Віта-Поштова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Віта-Поштова
Vitaposhtova.jpg Прапор громади Віто-Поштової сільради.jpg
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Києво-Святошинський
Рада/громада Віто-Поштова сільська рада
Код КОАТУУ 3222481201
Основні дані
Засноване 1117
Населення 1584
Площа 0,37 км²
Густота населення 4281,08 осіб/км²
Поштовий індекс 08170
Телефонний код +380 4598
Географічні дані
Географічні координати 50°19′11″ пн. ш. 30°23′02″ сх. д. / 50.31972° пн. ш. 30.38389° сх. д. / 50.31972; 30.38389Координати: 50°19′11″ пн. ш. 30°23′02″ сх. д. / 50.31972° пн. ш. 30.38389° сх. д. / 50.31972; 30.38389
Середня висота
над рівнем моря
123 м
Місцева влада
Адреса ради 08170, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Віта Поштова, вул. Боярська, 4, тел. 32-6-88; 251-07-06
Карта
Віта-Поштова is located in Україна
Віта-Поштова
Віта-Поштова
Віта-Поштова is located in Київська область
Віта-Поштова
Віта-Поштова

CMNS: Віта-Поштова на Вікісховищі

Ві́та-Пошто́ва — село в Україні, в Києво-Святошинському районі Київської області. Населення становить 1584 осіб. Знаходиться за 18 км від Києва.

Походження назви[ред.ред. код]

Перша частина назви села — від колишньої назви місцевої річки Віта (російською у ХІХ ст. - "Вета")[1], назва якої, в свою чергу, походить від слова «вита́ти, звиватися». Друга частина назви Поштова — у зв'язку з тим, що тут у ХІХ ст. знаходилась поштова станція.

На сучасних картах річка, що протікає через село Віту-Поштову (а далі - через Круглик, Кременище, Ходосівку), змінена і називається Сіверка. Cіверка є лівою притокою річки Віта, яка за Пироговом впадає з правого берега в Дніпро.

В своїй книзі Л. Добровольський «З минулого Хотівської околиці Києва», за 1927 рік, про місцевість розповідає: «Південно-Західні околиці Києва, починаючи від деміївського краю міста (Московский район — авт.) й с. Жуляни і кінчаючи долиною середньої течії Віти, становлять невелике плато, що його найвища частина лежить на обмирі поміж колією залізниці та Києво-Васильківським шляхом, який поза х. Красний Трактир розгалужується на порівнюючи недавній поштовий тракт у бік Поштової Віти та ще давніший, можливо, великий шлях через с. Хотів і т.ін. А далі стверджує, що ця частина плато являє собою гребінь вододілу поміж річковими системами Ірпеня й Віти, двох найважливіших дніпрянських допливів, що з них Ірпінь плине на північ від Києва, а Віта на південь від нього. Отже Сіверки не існувало, як і не існує закону з перейменування ріки Вфти на Сіверку.

Історія[ред.ред. код]

Біля Віти-Поштової виявлено ранньослов'янське поселення зарубинецької культури (II століття до н. е. — II століття н. е.), досліджено також могильник і городище часів Київської Русі, яке помилково вважають[джерело?] літописним містом Звенигородом. Заселена ця місцевість, як митниця в 1116 році Володимиром Мономахом. Він подарував сину Тугорхана - Леву Половцю Вітську греблю, прийняв від нього православну віру і наділив повноваженнями по збору мита і охороні підступів до Києва. Стара гребля не збереглась, а діюча дамба знаходиться за 300 метрів східніше до центру села. Вище історичної греблі збереглося городище, пам’ятка того часу, ось тільки назву річки Віти комусь закортіло змінити на «Сіверку», щоб мешканці плутались у своїй історії. Нині вітяни думають-гадають, як утворилась назва їхнього села і, навіть, знаходять різні немудрі версії. Перша письмова згадка про це древнє поселення датуєтеся дещо пізніше, в 1471 році коли Литовський князь передав село Юрівку з Вітською греблею у власність Богдану Степановичу Дублінському. В 1550 році свої володіння Дублінський продав за 50 кіп грошей Семену Мелошковичу, а той згодом, по заповіту, зареєстрованому в Київській Ратуші від 9 квітня 1563 року передав Юрівку у власність Києво-Михайлівському монастирю в таких межах: «Від великої Білоцерківської дороги вниз річкою Шварнівкою в річку Юрівку. Із річки Юрівки в Турову долину, долиною до дороги Запольської, Дорогою до річки Віти, вітою вниз до річки Юрівки, поряд Віти за греблю Михайлову до старого броду на річці Урвихвіст. Від Урвихвосту Білоцерковською дорогою до Шварнівки.» Як бачимо, через сто років Вітську греблю стали іменувати Михайловою, та надалі це не змінило її первинної назви. Але князі Сквир-Рожиновські, потомки Лева Половця, мючи претензій щодо власності на Вітчську греблю, звернулися до Люблінського трибуналу на право збору мита на Вітській греблі. Люблінський трибунал декретом від 22 червня 1602 року відмовив Князям Рожиновським Семену і Юрію у володінні Вітською греблею і залишив право власності за Пустинно-Михайлівським монастирем. Пізніше, за проханням гетьмана Мазепи Петро I грамотою від 1 квітня 1700 року підтвердив збір мита на Вітський греблі Пустинно-Микильським монастирем. Після укладення у 1654 році Переяславської угоди з Російською державою цар видав Указ 30 червня 1669 року про запровадження регулярного поштового тракту між Києвом і Москвою, згідно з яким у Києві, Ніжині та Батурині були побудовані за єдиним проектом поштові станції «для прийому пошти і утримання коней». Ансамбль споруд поштових станцій по Білоцерківському тракту будувався 1825-1831 роках, і в той період Вітська гребля і її споруди перейшли до Військового відомства. Відомо, що Тарас Шевченко бував на поштовій станції в 1856-1858 роках і присвятив декілька прозових рядків Віті Поштовій в своїй повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» написаної. Після побудови в 1870 році від Києва до Жмеринки залізниці, поштова станція на Віті, як і інші по Білоцерковському тракту стали непотрібні і проіснували до початку 90-х років минулого століття. Відомо, що в Юрівці мешкало 6 козаків. Безперпечно козаки проживали і у Поштовій Віті. Козаки відносились до Ходосівської сотні (сотник Бармацький, осавул Богун), з 1651 року до Лісницької сотні., а з 1660 року козаки увійшли до Київської сотні Київського полку. З опису планів «Глевахского казенного имения», складеного 15 листопада 1854 року казенним землеміром Марцинкевичем для «люстратора казенных имений Киевской губернии Хилинского», видно в описі плани угідь і маєтків: Глевахи, Будаївки, Боярки, Почтової Віти і Юрівки. Після жовтневого перевороту село Віта-поштова ввійшла до Юрівської сільської ради. Наприкінці 1922 року почала діяти сільська комсомольська організація, яка займалась спочатку організацією роботи чотирьохрічної трудової школи, в якій уже в 1926 році викладало 2-є вчителів. Потім комсомольці села у 1930 році реквізували садибу заможного господаря Лазаря Сліпунова і на її основі створили колгосп „Нове життя". Головою колгоспу було обрано Пацьору Василя Федосійовича. 1932 – 1933 роки – голодомор в Україні. В «Книгу памяті» села Віта-Поштова занесено 135 жертв голодомору. 1934 рік – знищений шедевр світової архітектури Михайлівський Золотоверхий монастир до якого належала Юрівка до 1786 року. 4 квітня 1937 року постановою Президії ЦИК УРСР "Про створення адміністративних районів на території приміських зон" створена в селі сільська рада в складі Київського (Святошинського) району. Під час Другої світової війни у 1941 році через Віту-Поштову проходив передній край оборони Києва. За мужність, виявлену у боротьбі проти німецьких загарбників багато жителів села нагороджено орденами й медалями СРСР. 4 січня 1965 р. Указом Президії ВР УРСР "Про внесення змін адміністративних районів Української РСР», скасована Юрівська сільська рада і юрівку було включено в склад Віто-Поштової сільської ради. В 1958 році об’єднані колгоспи «Шлях до комунізму» села Юрівки, «Нове життя» села Віти Поштової і «Перемога» села Тарасівки в єдиний колгосп «Україна». 1963 рік – рішенням загальних зборів колгоспників, колгосп «Україна» був перейменований в радгосп «Тарасівський». 1997 рік – реформовано радгосп «Тарасівський» у КСП. 19 червня 2010 року в селі відкрито музейний комплекс «ОБОРОНА КИЄВА, КИЇВСЬКИЙ УКРІПЛЕНИЙ РАЙОН - ПОЯС СЛАВИ».

Відомі споруди та об'єкти[ред.ред. код]

На території села містяться такі ДОТи Київського укріпленого району:

Також є діюча Церква Різдва Пресвятої Богородиці.

Окрім того, у селі розташований Центр спеціальної та фізичної підготовки Національної академії внутрішніх справ України.

Неподалік сіл Юрівка та Віта-Поштова, в адміністративних межах Віто-Поштової сільської ради знаходиться Юрівський заказник.

Відомі особи[ред.ред. код]

Яків Іванович Падалка - заслуженой майстер народної творчості, майсткр традиційних форм українського гончарства. Створив скульптурні ілюстрації до творів М.В.Гоголя “Вій”, І.П.Котляревського “Наталка-Полтавка” та “Енеїда”, до драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”, до вірша Т.Г.Шевченка “Сон”. Значна збірка робіт майстра – 124 твори представлені в музеї українського народного декоративного мистецтва.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. Похилевич Л.И. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. – Киев: Киево-Печерская лавра. – 1864.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.