Віта (річка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віта
50°17′45″ пн. ш. 30°33′18″ сх. д. / 50.29600000002777449° пн. ш. 30.55500000002777838° сх. д. / 50.29600000002777449; 30.55500000002777838
Витік 2 км на схід від с. Підгірці, Обухівський район
• координати 50°17′45″ пн. ш. 30°33′18″ сх. д. / 50.29600000002777449° пн. ш. 30.55500000002777838° сх. д. / 50.29600000002777449; 30.55500000002777838
Гирло Дніпро (у Києві)
• координати 50°20′08″ пн. ш. 30°33′30″ сх. д. / 50.3357000000277779° пн. ш. 30.55850000002777733° сх. д. / 50.3357000000277779; 30.55850000002777733
Країни: Україна Україна
(Київська область, Київ)
Площа: 244 км2 км²
Регіон Київ і Київська область
Довжина 13,9 км
Середньорічний стік 0,58 м3/с; 18,3 млн. м3/рік
Притоки: ліві: Сіверка, Петіль, Струмок Віта

Ві́та (давня назва — Вита́ від слова "витися", "витати") — річка в Україні, на Придніпровській височині, в межах Обухівського та Києво-Святошинського районів Київської області та Києва. Права притока Дніпра - впадає в нього в межах Києва (в районі Віти-Литовської, Жуків острова). Значною мірою басейн річки знаходиться у приміській зоні за межами інтенсивної міської забудови, що вберегло р. Віта та її притоки від "одягання" в бетон. В її басейні знаходяться об'єкти, що є природними, історичними та археологічними пам'ятками.

Гідрографічна характеристика[ред. | ред. код]

Річка Віта бере свій початок за 2 км на північний захід від с. Підгірці, Обухівського району. В її басейні знаходяться також села Ходосівка та Лісники, а також місцевості в межах Голосіївського району Києва - Пирогів та Віта-Литовська.

Довжина р. Віта - 13,9 км, площа басейну - 244 км2. Пересічна ширина річища у середній течії 7 м, долини - 2,5 км. Річище прямолінійне, місцями штучно спрямлене (21,5 % довжини).

В районі Києва, на південній околиці селища Віта-Литовська, до Віти зліва впадють річки Сіверка і Петіль, а трохи нижче за течією — Струмок Віта (річка Мала Віта[1]), що бере свій початок у селищі Хотів. Причому, притока Сіверка є значно довшою (29,2 км), ніж сама річка Віта. Віта впадає у Дніпро на південь від Жуків острова.

Карта околиць Києва, середина ХІХ ст. (з позначенням р. Віта)

Стік та якість води[ред. | ред. код]

Річка розташована на південній околиці Києва, за межами міської забудови. Тече в північно-східному напрямку — в бік, протилежний течії Дніпра, тому має дуже малий похил - 0,165 м/км. Після створення Канівського водосховища Віта зазнала підпору. Це призвело до ще більшого уповільнення течії і сильного заростання русла. Трапляються випадки, коли через зміни рівня води у Дніпрі її рух у гирлі змінюється на зворотний.

Середня багаторічна витрата води - 0,58 м3/секунду. Середній багаторічний обсяг стоку води - 18,3 млн. м3 на рік . Причому, дещо більше половини стоку формує річка Сіверка.

За хімічним складом вода гідрокарбонатно-кальцієвого складу з мінералізацією близько 770 мг/дм3 та твердістю води 6,6 мг-екв/дм3.

На показники якості води в річці впливає полігон захоронення побутових відходів неподалік від села Пирогів. Фільтрат, що утворюється в тілі полігону, забруднює підземні води, які в свою чергу є складовою річкового стоку.

Природні та історичні пам'ятки в басейні річки[ред. | ред. код]

Цікаво знати[ред. | ред. код]

Про назву

  • За розповідями старожилів, місцеві мешканці річку українською називали не Ві́та, а Вита́ (з наголосом на останній склад) від слова «вита́ти" ("витися»), тобто «річка, яка вита́є (в'ється)».
  • З таким же наголосом вживалося слово "Вита́" і до назви села Віта-Литовська (у 1957 р. включено у межі Києва). Причому, говорилося скорочено - село Вита́.
  • Російською у ХІХ ст. (Д. П. де ля Фліз, 1854 р. та Л. Похилевич, 1864 р.) річку називали "Вета"[2][3]).
  • Струмок Віта, який сьогодні ще називають річка Мала Віта[1], у працях краєзнавців ХІХ ст. називався річка Хотівська (за Д. П. де ля Флізом)[2], річка Хотівка (за Л. Похилевичем)[3], - від назви Хотів - передмістя Києва, через яке вона протікає.

Про розміри

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Живі та мертві річки Києва. - Українська газета. 2008, № 45(185)
  2. а б в Доминик Пьер де ля Флиз. Подробная статистика каждой деревни государственных имуществ Киевского округа. – Киев, 1854.
  3. а б в Похилевич Л.И. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. – Киев: Киево-Печерская лавра. – 1864.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]