Віктор Луї (журналіст)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віктор Луї
англ. Victor Louis
Народився 5 лютого 1928(1928-02-05)
Москва, СРСР
Помер 18 липня 1992(1992-07-18)[1] (64 роки)
Лондон, Велика Британія
Поховання Ваганьковське кладовище
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність журналіст, шпигун
Галузь журналістика[2] і спецслужба[d][2]
Знання мов російська[2] і англійська[2]

Віктор Луї (5 лютого 1928 — 18 липня 1992) — радянський журналіст, який мав тісні робочі зв'язки з вищим керівництвом КДБ СРСР. [3] [4] Він використовувався радянським урядом як неофіційний канал зв'язку та для операцій з дезінформації під час холодної війни. Вважаючи агентом-провокатором таємної поліції [5], його ненавиділа і бойкотувала московська інтелігенція. [6]

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 5 лютого 1928 як Віталій Євгенович Луї[7] у Москві. Його мати-росіянка померла через тиждень після його народження; його батько походив із заможної німецької родини, яка жила в Москві.[8]Віталій змінив своє ім'я на Віктор Луї в 1950-х роках, коли почав писати для західної преси.

Починаючи з 1944 року, Луї вдалося влаштуватися на низку посад допоміжного персоналу в іноземних посольствах у Москві, через що він мав проблеми з НКВД; його заарештували в Ленінграді у 1946 році і засудили до 25 років таборів за звинуваченням у шпигунстві (ст. 58) .[9] Відсидів в місті Інта (Республіка Комі).

Звільнився у 1956 році і почав тісно співпрацювати з КДБ.[4] Його перше офіційне працевлаштування було в московському бюро CBS News[10]. За його власними словами, він підказав своєму босові Даніелю Шорру про неминуче радянське вторгнення до Угорщини в листопаді 1956 року, нібито на основі статті у газеті Вєчерная Москва, де повідомлялося про скасування поїздки угорського балету до Москви[11]. Наступною його роботою була посада асистента Едмунда Стівенса у журналі Look.[12]

Луї писав для The Evening News до 1980 року, а потім для Sunday Express. Оскільки він мав новини, яких ніхто інший не мав, час від часу він потрапляв у світові заголовки. Як журналіст і джерело інформації для інших іноземних кореспондентів у СРСР, він постачав західному світу інформацію, яку дозволяв йому радянський режим, але вона неповинна була виходити з офіційних джерел.

Його першою сенсаційною журналістською новиною була новина про неминуче усунення Хрущова в жовтні 1964 року. У своїй автобіографії Луї стверджував, що новина ґрунтувалася виключно на його аналізі непрямих доказів, таких як зникнення великого портрета Хрущова в центрі Москви та уникання імені Хрущова з повідомлень радянських ЗМІ[13], хоча він зізнався, що перший натяк йому дав його «друг», який працював у Комітеті радіомовлення СРСР.[14]

Луї стверджував, що з кінця 1960-х роках він кілька разів зустрічався з головою КДБ Юрієм Андроповим і за його дорученням у 1973 році побував у Чилі, щоб переконатися, чи живий заарештований після воєнного перевороту керівник Комуністичної партії Чилі Луїс Корвалан.

Луї також повідомив, що Радянський Союз, розглядає можливість превентивного ядерного удару по Китаю, а також надав інформацію про теракт у московському метро 1977 року, який дав радянській владі привід для жорстких репресій дисидентів.[5] У 1967 році Луї без дозволу автора продав рукопис «20 листів до друга» доньки Йосипа Сталіна Світлани Аллілуєвої (яка втекла на захід за два роки до цього).[6] Він зіграв важливу роль у контрабандному вивезенні на Захід мемуарів Хрущова та «Ракового корпусу» Олександра Солженіцина, хоча в останньому випадку він, як вважають, мав на меті скомпрометувати письменника вдома.[5]

Він мав розкішну дачу в Баковці на захід від Москви, де жив заможнім життям;[7] він був колекціонером дорогих автомобілів, у тому числі марок Porsche, Bentley та Mercedes-Benz, Ford Mustang, Land Rover, деякі з них були вінтажними.[15]

У листопаді 1958 року Луї одружився з англійкою Дженніфер Стейтем, яка працювала нянею в сім'ї англійського дипломата . У них народилося троє дітей: Ніколас (нар. 1958), Майкл та Ентоні — усі троє британські піддані. З 1965 року він і його дружина вели прибутковий «валютний» бізнес, видаючи в Москві довідник «Information Moscow» для іноземців.[4][16]

Він помер від серцевого нападу в Лондоні 18 липня 1992 року, через кілька місяців після розпаду СРСР; його кремовані останки поховані на московському Ваганьковому кладовищі.[17]

Його книги[ред. | ред. код]

  • (with Jennifer Louis) A Motorists guide to the Soviet Union. Pergammon. 1967.
  • (with Jennifer Louis) Complete Guide to the Soviet Union. London, Michael Joseph, 1976. ISBN 0718110773.
  • Sport in the Soviet Union. Elsevier. 1980. ISBN 0-08-024506-4.
  • Collet’s Guide to Moscow, Leningrad, Kiev. Collets. 1990.
  • The Moscow Street Atlas. Collets. 1990. ISBN 0-569-09258-2.
  • Complete Guide to the Soviet Union. 1991. ISBN 0-312-05837-3.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б The Independent — Britain: 1986. — 176681 екз. — ISSN 1741-9743
  2. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  3. ↑ Victor Louis – A Major Source of Western Reportage in Moscow, GlobalSecurity.org
  4. ↑ а б в [The Last Romanticist] (рос.). Itogi. 6 грудня 2010 https://web.archive.org/web/20180122072120/http://www.itogi.ru/kultura/2010/49/159665.html. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 10 грудня 2010. {{cite news}}: Пропущений або порожній |title= (довідка); |trans-title= вимагає |title= або |script-title= (довідка)
  5. ↑ а б в Solzhenitsyna, Natalya (29 вересня 2009). На меня лгут, как на мертвого. Rossiyskaya Gazeta. Процитовано 16 грудня 2010.
  6. ↑ а б Vronskaya, Jeanne (21 липня 1992). Obituary: Viktor Louis. The Independent. с. D20. Архів оригіналу за 17 August 2022. Процитовано 21 жовтня 2009.
  7. ↑ а б Whitney, Craig G. (21 липня 1992). Victor Louis, 64, journalist, dies; conduit for Kremlin to the West. New York Times. с. D20. Процитовано 21 жовтня 2009.
  8. ↑ Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 12-15
  9. ↑ Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 35, 65
  10. ↑ Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 121—122
  11. ↑ Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 122—123
  12. ↑ Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 123
  13. ↑ Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 142—156
  14. ↑ Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 142—143
  15. ↑ Игра с огнём. Архів оригіналу за 30 June 2007. Процитовано 30 червня 2007.
  16. ↑ Blazes Along a Diplomatic Trail By J. C. Gordon Brown, Gordon Brown.
  17. ↑ Gravesite photo http://ic.pics.livejournal.com/sergey_v_fomin/72076302/652574/652574_600.jpg
Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Віктор_Луї_(журналіст)&oldid=40685051