Вільна торгівля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ві́льна торгі́вля (фритрейдерство від англ. free trade — вільна торгівля[1]) — зовнішньоекономічна політика, за якої держава не втручається у торговельні відносини з іншими країнами; відсутність штучних (створених урядом) бар'єрів на шляху торгівлі між окремими фірмами різних країн. На рівні теоретичної моделі передбачається, що вільна торгівля призводить до появи додаткових вигод, оскільки дозволяє уникати втрат від викривлень у виробництві та споживанні, пов'язаних із митним захистом. Використання мита має своїм наслідком появу чистих втрат для економіки, які виникають через викривлення мотивів поведінки як виробників, так і споживачів. І навпаки, перехід до вільної торгівлі усуває ці викривлення і збільшує національний добробут. У цілому розгляд ринкової рівноваги з використанням моделі «попит-пропозиція» підтверджує той висновок, що розвиток міжнародної торгівлі може надавати виграш усім країнам. Однак якщо у країні-експортері чистий виграш виникає в результаті перевищення вигод виробників над втратами споживачів продукції, то у країні-імпортері, навпаки, загальний приріст добробуту забезпечується за рахунок більшого виграшу споживачів, а виробники продукції, що конкурує з імпортом, несуть втрати. Цей висновок є принципово важливим для пояснення причин державного втручання у сферу зовнішньої торгівлі.[2] Протилежністю вільної торгівлі є політика протекціонізму. Більшість країн більш або менш широко застосовує протекціоністські заходи у вигляді субсидій, податків, митних тарифів та квот.[3]

Термін «вільна торгівля» означає такі торговельні відносини, в умовах яких будь-яка особа, група осіб або держава можуть вільно ввійти в ринкові відносини: купувати товари, продавати або обмінювати товари за вільними цінами, які автономно встановлюються контрагентами не залежно від тарифних і нетарифних бар'єрів окремого національного ринку (митних зборів, адміністративних, санітарних та інших приписів).

Безмитна торгівля — це митний режим, відповідно до якого товари, не призначені для вільного обігу на митній території України, знаходяться та реалізуються для вивезення за межі митної території України під митним контролем у пунктах пропуску через державний кордон України, відкритих для міжнародного сполучення, та на повітряних і водних транспортних засобах комерційного призначення, що виконують міжнародні рейси, з умовним звільненням від оподаткування митними платежами, установленими на імпорт та експорт таких товарів, та без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі видів контролю, зазначених у частині першій статті 319 цього Кодексу.

Доцільність застосування[ред. | ред. код]

Норвезький економіст Ерік Райнерт в своїй книзі "Як багаті країни стали багатими... І чому бідні країни залишаються бідними" зазначає, що застосування вільної торгівлі доцільне лише у випадку рівного розвитку країн між якими відбувається торгівля. У випадку ж коли вільна торгівля вводиться між двома країнами різного рівня розвитку, це призводить до збагачення більш розвиненої країни і збідніння іншої.

Оскільки вільна торгівля передбачає зняття бар'єрів для входу на ринок іноземних виробників, це призводить до того, що національні виробники біднішої країни поступово програють боротьбу за ринок іноземним конкурентам. Виробництво більш розвиненої країни часто є дешевшим і ефективнішим, що відображається на ціні товару для споживачів біднішої країни. Це призводить до поступової відмови від товарів національного виробника і занепаду промислового сектора країни.

Основою проблемою втрати промислового сектора є притаманний цьому сектору позитивний ефект масштабу і, часто, недосконала конкуренція, що, зі слів автора, і дозволяє стабільно підвищувати стандарти життя. Натомість бідніша країна починає спеціалізуватись на експорті сировини, якому притаманний негативний ефект масштабу і досконала конкуренція, що призводить до збідніння країни.

Наслідками необережного застосування вільної торгівлі можуть бути деіндустріалізація з подальшою деагрикультивізацією (через спад продуктивності аграрного сектора, який залежав від промислових товарів) і депопуляціяєю (еміграція внаслідок різкого зниження заробітних плат через втрату або спад продуктивності в індустріальному і аграрному секторах).[4]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]