Волтер Дюранті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Волтер Дюранті
The Literary digest history of the world war, compiled from original and contemporary sources- American, British, French, German, and others (1919) (14596892167).jpg

Посередині знизу
Народився 1884(1884)
Ліверпуль, Англія,
Велика Британія Велика Британія
Помер 3 жовтня 1957(1957-10-03)
Флорида, Flag of the United States (1912-1959).svg США
Громадянство (підданство) Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Діяльність журналіст
Alma mater Еммануель-коледж[d]
Нагороди

Во́лтер Дюра́нті (англ. Walter Duranty * 1884, Ліверпуль, Англія — † 3 жовтня 1957, Флорида, США) — англо-американський журналіст, який впродовж 14 років (1922–1936) очолював московське бюро газети «Нью-Йорк Таймс», взяв у 1929 ексклюзивне інтерв'ю у Йосипа Сталіна, у 1932 за серію репортажів з СРСР здобув престижну Пулітцерівську премію в журналістиці й наполегливо заперечував Голодомор у своїх роботах.

Закінчивши коледж, Дюранті переїхав до Парижа. Під час Першої Світової Війни він уникнув військової служби як журналіст, почавши працювати репортером The New York Times. У 1919 статтею про Паризьку мирну конференцію вперше звернув на себе ширшу увагу як журналіст. Пізніше приїхав до Риги писати про нові незалежні держави Прибалтики.

Спецкор у Москві[ред.ред. код]

У 1921 році Дюранті переїхав до СРСР . Подорожуючи під час відпустки у 1924 потягом від Парижа до Гавра, він потрапив у залізничну аварію, ліва нога Дюранті була ушкоджена. Після першої операції лікарі знайшли в нього гангрену й ампутували ногу. Після лікування Дюранті продовжив свою роботу журналістом в СРСР. У 1929 році він взяв ексклюзивне інтерв'ю у Йосипа Сталіна, що відразу винесло його на гребінь популярності як журналіста.

У серії статей 1931 року, за які його у 1932 році було нагороджено Пулітцерівською премією, Дюранті доводив, що росіяни є азіатами за способом мислення, аргументуючи це тим, що вони природно схильні до колективізму і потребують авторитарного правління. Він вважав, що індивідуалізм і приватна ініціатива для них є такими ж чужорідними явищами, як тиранія і комунізм для західної людини, і призводять лише до соціальних заворушень. З погляду Дюранті, сталінізм є продовженням марксизму й ленінізму.

З приводу опору селянства колективізації він писав про «Kulaks - привілейований клас фермерів», який помилково створив Ленін. За його словами, та сама суспільна логіка, яка призвела до повалення царизму, має призвести до знищення цих людей, кількість яких він сам оцінював у 5 млн чоловік. Порівнюючи заходи Сталіна з діями біблейського Соломона і Тамерлана, він робив висновок, що ці селяни мусили бути «ліквідовані або переплавлені у вогні вигнання і примусових робіт на трудові маси». Дюранті стверджував, що концентраційні табори в Сибіру призначені для того, щоб надавати в'язням шанс переродитись і влитися в радянський народ, а тих, хто не приймає цю систему - «врешті-решт кожного ворога чекає смерть». Визнаючи радянську систему як жорстоку, він водночас, за його словами, був «ні за, ні проти» й лише історія зможе оцінити те, що відбувається в СРСР. Поширюючи погляди сталіністів, Дюранті часто виправдовував необхідність її брутальності.

Голодомор і журналістика[ред.ред. код]

У 1932 році правдиві репортажі про голод в Українській СРР почали з'являтися в західній пресі. Гарет Джонс у «Таймс» і Малкольм Маггерідж у «Гардіан», засуджуючи обмеження в пересуванні Радянським Союзом, потай прибули в УСРР, щоб побачити все своїми очима. Навесні 1933 року Джонс полишив УСРР й опублікував свої статті про голод під власним іменем в «Манчестер Гардіан». Тоді ж за звинуваченням у промисловому шпигунстві була захоплена група британських підданих.

31 травня 1933 року Волтер Дюранті у «Нью-Йорк Таймс» в статті «Росіяни недоїдають, але не голодують» заперечував Гарету Джонсу: «Посеред дипломатичного скандалу між Британією та СРСР щодо шпіонажу британських інженерів раптом в американських медіа з'являється велика страшна історія з Британії про голод в Радянському Союзі…» Британський журналіст Малкольм Маггерідж, який сам повернувся з Української СРР, назвав Дюранті «найбільшим брехуном, якого я зустрічав у журналістиці».[джерело?]

Дюранті уникав терміну «колективізація» у своїх повідомленнях, натомість він використовував евфемізм «соціалізація» та замовчував державний терор. Для нього, «суть боротьби була на селі, де відбувалась спроба соціалізувати, фактично за добу, сто мільйонів найупертіших та найнеосвіченіших у світі селян».[1]

Цілковито всупереч своїм власним статтям в «Нью-Йорк Таймс» 26 вересня 1933 року в приватній розмові з британським дипломатом Вільямом Стренджем Дюранті сказав: «цілком можливо, що десять мільйонів людей померло безпосередньо або опосередковано від нестачі їжі в Радянському Союзі протягом останнього року». Те, що Дюранті свідомо дезінформував своїх читачів щодо причин і поширення голоду підтверджували британська розвідка і відомий американський інженер Зара Віткін (Zara Witkin: 1900–1940), який працював в СРСР у 1932-1934 рр.

Дуель в пресі щодо голоду відбувалася в той самий час, коли тривали переговори про визнання Радянського Союзу Сполученими Штатами. У листопаді 1933 офіційні відносини було встановлено, на честь чого міністр закордонних справ СРСР Максим Літвінов дав обід в нью-йоркському готелі «Волдорф Асторія». На цьому обіді в центрі загальної уваги опинився Волтер Дюранті, про що знаний критик і журналіст Александер Вулкотт написав: «Насправді таке враження, що Америка визнає обох: Росію і Волтера Дюранті». Дюранті залишався спеціальним кореспондентом "Нью-Йорк Таймс" до 1940 року, після чого написав кілька книжок про Радянський Союз.

Критика Дюранті[ред.ред. код]

Такі вчені, як Роберт Конквест і Саллі Тейлор, критикували Дюранті за захист в його роботах сталінізму й радянської пропаганди. Пані Тейлор 1990 року видала його біографію: «Апологет Сталіна Волтер Дюранті: людина Нью-Йорк Таймс в Москві». (ISBN 0-19-505700-7). Дюранті також критикували такі політичні коментатори, як Джо Алсоп і Ендрю Стуттафорд.[2] У 1949 ім'я Дюранті згадано у складеному англійським письменником Джорджем Орвелом для Департаменту інформаційних досліджень (IRD) МЗС Великої Британії списку письменників та інших відомих осіб "криптокомуістів" ('''Список Орвелла''').

Зрештою «Нью-Йорк Таймс» винайняли професора російської історії, щоб оцінити роботи Дюранті. Марк фон Гаґен з Колумбійського університету дійшов висновку, що роботи Волтера Дюранті незбалансовані, не є критичними і часто були нічим іншим як голосом сталінської пропаганди. В заяві для преси професор сказав: «Задля репутації „Нью-Йорк Таймс“ цю нагороду в нього варто було б забрати».[3] «Нью-Йорк Таймс» відправили цей звіт до Пулітцерівського комітету, залишивши це на його розсуд.

У 2003 році Пулітцерівський комітет оголосив своє рішення не відкликати премію, зауваживши лише, що роботи Дюранті, «якщо б оцінювалися за сьогоднішніми стандартами, виглядали б дуже закороткими».

23 листопада 2007 року маніфестація з вимогою позбавити Дюранті Пулітцерівської премії пройшла у Києві.[4]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ludmila Stern (2007). Western Intellectuals and the Soviet Union, 1920—1940. From Red square to the Left bank. Routlege. ISBN 0-203-00814-6. 
  2. Stuttaford, Andrew (2003-05-07). "Prize Specimen: The campaign to revoke Walter Duranty’s Pulitzer". "National Review ONLINE". Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 10 січня 2008.  (англ.)
  3. "N.Y. Times urged to rescind 1932 Pulitzer". "USA Today". 2003-10-22. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 10 січня 2008.  (англ.)
  4. "У Києві вимагали позбавити Пулітцерівської премії брехуна Дюранті". 5.ua. 2007-11-23. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 10 січня 2008. 

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]