́к (3 жовтня 1881, Вільки Мазовецькі — 20 листопада 1954, Львів) — український літературознавець і фольклорист, академік АН УРСР за спеціальністю літературознавство29 червня 1929 року)[2]. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (з 1940 року).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 3 жовтня 1881 року в селі Вільках Мазовецьких (тепер село Волиця Жовківського району Львівської області) в селянській родині. У 1908 році закінчив філософський факультет Львівського університету. У 1908—1914 роках вчителював у Львівській гімназії. У 1920—1939 роках працював у прогресивних журналах «Вікна», «Культура» тощо[3]. З 1939 р. — професор Львівського університету, з 1944 року завідував кафедрою української літератури у Львівському університеті. Член КПРС з 1951 року.

Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 1 скликання (1940—1947 роки) від Рава-Руської округи Львівської області[4].

Помер 20 листопада 1954 у Львові. Похований у Львові на Личаківському кладовищі (поле № 1). На могилі барельєф роботи скульптора Еммануїла Миська[5].

Праці[ред.ред. код]

Автор багатьох наукових праць, присвячених життю й творчості українських письменників, українського фольклору й театру, культурним взаєминам слов'янських народів. Жваво цікавився історією козаччини.

Опублікував статті «Виправа запорожців на Перекоп 1608 р.» (1930), «Хто ж автор так званого „Літопису Самовидця“?» (1933), «Псевдо-Кониський і Псевдо-Полетика», «Історія Русів» у літературі й науці" (1939).

Автор «Історії української літератури» (Т. I–III; 1920—1924).

Автор праць з історії давньої української письменості («Матеріали до історії української пісні і вірші. Тексти й замітки», т. 1—3, 1913—1925; «Початки української комедії. 1619—1819», 1919; «Історія української літератури», т. 1—3, 1920—24), про життя і творчість письменників 19 — поч. 20 ст. (І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Л. Боровиковського, М. Шашкевича, Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького, П. Грабовського, М. Коцюбинського, Лесі Українки, В. Стефаника), з фольклору, історії українського театру, міжслов'янських культурних взаємин, мовознавства, історії правопису, про підручники з граматики в Галичині («Причинки до студій над писаннями Лаврентія Зизанія», 1908; «Філологічні праці Івана Могильницького», 1910; «Галицькі граматики української мови першої половини XIX в.», 1911; «Граматика Лаврентія Зизанія 1596 р.», 1911; «Перша редакція „Розправи о язиці южнорускім і его наречіях“ Якова Головацького», 1914; «Уривок граматики давньої церковнослов'янської мови в порівнянні з українською», 1924; «Український правопис із словничком», 1929; "З приводу фотокопії «Русалки Дністрової», опубл. 1984).

Особливо вагомим є внесок Возняка у вивчення біографії і творчості Івана Франка. Він започаткував новий розділ у франкознавстві — вивчення світогляду Івана Франка. Опубліковано ряд недрукованих творів І. Франка, підготував і видав «Листування І. Франка і М. Драгоманова» (1928), реконструював твори «Лель і Полель», «Не спитавши броду», «Іригація» тощо.

Упорядник книги «Українські народні казки» (томи 1—3, 1946—1948). Вивчав історію української журналістики.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Возняк Михаил Степанович // Большая советская энциклопедия Алферов Жорес: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Національна академія наук України
  3. Українська радянська енциклопедія : у 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  4. Довідник з історії КПРС(рос.)
  5. Жадько В. О. Український некрополь // К., 2005. — С. 146.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]