Змієві вали

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Змі́єві вали́ — народна назва одого з видів дерево-земляних оборонних (белігеративних) споруд у вигляді довгих валів. Поширені на території Середньої Наддніпрянщини. Їхні залишки розташовані переважно в лісостеповій зоні України. Загальна довжина близько 2000 км. Зазвичай, в науковій літературі під терміном Змієві Вали розуміють вали споруджені в ХІ-ХІІ століттях[1].

На початок 2000-х років більша частина Змієвих валів знищені в наслідок господарської діяльності. Вцілілі ділянки збереглись переважно в лісових масивах та важко доступних, малоцінних з точки зору господарського використання територій. Окремі ділянки Змієвих валів перебувають на державному обліку. Проте, не існує дієвої системи захисту цих пам'яток від сільськогосподарської діяльності та лісогосподарського використання, що призводить до їх поступового руйнування.

Розташування та будова[ред. | ред. код]

Змієві вали: реконструкція.

На момент наукового дослідження Змієвих валів М.П.Кучерою на початку 1980-х років збереглось 23 відрізки валів, не рахуючи більш ранніх валів вписаних в систему Змієвих валів та двох невеликих поперечних валів біля Хутора Хлепча на р.Стугна та в с.Ніжиловичі. Загальна протяжність споруд була близько 969,5 км. До порівняння: Великий китайський мур (VII ст. до н.е. - XVI ст.) — має довжину 6259 км; Германський кордон римські укріплення (Limes Germanicus, 83-260 рр.)- , 568 км; Данський вал (Dannevirke, 650/737-968 рр.) - близько 30 км; Вал Оффи (Британія, 757-796 рр.) - близько 240 км. На момент дослідження (1970-ті, 1980-ті роки) доступними для вивчення були 234 км. Змієві вали формують дев'ять оборонних ліній:

  1. Вітянсько-Бобринська
  2. Стугнянсько-Ірпінсько-Тетерівська
  3. Дніпро-Тетерівська
  4. Дніпро-Кам'янська
  5. Середній Пороський вал
  6. Великий Пороський вал
  7. Росько-Гуйвянська
  8. Дніпровська лівобережна
  9. Посульська.
Змієві вали на Коростенщині

У XVI-XVIII століттях виникали й інші вали в районі Змієвих Валів. Зокрема: Безпятинсько-Застугнянський (7 км); Стеблівський (8 км); Малий Пороський вал (близько 5 км); Барахтянський (0,8 км); та інші.

Іноді, умовно за географічним принципом Змієві вали поділяють на територіальні групи:

  • Змієві вали Київщини — найбільша система укріплень на правому березі Дніпра, що складена з валів різної висоти і довжини. Загальноприйнятно Змієвими називати саме залишки валів по річках Віта, Красна, Трубіж, Стугна і Рось, які й на початок 2010-х років місцями збереглися в досить доброму стані і досягають іноді 15 м заввишки та десятків кілометрів у довжину.

Письмові свідчення[ред. | ред. код]

Змієві вали біля села Дениси Переяславського району

Одним з найбільш ранніх свідчень про вали є лист архієпископа Бруно Кверфуртського до німецького імператора Генріха II, який проїздив Київ у 1008 р. до печенігів для проповіді християнства. Він повідомляв, що Володимир Святославич з дружиною два дні супроводжував його по дорозі до печенігів до кордону своєї держави, яке він оточив (circumklausit) від бродячого (кочового) ворога (vagum hostem) дуже потужною і дуже довгою (firmissima et longissima) «Огорожею» (sepe). На жаль, в літературі немає єдиної думки про значення застосованого Бруно латинського терміну «sepe». Його перекладають і як «засіки, завали», і як «частокіл», і як «огорожа», і як «паркан, дерев'яна огорожа»[2][3].

Кілька разів вали Середнього Подніпров'я згадані літописом:

під 1093 р— два вали на південь від низин Стугни за Треполь (сучасне с. Трипілля).

"Треполь проидоша валъ . и се Половцѣ идѧху противу . и стрѣлци противу пред (митми) ними . нашимъ же ставшимъ межи валома . ї поставиша стѧги своӕ . и изидоша стрилци из валу . и Половци пришедше к валови . поставиша стѧги своӕ . налѧгоша первое на Ст҃ополка . и възломиша полкъ его."[4].

Обидва Переяславські вали згадано під 1095:

" Їтларь Китанъ . к Володимеру на миръ . ї приде Итларь оу городъ Переӕславль . а Китанъ ста межи валома с вои . и вда Володимерь сн҃а своего Ст҃ослава Китанови оу таль . а Итларь бы въ градѣ с лучшею дружиною."[5]

та 1149 рр.:

"Ростиславъ пришедша к Переӕславлю . и переѣхавше Лтицю . поидоста за городъ полкъı . своими . и стаста по Троубежю . а Гюрги стоӕ г҃ . дн҃и оу Стрѧкве. а четвертъıи дн҃ь поиде ѿ Стрѧкве . мимо городъ . по зори исполцивсѧ . и ста межи валома."[6]

під 1151 р.- вал на південь від середньої течії Стугни на південь від Василева (сучасне м. Васильків):

"Гюрги же то слъıшавъ и иде черес боръ к Верневу и ѿтолѣ иде за валъ и ста оу Бьзѧницѣ. ту бо надѣӕшетьсѧ . Галичкого кн҃зѧ Володимира."[7].

При цьому літопис не дає прямої відповіді на питання про значення валів як штучних споруд. Вони згадані при описі військових дій як проти половців, так і між давньоруськими князями, але без визначення їх конкретної ролі в цих діях: війська «проідоша вал»; «Проведений вал», «став межи валом», «прийшли до валів»; «изидоша стрілці з валу»; «ста межи валом»; «йде за вал», «прийшли до валових і не проходячи валу».

В літописі під 1223 р. йде оповіданя про появу орд Чингісхана, які пройшли через половецькі володіння і, відповідно до одного з літописних списків, «придоша поблизу Русі, идеже зветься вал Половечьскій». Виходячи з цього повідомлення, Є.Ковальчик припускає, що Половецький вал був десь на лівому березі Дніпра. Однак в інших літописних списках ці відомості викладені повніше: орди Чингісхана відтіснили половців до Дніпра; рятуючись від прибульців, до Половецькому валу «прибіжить» половецький «князь» Котян. У цьому випадку згаданий вал міг бути розташований і на Правобережжі Дніпра.


Датування валів[ред. | ред. код]

Змієві вали біля села Іванковичі на Київщині

В історії дослідження Змієвих валів центральне місце посідає питання їх хронології. Використовуючи легенду про будівництво римським імператором Траяном (кінець I— початок II ст.н. е.) так званих Траянових валів у Подністров'ї та Подунав'ї І.І.Фундуклей (1848р.) вважав, що і Змієві вали слід датувати римським часом. На думку дослідників, в літописних згадках мова йде про Змієві вали, які вже існували в XI—XII ст.

Через крайню обмеженість джерелознавчих даних до кінця 1970-х років вали датували різними епохами в межах від раннього заліза до Київської Русі включно. Результати радіовуглецевого аналізу здійснені на основі матеріалів А.Бугая не внесли ясності в це питання оскільки в 1970-ті на початку 1980-х років можливості радіокарбонного методу датування пам'яток 1-2 тис. н.е. були дуже обмеженими.

Науково обґрунтовані, доказові дані що до датування споруд були здобуті в результати роботи археологічної експедиції ІА НАН України Змієві вали під керівництвом М.П.Кучери. Основою датування Змієвих валів став набір археологічних даних:

1.Випадки перекриття валами залишків поселень більш ранніх епох. а) поселення другої половини І тис. до н.е. (ранній залізний вік) біля с.Копіївка, с.Потіївка, с.Лубське; б) поселення зарубинецької к-ри біля селища Стеблів; в) поселення київської к-ри біля с.Решітки, с.Сушки, с.Лубське[8].

2.Знахідки предметів давньоруського часу в заповнені ровів, в середині валу, рештках згорілих конструкцій. Знайдено: а) залізна сокира в основі валу біля хутора Хлебча, що належить до IV типу за А.Н.Кірпічніковим і датується Х-ХІ ст. н.е.[9]

Призначення валів[ред. | ред. код]

Змієвий Вал, с. Мотижин

Вже з ХІХ століття у вчених не було сумнівів в тому, що Змієві вали були військовими оборонними (белігеративними) спорудами. Високі насипи значної довжини виконували роль суцільних загороджень і були ефективними засобами захисту осілого хліборобського населення лісостепу, його господарства та жилих поселень від легкої кінноти степових кочовиків, зводячи нанівець їхню головну перевагу— швидкість просування та раптовість нападу. Загрозу з боку степу, підтверджує конструкція валів та загальна спрямованість їхніх ліній— вали хвилями розходяться з півночі на південь та південний схід, утворюючи паралельні лінії.

Те, що зараз виглядає як залишки невиразних земляних насипів, колись було потужним та складним укріпленням— суцільні вали висотою 10..15 метрів, шириною основи до 20 метрів, на дерев'яному каркасі, в деяких місцях у вигляді 5-6 паралельних земляних укріплень, з ровом глибиною до 2..3 метрів. Будівництво таких споруд вимагало величезної кількості людей та централізованого управління, тобто воно було можливим лише за умови існування держави, розвиненої цивілізації на цих територіях.

Топонімія[ред. | ред. код]

Вперше назву "Змієвий вал" зафіксував дійсний член Одеського товариства історії та старожитностей Тетбу-де-Маріньї в короткому повідомленні опублікованому в 1844 р.[10] Назва згадується і в праці І.І.Фундуклєя 1848 року[11]. Окремі ділянки споруди мають різні назви, характерні лише для конкретних місцевостей,— Великий вал, Маленький, Чорний, Отаманський, Половецький, Окоп, Перейма, Турецька гребля. Іноді той самий вал на одній ділянці має назву Змієвого, а в іншій частині називають Трояновим (Траяновим).

Історія дослідження[ред. | ред. код]

Наукове вивчення Змієвих валів Середнього Подніпров'я розпочалося в першій половині XIX ст., але до певного часу обмежувалося описом та картографуванням їх залишків. У поодиноких випадках дослідники XIX— початку XX в., користуючись доступними відомостями, складали зведені плани, умовно проводячи на карті лінії валів між відомими пунктами їх знаходження. Достовірність таких планів залежала від повноти та об'єктивності джерел інформації, отриманих з других рук. Коли назріла необхідність археологічного вивчення Змієвих валів, ці споруди на багатьох ділянках вже не збереглися.

Найбільш ранній план Змієвих валів у межиріччі Дніпра-Росі-гравюра на міді 1837 зберігає ЦНБ АН України. На плані (Відділ картографії, інв. № 10971) частина відомих валів не показана, але є вали нанесені у місцях, де вони вже не збержені. План схематичний, географічно неточний і, очевидно, з цієї причини не був опублікований. Автор його невідомий[12].

1844 році Тетбу-де-Маріньї коротко описує вали, проте, судячи з тексту, особисто ці вали не оглядав[13].

У 1848 р. видано роботу І. І. Фундуклея «Огляд могил, валів та городищ Київської губернії», в якій поряд з іншими категоріями старожитностей наведений опис місця розташування і зовнішнього вигляду Змієвих валів. Ці ж відомості про вали увійшли в роботу краєзнавця М. Грабовського, опубліковану польською мовою в 1850 р.

Відомості про вали Правобережжя Середнього Подніпров'я є і в роботах Л.Похилевича (1856 р.), проте вони, за поодинокими винятками, повторюють дані, опубліковані І.І.Фундуклеєм.

Зацікавленість до Змієвих валів виявив історик М.О.Максимович. В 1869 р. в листі до голови Московського археологічного Товариства він виклав результати свого огляду Переяславських валів у межиріччі Трубежа-Супою і пропонував зняти точний план Переяславських валів. Вчений вважав, що Володимир супроводжував Брунона до Малого (південного) Переяславського валу, який на початку XI ст. нібито був прикордонним на Лівобережжі Дніпра. У такому значенні розглядав Переяславські вали і В.Г.Ляскоронський, який намагався ототожнити їх з огорожею, яка згадана Бруноном. Ця думка утвердилася в науці, оскільки і за історичними, і археологічними даними кордон Русі на Лівобережжі проходив не по Трубежу або Супою, а значно південніше — по Сулі. Згідно з В.Б.Антоновичем і Н.Мовчанівськім, свідоцтво Брунона належить до трипільського валу в гирлі Стугни на правому березі Дніпра. Є. Ковальчик підтримує аналогічну думку, хоча припускає, що за два дні Володимир та Брунон могли проїхати далі Стугни, віддалений від Києва на 40 км.

В 1873 з ініціативи Московського археологічного Товариства Центральним статистичним комітетом були зібрані анкетні дані по ряду губерній про наявні на їх території древні споруди. Ці дані, доповнені подальшими обстеженнями деяких пам'ятників і новими повідомленнями краєзнавців, були опубліковані у вигляді «Археологічних карт» окремих губерній. У них по басейнах річок в межах повітів увійшли і відомості про вали. Дані про Правобережжя Середнього Подніпров'я містяться в «Археологічній карті Київської губернії», виданій 1895 р. В. Б. Антоновичем. До «Карти» доданий зведений план місця розташування усіх пам'яток, в тому числі Змієвих валів. До останніх віднесено споруди різних типів і епох, відсутні частини для отримання суцільних ліній доповнені довільно. На плани частково вплинуло упереджена думка про концентричність Змієвих валів Київщини, помилково висловлена ще раніше.

Добровольський Л., що обстежив вали по річках Віта, Бобриця і Стугна, вважав, що обидві лінії разом з розташованими в них городищами слугували для захисту Києва. Спорудження валів він приписував до давньоруського періоду або до «початкової пори існування Русі».

М. Ю. Брайчевський у 1952 р. висловився проти датування Змієвих валів скіфським часом. Він зазначав, що існування таких валів в умовах общинного ладу за відсутності єдиної централізованої влади і єдиної військової організації позбавлене будь-яких підстав. Змієві вали захищали не Степ, де в скіфський період виникла рабовласницька держава, а Лісостеп. У порядку робочої гіпотези М. Ю. Брайчевський запропонував датувати Змієві вали Середнього Подніпров'я періодом черняхівської археологічної культури II—V ст.н. е. При цьому Брайчевський не заперечував існування валів давньоруського часу, однак місце розташування цих валів не вказував. Пізніше М. Ю. Брайчевський уточнив, що до епохи Київської Русі можуть належати вали Київщини, а до черняхівської культури— вали Поділля.

П. А. Раппопорт, працюючи над давньоруськими пам'ятками оборонного будівництва Київського Подніпров'я— городищами, не виявив чіткого зв'язку їх зі Змієвими валами. Пізніше дослідник під впливом ранніх робіт В. Г. Ляскоронського відніс Змієві вали до скіфського часу— ця думка здавалася більш прийнятною, ніж гіпотеза М. Ю. Брайчевського.

І. М. Самойловський відносив Змієві вали Лівобережжя до давньоруського часу— Переяславські вали він вважав спорудами, які захищали давній Переяслав. Але в призначенні Змієвого валу по лівому березі Дніпра він мав сумніви і допускав можливість, що він охороняв зі сходу Дніпровський водний шлях. У останньому випадку дослідник явно припустив помилку: оборонний рів вздовж вала лежав не зі сходу, а з боку Дніпра. Для правильної відповіді на запитання необхідно було більш конкретно визначити вихідні хронологічні дані. Адже одного разу споруджений вал не міг залишатися справному стані сотні років і функціонувати протягом усього давньоруського періоду. Наприкінці Х— першій третини XI ст. по Дніпру між Стугною на Правобережжі та Сулою на Лівобережжі проходив кордон Русі у Середньому Подніпров'ї. Вал на вказаній ділянці захищав Лівобережжя з заходу— з боку Правобережжя.

З кінця 1960-х років до початку 1970-х краєзнавець (математик за спеціальністю) А. С. Бугай обстежив на місцевості більшість збережених ліній Змієвих валів. Результати обстеження він зафіксував на відповідній карті. Вияв у тілі валів вугілля від згорілих колод яке продатував радіовуглецевим методом. На підставі отриманих даних А. С. Бугай датує вали II ст. до н. е. — VII ст.н. е. На опублікованій ним картосхемі валів вказані дати радіовуглецевого аналізу в місцях взяття проб вугілля. Всього визначено 14 дат для дев'яти ліній валів в межах 150 р. до н. е. — 550 р. н. е., у тому числі дві дати — II-І ст. до н. е., по одній — II і III ст., шість — IV в., два — V ст. і дві — VI ст. На основі цих даних дослідник датував вали II ст. до н. е. — VI ст.н. е. Ще до отримання даних про датування А. С. Бугай вважав, що Змієві вали є продуктом багатовікової історії місцевого населення. На його думку, будівництво величезних городищ скіфського часу типу Немирівського було кроком до будівництва валів для захисту цілих районів; їх зведення, розпочате в I тис. до н. е., могло продовжуватися і в I тис. н. е., "навіть за часів Аскольда і Діра ". Трохи пізніше А. С. Бугай вважав, що Змієві вали служили пограниччям між окремими суспільно-політичними утвореннями, які захищали свої території від спільного ворога. Завдяки А.С.Бугаю в суспільстві та серед науковців зросло зацікавлення Змієвими валами. Це підштовхнуло до початку професійного наукового археологічного дослідження Змієвих валів.

Ґрунтовні доказові дані про походження певної частини Змієвих валів отримано в ході робіт експедиції ІА АН УРСР з дослідження Змієвих валів під керівництвом М. П. Кучери. Завдяки знахідкам побутових предметів та стратиграфічним спостереженням Змієві вали Середньої Наддніпрянщини впевнено датують дослідником XI — початком XII ст.[14]

Археологічні дослідження валів[ред. | ред. код]

За ініціативи Інституту археології АН УРСР і керівництва Української товариства охорони пам'яток історії та культури в 1974—1976 і 1979 рр. були здійснені перші спроби археологічного вивчення Змієвих валів. За чотири коротких експедиційних сезони, загальною тривалістю менше 4,5 місяці, експедиція Змієві вали під керівництвом М.П.Кучери були проведені розвідки і розкопки валів на р.Здвиж в Макарівському районі, в межиріччі Стугни—Плиски у Васильківському районі, валу по лівому березі Дніпра в Київській та Черкаській областях з обстеженням городищ по лівому березі Дніпра і розвідкою валу і городищ по правому березі Сули.

Підсумки роботи експедиції показали, що Змієві вали цілком перспективні для археологічних досліджень, які не можуть бути підмінені ніякими іншими методами. З огляду на посилене руйнування цих пам'яток, Інститут археології АН УРСР продовжив їх вивчення. Протягом 1980—1985 рр. в Київській, Черкаській, Житомирській та Полтавській областях проведені розвідки і розкопки валів по річках Бобриця, Рось, Ірпінь, в межиріччях Ірпеня—Унави, Дніпра—Тетерева, Росі—Гуйви, а також продовжені дослідження валів по лівому березі Дніпра, Сули, Стугни, у межиріччі Стугни-Ірпеня. Під час досліджень на всіх лініях валів у різних місцевостях проводилося знімання і нівелювання контурних профілів валів і ровів.За 18 місяців експедиційних робіт зроблено 84 розрізи валів і в 14 місцях проведені їх розкопки. Закладено близько тридцяти окремих дяланок на яких здійснено археологічні розкопки загальною площею 563 квадратних метрів[15].

В результаті переконливо доведено датування Змієвих валів давньоруським часом та зафіксовано їх відрізки на всій території Середньої Наддніпрянщини. Дослідження експедиції підсумовано в монографічному дослідженні М.П.Кучери "Змиевы валы Среднего Поднепровья" 1987 року[16].

Місце в культурі[ред. | ред. код]

Циклопічні як для Східної Європи споруди до цього часу вражають уяву. Вони стали предметом багатьох легенд та версій що до їх походження та призначення. Образ Змія досить поширений в різноманітних казкових сюжетах[17]. Зокрема, за народними легендами зафіксованими в ХІХ ст (М.О.Максимовичем[18] та Л.В.Падалкою[19]) їх проорав Змій, який постійно нападав на жителів Подніпров'я, врешті Кирило Кожум'яка (за іншими версіями легенди ковалі Кузьма та Дем'ян) поборов його і запряг до плуга. Вивернута з проораної Змієм борозни земля й утворила величезні насипи. Дотягнувши плуг до річки (або за іншими версіями до моря), Змій від утоми та спраги випив занадто багато води й луснув, а вали люди назвали Змієвими. Схожу оповідь записав П.Чубинський в Сосницькому повіті Чернігівщини[20]. В.Б.Антонович у рефераті «Про вали, що розміщені на території давнього Київського князівства» переповідає легенду, про те, як у Дніпрі оселився змій, що брав з населення данину маленькими дітьми, яких з’їдав[21]. Цікаво, що в повідомленні 1844 році Тетбу-де-Маріньї легендарного Змія побороли святі Борис та Гліб[22]. Примітно, Борис та Гліб як і Косьма та Дем'ян були святими-цілителями.

Частина краєзнавців з середини ХХ ст вважають, що археологічними дослідженнями встановлено час спорудження Змієвих валів за довго до давньоруських часів — племенами хліборобів, які заселяли територію українського лісостепу та степу і мали державну організацію.

Письменник (колишній археолог та історик) Юрій Шилов вважає, і ці його погляди перегукуються з пізніми оцінками А. Бугая, що прадавні перші Змієві вали служили певними тотемами у давнім слов'ян. Вали не були не лише укріпленнями, а в першу чергу мали сакральне значення в житті древнього суспільства. Зокрема, Ю. Шилов в одому з інтер'ю[23] стверджує, що в плані вали утворюють певні символічні фігури-символи (наприклад три вали як тризуб в районі с.Трипілля). Отже, вал на його думку міг відігравати певну сакральну роль Змія для окремої місцевої громади. Коло нього могли проводити ритуал в якому Змій гинув (від звитяжного Індри) і це надавало життя довколишній природі, закладеним культурним рослинам. Письменник стверджує, що в розкопаних ним курганах, в основі чітко простежені сцени в камені пермоги Індри над Змієм Врітрою, який стискав Валу не даючи їй розвинутися; а після загибелі Змія, Вала-яйце отримувало волю для розвитку. Назву Змієві вали та їх походження Ю.Шилов виводить від "печери Змія" через так звану "Смородинську печеру" в Києві яку письменник вважає культовим місцем. Від цієї печери йдуть легенди про Змія київського Подолу, звідттіля вони переходять на Змієві вали."Знак оце наша земля і оце знак що вона наша. Оці велетенські фігурні споруди: Змієві вали, фігурні міста, фігурні кургани"[24]. Ю.Шилов оповідаючи про Змієві вали не відділяє їх від Траянових валів.

На думку випускника Київського інженерно-технічного інституту Сєргєя Пятигорского вали були побудовані за часів, коли ця територія була заселена остготами[25].

В період 1990-2019 років на тему Змієвих валів було знято значну кількість відеоматеріалів різного ступеню професійності. Переважно, автори намагаються експлуатувати тему нібито "загадкового походження", "невідомого датування", "замовчування правди".

Фільмографія[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. [М. П. Кучера. Змієві вали // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 365. — ISBN 966-00-0610-1.]
  2. Грушевський, Михайло Сергійович. Твори : у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. - . - Львів : Видавництво "Світ", 2002 - . Т.46. Кн. 2 / НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського; Грушевський М. С.. – Львів: Видавництво "Світ", 2015. – XХVI, 486 с. : іл. - 5000 пр.. – (Серія "Допоміжні матеріали: Довідники, покажчики, архіви" : рецензії на праці Михайла Грушевського (1915-1938)). Причинки до історії України-Руси. IV. Бруноіз Квербургу, гість Володимира Великого в 1007р. - С.353.
  3. www.vostlit.info http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Germany/XI/1000-1020/Bruno_Querfurt/brief_Henrich_II.phtml?id=6938 Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 2019-05-11. 
  4. Въ лЂто 6601 [1093] - 6609 [1101]. Іпатіївський літопис. litopys.org.ua. Процитовано 2019-05-11. 
  5. Въ лЂто 6601 [1093] - 6609 [1101]. Іпатіївський літопис. litopys.org.ua. Процитовано 2019-05-11. 
  6. Въ лЂто 6656 [1148] - 6657 [1149]. Іпатіївський літопис. litopys.org.ua. Процитовано 2019-05-11. 
  7. Въ лЂто 6659 [1151]. Іпатіївський літопис. litopys.org.ua. Процитовано 2019-05-11. 
  8. Кучера М. П. Змиевы валы Среднего Поднепровья / АН УССР. ИА. — К.: Наук. думка, 1987. -207 с. - С.68-73.
  9. Кучера М. П. Змиевы валы Среднего Поднепровья / АН УССР. ИА. — К.: Наук. думка, 1987. -207 с. - С.73-74.
  10. http://history.org.ua/LiberUA/e_dzherela_zooi_1844/e_dzherela_zooi_1844.pdf Записки Одесского общества истории и древностей. – Т. 1. – Одесса, 1844. – 670 с. - С.599
  11. Фундуклей І. Обозрѣніе могилъ, валовъ и городищъ Кіевской губерніи изданное по высочайшему соизволенію Киевскимъ гражданскимъ губернаторомъ Иваномъ Фундуклеемъ. Киевъ. 1848. - 124с. - С.25.
  12. Кучера М. П. Змиевы валы Среднего Поднепровья / АН УССР. ИА. — К.: Наук. думка, 1987. -207 с. :ил. — Библиогр https://doi.org/10.6084/m9.figshare.8113145.v1 С.5
  13. https://figshare.com/articles/________/8113145 с.5.
  14. Кучера, Михайло (1987). Змиевы валы Среднего Поднепровья (рос.). Київ: Наукова думка. с. 207. 
  15. Borysov, Artem; Томашевський, Андрій (2018-03-25). Михайло Петрович Кучера та вітчизняна історико-археологічна наука (en). doi:10.6084/m9.figshare.6025676.v1. Процитовано 2019-05-11. 
  16. Змиевы валы Среднего Поднепровья (en). figshare. 2019-05-11. 
  17. Мушкетик, Л. (2015). Міфологічні витоки образу змія в українській народній казці. Літературознавство. Фольклористика. Культурологія (18-20). с. 181–193. Процитовано 2019-05-11. 
  18. Максимович М.А. О древнем вале, бывшем еще при Владимире Святом, южнее Киева на границе земли печенегов / М.А. Максимович // Собрание сочинений. — К., 1877. — Т. 2. — C. 341.
  19. Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение / Л.В. Падалка. — Полтава, 1914. — C. 8.
  20. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императорским Русским Географическим Обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования : [в 7 т.] / собрал П. П. Чубинский. - Санкт-Петербург : [б.и.], 1872 - 1878. 'Т. 1' : [Верования и суеверия. Загадки и пословицы. Колдовство] / изд. под наблюдением П. А. Гильтебрандта. – Санкт-Петербург: [Тип. В. Безобразова и Комп.]. – 1872. – XXX, 224 c. - С.210.
  21. Попова О., Соколова Н. Деякі особливості досліджень вітчизняної історії у працях київських істориків ХІХ століття (джерелознавчий аспект). // Часопис української історії / За ред. доктора історичних наук, професора А.П. Коцура. – Київ, 2016. – Спецвип. 34 c.154-160 - С.56.
  22. http://history.org.ua/LiberUA/e_dzherela_zooi_1844/e_dzherela_zooi_1844.pdf - с.599
  23. https://www.youtube.com/watch?v=52-Iz3aekdk
  24. https://www.youtube.com/watch?v=52-Iz3aekdk
  25. С.Пятигорський: Змієві Вали— табу в історії(рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]