Змієві вали

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мапа Змієвих валів Центральної України

Змі́єві вали́ — вали, які є грандіозними земляними укріпленнями (з насипу заввишки в 6 … 8 м та завширшки в 14 …16 м). Їхні залишки розташовані майже по всій лісостеповій та степовій території України. Загальна довжина близько 2000 км (до порівняння — Великий китайський мур — має довжину 6259 км). Один з видів валів Середньої Наддніпрянщини.

Зазвичай, в науковій літературі під терміном Змієві Вали розуміють вали споруджені в ХІ-ХІІ століттях[1].

Нині більша частина Змієвих валів розорана але ті, що збережені — руйнують, задля отримання земель.

Походження валів[ред. | ред. код]

Змієві вали: реконструкція.
Змієві вали на Коростенщині
Змієві вали біля села Дениси Переяславського району
Змієві вали біля села Іванковичі на Київщині
Змієвий Вал, с. Мотижин

В історії дослідження Змієвих валів центральне місце посідає питання їх хронології. Через крайню обмеженість джерелознавчих даних вали датували різними епохами в межах від раннього заліза до Київської Русі включно. Результати радіовуглецевого аналізу не внесли ясності в це питання. Незрозуміло, чому Змієві вали, що служили засобом захисту протягом дев'яти століть, не використовували з цією метою після VII ст.н. е., адже вони кількома півкругами оперізують Київ та прилеглі райони Київщини— територіального та політичного ядра Давньоруської держави.

Для визначення віку валів конкретні дані до останнього часу були відсутні. Використовуючи легенду про будівництво римським імператором Траяном (кінець I— початок II ст.н. е.) так званих Траянових валів у Подністров'я і Подунав'я, І. І. Фундуклей відносив їх будівництво до римського часу [206, с. 30]. Відомі твердження про будівництво середньодніпровських Змієвих і дунайських Траянових валів київським Траяном за 500 років до н. е.

Кілька разів вали Середнього Подніпров'я згадані літописом: під 1093 р— два вали на південь від низин Стугни за Треполь (сучасне с. Трипілля), під 1095 і 1149 рр.-обидва Переяславських вали, під 1151 р.- вал на південь від середньої течії Стугни на південь від Василева (сучасне м. Васильків). При цьому літопис не дає прямої відповіді на питання про значення валів як штучних споруд. Вони згадані при описі військових дій як проти половців, так і між давньоруськими князями, але без визначення їх конкретної ролі в цих діях: війська «проідоша вал»; «Проведений вал», «став межи валом», «прийшли до валів»; «изидоша стрілці з валу»; «ста межи валом»; «йде за вал», «прийшли до валових і не проходячи валу».

В літописі під 1223 р. йде оповіданя про появу орд Чингіз-хана, які пройшли через половецькі володіння і, відповідно до одного з літописних списків, «придоша поблизу Русі, идеже зветься вал Половечьскій». Виходячи з цього повідомлення, Є. Ковальчик припускає, що Половецький вал був десь на лівому березі Дніпра. Однак в інших літописних списках ці відомості викладені повніше: орди Чингіз-хана відтіснили половців до Дніпра; рятуючись від прибульців, до Половецькому валу «прибіжить» половецький «князь» Котян. У цьому випадку згаданий вал міг бути розташваний і на Правобережжі Дніпра.

За думку дослідників, в літописних згадках мова йде про Змієві вали, які вже існували в XI—XII ст. Більшість дослідників вважає, що високі насипи значної довжини виконували роль суцільних загороджень і були ефективними засобами захисту осілого хліборобського населення лісостепу, його господарства та жилих поселень від легкої кінноти степових кочовиків, зводячи нанівець їхню головну перевагу— швидкість просування та раптовість нападу. Загрозу з боку степу, підтверджує конструкція валів та загальна спрямованість їхніх ліній— вали хвилями розходяться з півночі на південь та південний схід, утворюючи паралельні лінії.

Те, що зараз виглядає як залишки невиразних земляних насипів, колись було потужним та складним укріпленням— суцільні вали висотою 10..15 метрів, шириною основи до 20 метрів, на дерев'яному каркасі, в деяких місцях у вигляді 5-6 паралельних земляних укріплень, з ровом глибиною до 2..3 метрів. Будівництво таких споруд вимагало величезної кількості людей та централізованого управління, тобто воно було можливим лише за умови існування держави, розвиненої цивілізації на цих територіях. У українській історіографії довгий час вважали, що ці укріплення були побудовані за часів Київської Русі, хоча вже тоді було багато аргументів на користь того, що було їх створено набагато раніше. Про це, зокрема, побічно свідчить і те, що вже за руських часів виникнення Змієвих валів мало вигляд легенди. Причиною таких поглядів було недостатнє дослідження історичної доби епохи великого переселення народів та часом свідоме ігнорування свідоцтв пізньоантичних письмових джерел (Флавій Зенон, Кассіодор та ін.) про державу готів та її знищення гунською навалою 375 р. н. е.

М. Ю. Брайчевський у 1952 р. висловився проти датування Змієвих валів скіфським часом. Він зазначав, що існування таких валів в умовах общинного ладу за відсутності єдиної централізованої влади і єдиної військової організації позбавлене будь-яких підстав. Змієві вали захищали не Степ, де в скіфський період виникла рабовласницька держава, а Лісостеп. У порядку робочої гіпотези М. Ю. Брайчевський запропонував датувати Змієві вали Середнього Подніпров'я періодом черняхівської археологічної культури II—V ст.н. е. При цьому Брайчевський не заперечував існування валів давньоруського часу, однак місце розташування цих валів не вказував. Пізніше М. Ю. Брайчевський уточнив, що до епохи Київської Русі можуть належати вали Київщини, а до черняхівської культури— вали Поділля. П. А. Раппопорт, працюючи над давньоруськими пам'ятками оборонного будівництва Київського Подніпров'я— городищами, не виявив чіткого зв'язку їх зі Змієвими валами. Пізніше дослідник під впливом ранніх робіт В. Г. Ляскоронського відніс Змієві вали до скіфського часу— ця думка здавалася більш прийнятною, ніж гіпотеза М. Ю. Брайчевського.

І. М. Самойловський відносив Змієві вали Лівобережжя до давньоруського часу— Переяславські вали він вважав спорудами, які захищали давній Переяслав. Але в призначенні Змієвого валу по лівому березі Дніпра він мав сумніви і допускав можливість, що він охороняв зі сходу Дніпровський водний шлях. У останньому випадку дослідник явно припустив помилку: оборонний рів вздовж вала лежав не зі сходу, а з боку Дніпра. Для правильної відповіді на запитання необхідно було більш конкретно визначити вихідні хронологічні дані. Адже одного разу споруджений вал не міг залишатися справному стані сотні років і функціонувати протягом усього давньоруського періоду. Наприкінці Х— першій третини XI ст. по Дніпру між Стугною на Правобережжі та Сулою на Лівобережжі проходив кордон Русі у Середньому Подніпров'ї. Вал на вказаній ділянці захищав Лівобережжя з заходу— з боку Правобережжя.

На думку краєзнавців, археологічними дослідженнями встановлено, що Змієві вали були споруджені набагато раніше часів Київської Русі— племенами хліборобів, які заселяли територію українського лісостепу та степу і мали державну організацію. Обстежуючи вали, А. С. Бугай виявив у них вугілля від згорілих колод, вік яких був визначений радіовуглецевим методом. А. Бугай розповідав, що будівництво валів проходило в такий спосіб: насипали пісок, потім накладали колди і їх палили — пісок спікався і ставав монолітом. Потім на вугіялля від згорілої деревини знову насипаи пісок, а потім накладали колоди і знову їх палити. Врешті-решт споруда ставала практично монолітним валом. За часів окупації України німецькими нацистами, з валів коло села Плесецьке люди викопували те дерев'яне вугілля і палили його в хатах. На підставі отриманих даних А. С. Бугай датує вали II ст. до н. е. — VII ст.н. е. На опублікованій ним картосхемі валів вказані дати радіовуглецевого аналізу в місцях взяття проб вугілля. Всього визначено 14 дат для дев'яти ліній валів в межах 150 р. до н. е. — 550 р. н. е., у тому числі дві дати — II-І ст. до н. е., по одній — II і III ст., шість — IV в., два — V ст. і дві — VI ст. Якщо оцінювати отримані визначення об'єктивно, то вали датують II ст. до н. е. — VI ст.н. е. Це мова про вали в Мотовилівському лісі коло села Плесецьке (кажуть місцеві люди, що 2000 років тому це село мало назву Піски). З цих даних випливає, що протягом 130 років (150 — 20 рр. до н. е.) у межиріччі Ірпеня-Тетерева існував тільки відрізок валу, залишки якого збереглися в с. Раковичі. Близько 20 р. до н. е. спорудили внутрішній вал між с. Мотижин і с. Наливайківка. Через 300 років, у 280 р. н. е., на 50-кілометровому відрізку межиріччя Ірпеня— Тетерева почали будівництво зовнішнього валу, яке тривало 170 років (до 450 р.).

Ще до отримання даних про датування А. С. Бугай вважав, що Змієві вали є продуктом багатовікової історії місцевого населення. На його думку, будівництво величезних городищ скіфського часу типу Немирівського було кроком до будівництва валів для захисту цілих районів; їх зведення, розпочате в I тис. до н. е., могло продовжуватися і в I тис. н. е., "навіть за часів Аскольда і Діра ". Трохи пізніше А. С. Бугай вважав, що Змієві вали служили пограниччям між окремими суспільно-політичними утвореннями, які захищали свої території від спільного ворога.

Археолог та історик Юрій Шилов вважає, і ці його погляди перегукуються з пізніми оцінками А. Бугая, що прадавні перші Змієві вали служили певними тотемами у давнім слов'ян. Вали не були укріпленнями, а відігравали культову роль в житті древнього суспільтва. Зокрема, Ю. Шилов дослідив, що міста араттів та оріянів в планах мали вигляд жінки-рожениці, воїна з щитом і мечем, та ін. Отже, вал міг відігравати певну сакральну роль Змія для окремої місцевої громади. Коло нього могли проводити ритуал в якому Змій гинув (від звитяжного Індри) і це надавало життя довколишній природі, закладеним культурним рослинам. В розкопаних Ю. Шиловим арійських курганах, в основі чітко простежені сцени в камені пермоги Індри над Змієм Врітрою, який стискав Валу не даючи їй розвинутися; а після загибелі Змія, Вала-яйце отримувало волю для розвитку.

Окремі дослідники вважають, що вали були побудовані за часів, коли ця територія була заселена остготами[2].

Ґрунтовні доказові дані про походження певної частини Змієвих валів отримано в ході робіт експедиції ІА АН УРСР з дослідження Змієвих валів під керівництвом М. П. Кучери. Завдяки знахідкам побутових предметів та стратиграфічним спостереженням Змієві вали Середньої Наддніпрянщини впевнено датують дослідником 11 — початком 12 ст.[3]

Легенди[ред. | ред. код]

За легендою їх проорав Змій, який постійно нападав на жителів Подніпров'я, аж поки Кирило Кожум'яка (за іншими версіями легенди ковалі Кузьма та Дем'ян) не поборов його і не запряг до плуга. Вивернута з проораної Змієм борозни земля й утворила величезні насипи. Дотягнувши плуг до річки (або за іншими версіями до моря), Змій від утоми та спраги випив занадто багато води й луснув, а вали люди назвали Змієвими.

Топонімія[ред. | ред. код]

Окремі ділянки споруди мають різні назви, характерні лише для конкретних місцевостей,— Великий вал, Маленький, Чорний, Отаманський, Половецький, Окоп, Перейма, Турецька гребля. Іноді той самий вал на одній ділянці має назву Змієвого, а в іншій частині називають Трояновим (Траяновим).

Класифікація[ред. | ред. код]

Розрізняють наступні групи:

  • Змієві вали Київщини — найбільша система укріплень на правому березі Дніпра, що складена з валів різної висоти і довжини. Загальноприйнятно Змієвими називати саме залишки валів по річках Віта, Красна, Трубіж, Стугна і Рось, які й посьогодні збереглися в доброму стані, досягають місцями 15 м заввишки і десятків кілометрів у довжину.
  • Змієві вали Поділля— назва цільного валу, що тягнеться від середнього плину річки Південний Буг до районів центральної Черкащини і невеликої кількості менших валів цього ж району.
  • Змієві вали Волині— загальна назва великої кількості невеликих за розмірами і довжиною валів, що містяться в чотирикутнику Львів-Луцьк-Рівне-Тернопіль.

Ще в середині I тисячоріччя до нашої ери Геродот писав, що для захисту від скіфів місцеве населення викопало широкий рів і побудувало вал від Таврійських гір до Меотійського моря. Вал одержав назву Кімерійського.

Докладніше: Траянові вали
  • Троянові (Траянові) вали Подністров'я — система валів, що розташовані між містами Тернопіль і Кам'янець-Подільський. Мають переривчастий характер. Складаються з двох ешелонів центрального ланцюга і хаотично розкиданих валів; окремі з них знаходяться навіть на Буковині.

Історія дослідження Змієвих валів Середнього Подніпров'я[ред. | ред. код]

Будова валів (за археологічними дослідженнями)

Вивчення Змієвих валів Середнього Подніпров'я розпочалося в першій половині XIX ст., але до недавнього часу обмежувалося описом та картографуванням їх залишків. Проте ця далеко не другорядна задача до кінця не вирішена— величезна протяжність і важкодоступність валів, які перетинають поля, городи, пустирі, ліси, болота, річки, перешкоджають їх візуальному обстеженню, обмірюванню та складанню планів. В основному оглядалися порівняно невеликі ділянки валів, розташовані ближче до Києва. У поодиноких випадках дослідники XIX— початку XX в., користуючись доступними відомостями, складали зведені плани, умовно проводячи на карті лінії валів між відомими пунктами їх знаходження. Достовірність таких планів залежала від повноти та об'єктивності джерел інформації, отриманих з других рук. Коли назріла необхідність археологічного вивчення Змієвих валів, ці споруди на багатьох ділянках вже не збереглися.

Перша коротка інформація про Змієвих валах по р. Рось була опублікована в 1844 р. дійсним членом Одеського товариства історії та старожитностей Тетбу-де-Маріньї, який, судячи з тексту, особисто ці вали не оглядав.

Найбільш ранній план Змієвих валів у межиріччі Дніпра-Росі-гравюра на міді 1837 зберігає ЦНБ АН України. На плані (Відділ картографії, інв. № 10971) частина відомих валів не показана, але є вали нанесені у місцях, де вони вже не збержені. План схематичний, географічно неточний і, очевидно, з цієї причини не був опублікований. Автор його невідомий. У 1848 р. видано роботу І. І. Фундуклея «Огляд могил, валів та городищ Київської губернії», в якій поряд з іншими категоріями старожитностей наведений опис місця розташування і зовнішнього вигляду Змієвих валів. Ці ж відомості про вали увійшли в роботу краєзнавця М. Грабовського, опубліковану польською мовою в 1850 р.

Відомості про вали Правобережжя Середнього Подніпров'я є і в роботах Л.Похилевича, але вони, за поодинокими винятками, повторюють дані, опубліковані І. І. Фундуклеєм.

Зацікавленість до Змієвих валів виявив історик Максимович М. А. В 1869 р. в листі до голови Московського археологічного Товариства він виклав результати свого огляду Переяславських валів у межиріччі Трубежа-Супою і пропонував зняти точний план Переяславських валів.

В 1873 з ініціативи Московського археологічного Товариства Центральним статистичним комітетом були зібрані анкетні дані по ряду губерній про наявні на їх території древні споруди. Ці дані, доповнені подальшими обстеженнями деяких пам'ятників і новими повідомленнями краєзнавців, були опубліковані у вигляді «Археологічних карт» окремих губерній. У них по басейнах річок в межах повітів увійшли і відомості про вали. Дані про Правобережжя Середнього Подніпров'я містяться в «Археологічній карті Київської губернії», виданій 1895 р. В. Б. Антоновичем. До «Карти» доданий зведений план місця розташування усіх пам'яток, в тому числі Змієвих валів. До останніх віднесено споруди різних типів і епох, відсутні частини для отримання суцільних ліній доповнені довільно. На плани частково вплинуло упереджена думка про концентричність Змієвих валів Київщини, помилково висловлена ще раніше.

Одним з правдивих свідчень є лист архієпископа Брунона до німецького імператора Генріха II, який проїздив Київ у 1008 р. до печенігів для проповіді християнства. Він повідомляв, що Володимир Святославич з дружиною два дні супроводжував його по дорозі до печенігів до кордону своєї держави, яке він оточив (circumklausit) від бродячого (кочового) ворога (vagum hostem) дуже потужною і дуже довгою (firmissima et longissima) «Огорожею» (sepe). На жаль, в літературі немає єдиної думки про значення застосованого Бруноном латинського терміну «sepe». Його перекладають і як «засіки, завали», і як «частокіл», і як «огорожа», і як «паркан, дерев'яна огорожа». Аналогом описаної Бруноном споруди, на думку більшості дослідників, може бути тільки Зміїв вал з дерев'яною стіною вгорі.

Максимович М. А. вважав, що Володимир супроводжував Брунона до Малого (південного) Переяславського валу, який на початку XI ст. нібито був прикордонним на Лівобережжі Дніпра. У такому значенні розглядав Переяславські вали і В. Г. Ляскоронський, який намагався ототожнити їх з огорожею, яка згадана Бруноном. Ця думка утвердилася в науці, оскільки і за історичними, і археологічними даними кордон Русі на Лівобережжі проходив не по Трубежу або Супою, а значно південніше — по Сулі. Згідно з В. Б. Антоновичем і Н.Мовчанівськім, свідоцтво Брунона належить до трипільського валу в гирлі Стугни на правому березі Дніпра. Є. Ковальчик підтримує аналогічну думку, хоча припускає, що за два дні Володимир та Брунон могли проїхати далі Стугни, віддалений від Києва на 40 км.

Добровольський Л., що обстежив вали по річках Віта, Бобриця і Стугна, вважав, що обидві лінії разом з розташованими в них городищами слугували для захисту Києва. Спорудження валів він приписував до давньоруського періоду або до «початкової пори існування Русі».

Археологічні дослідження валів[ред. | ред. код]

За ініціативи дирекції Інституту археології АН УРСР і керівництва Української товариства охорони пам'яток історії та культури в 1974—1976 і 1979 рр. були здійснені перші спроби археологічного вивчення Змієвих валів. За чотири коротких експедиційних сезони, загальною тривалістю менше 4,5 місяці, були проведені розвідки і розкопки валів на р. Здвиж в Макарівському районі, в межиріччі Стугни—Плиски у Васильківському районі, валу по лівому березі Дніпра в Київській та Черкаській областях з обстеженням городищ по лівому березі Дніпра і розвідкою валу і городищ по правому березі Сули.

Підсумки роботи експедиції показали, що Змієві вали цілком перспективні для археологічних досліджень, які не можуть бути підмінені ніякими іншими методами. З огляду на посилене руйнування цих пам'яток, Інститут археології АН УРСР продовжив їх вивчення. Протягом 1980—1985 рр. в Київській, Черкаській, Житомирській та Полтавській областях проведені розвідки і розкопки валів по річках Бобриця, Рось, Ірпінь, в межиріччях Ірпеня—Унави, Дніпра—Тетерева, Росі—Гуйви, а також продовжені дослідження валів по лівому березі Дніпра, Сули, Стугни, у межиріччі Стугни-Ірпеня. За 18 місяців експедиційних робіт зроблено 84 розрізи валів і в 14 місцях проведені їх розкопки,

Фільмографія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. [М. П. Кучера. Змієві вали // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 365. — ISBN 966-00-0610-1.]
  2. С.Пятигорський: Змієві Вали— табу в історії(рос.)
  3. Кучера, Михайло (1987). Змиевы валы Среднего Поднепровья (рос.). Київ: Наукова думка. с. 207. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Бугай А.С. Випуск №15 // Змійові вали. Збірник матеріалів науково-дослідницької спадщини / Бугай О.А. — Бібліотека українознавства. — Київ : ДП «Видавничий дім „Персонал“», 2011. — 276 с. — ISBN 978-966-608-973-4.
  • Кучера М. П. Змиевы валы Среднего Поднепровья / АН УССР. ИА. — К.: Наук. думка, 1987. -207 с. :ил. — Библиогр
  • Кучера М. П. Исследование «змиевых валов» в Среднем Поднепровье.- В кн.: Археологические Открытия 1981 г., М., 1983, с.280.
  • Кучера М. П. Исследование «Змиевых валов» в междуречье Днепра-Тетерева // Археологические Открытия 1984г. — М., 1986. — С.260-261.
  • Кучера М. П. Исследование Змиевых валов в междуречье Сулы-Орели // Археологические Открытия 1985 г
  • Кучера М. П. Змиевы валы Среднего Поднепровья и их роль в истории Киевской Руси. Автореферат докт. Диссерт. 1987. к.
  • Кучера М. П. Исследование Змиевых валов на левобережже Днепра // Археологические Открытия 1985г. -М., 1987. — С.360-361.
  • Кучера М. П. Змиевы валы Среднего Поднепровья // Труды V Международного конгресса славянской археологии, Киев, 18-25 сент. 1985 г. Т.3., вып.1а. Секция V. Города, их культурные и торговые связи. — М.: Наука, 1987. — 134 с. : ил. — С.125-132.
  • Кучера М. П. Посульский Змиев вал // Охрана и исследование  памятников археологии Полтавщины: Обл. науч.-практ. Семинар, 22-23 янв. 1988 г.: Тез. докл. И сообщ. — Полтава, 1988. — 48 с. — С.38-39.
  • Артеменко І. І., Кучера М. П. Змійові вали в Середньому подніпров'ї // Вісник АН УРСР. — 1988. — № 6. — С. 38-46: іл. -Бібліогр.: с. 46.
  • Артеменко І. І., Кучера М. П. Змійові вали // Пам'ятники України- 1988. — № 2. — С. 30-32: іл.
  • Кучера М. П. Исследование Змиевых валов на Суле // Археологические Открытия 1986г. — М., 1988. — С.302-302.
  • Кучера М. П. Длинные валы // Археологические исследования в Центральном Черноземье в двенадцатоц патилетке: Тез. докл. и сообщ. ІІ межвуз. науч. конф., Белгород, февр. 1990 г.- Белгород.- 1990.- С.43-45.
  • Кучера М. П. Траянові вали Середнього Подністров'я // Тези доповідей і повідомлень 1-ї Тернопільської обласної наукової історико-краєзнавчої конференції. Ч.1. — Тернопіль, 1990. — 80 с. — У надзаг.: Терноп. Краєзн. Музей. — С.48-49.
  • Кучера М. П. Траянові вали Східного Поділля // VIII Подільська історико-краєзнавча конференція: Тез. Доп. Секція археології. -Кам'янець-Подільський, 1990. — 64с. — У надзаг.: Кам'янець-Поділ. Пед. Ін-т та ін. — С.39-40.
  • Кучера М. П., Пеняк С. П. Дослідження Траянових валів у Середньому Подністров'ї. // Археологічні дослідження на Україні у 1990 р.- Київ, 1991.- С.37
  • Кучера М. П. «Тоянові» вали Середнього Подністров'я. // Археологія. — 1992. — № 4. — с.43-55.
  • Кучера М. П. Довгі вали. // Проблеми походження та історичного розвитку слов'ян.- Київ-Львів, 1997. — С.221-228.
  • Кучера Михайло Змійові вали Фастівщини. // Прес-музей (Фастівський держ.краєзнавч.музей).- № 10-11 — Фастів,2001.- С. 136—140.

Посилання[ред. | ред. код]