Захоплення Марокко Францією

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марокко у 1912 році

Статті на тему
Колоніалізм

Франко-туніська війна
Повстання махдістів
Англо-єгипетська війна
Війни з мандінго
Битва при Догалі
Перша франко-дагомейська війна
Pioneer Column Expedition
Друга франко-дагомейська війна
Англо-ашантійські війни
Перша італо-ефіопська війна
Друга італо-ефіопська війна
Перша англо-матабельська війна
Друга англо-матабельська війна
Англо-занзібарська війна
Бенінська експедиція
Центральноафриканська експедиція
Фашодський інцидент
Перша англо-бурська війна
Друга англо-бурська війна
Геноцид племен гереро і нама
Повстання Маджі-Маджі
Перша Марокканська криза
Повстання Бамбата
Франко-вадайська війна
Агадірська криза
Захоплення Марокко Францією
Італійсько-турецька війна
Повстання Марітца

Захоплення Марокко Францією — події 1905–1912 років, в результаті яких султанат Марокко втратив свою незалежність та був перетворений у державу під протекторатом Франції.

Передумови[ред.ред. код]

Перші роки XX ст. ознаменувалися остаточним оформленням двох сторін майбутнього світового конфлікту (Перша Світова війна). Імпульсом до цього стало суперництво європейських країн у Марокко. Європейське проникнення в султанат Марокко розпочалося в 40-х роках XIX ст., проте в центрі протиріч ця країна опинилася на межі століть. Першими про свої «права» в Марокко заявили французькі колонізатори. У 1880-1890-х Франція зосередила зусилля на розширенні своїх алжирських володінь в південному та західному (марокканському) напрямках. У листопаді 1882 французи захопила область Мзаб з містами Гардая, Геррар і Берріан. У ході військової кампанії в жовтні 1899 — травні 1900 французи анексували південно-марокканські оазиси Інсалах, Туат, Тідікелт і Гурару. У серпні-вересні 1900 був встановлений контроль над Південно-Західним Алжиром. На початку ХХ ст. Франція розпочала підготовку до захоплення султанату Марокко. Основними конкурентами французів у «проникненні» в Марокко виступали англійці, іспанці, італійці та німці.[1]

Французька пропаганда в колоніях

Франція у боротьбі за Марокко доклала максимальних дипломатичних зусиль. Так, договорами з Італією 1900 і 1902 рр. вона позбулась першого конкурента, пообіцявши не перешкоджати захопленню Лівії. У 1904 р. Англії була надана свобода дій у Єгипті, в обмін на свободу дії для Франції у Марокко. У жовтні 1904 р. Іспанії було обіцяно північну частину Марокко. Одночасно султану Марокко Абд аль Азізу був нав'язано позику в 62,1 млн франків.[2]

Перша марокканська криза[ред.ред. код]

Домовившись практично з усіма конкурентами у Франції виникли гострі суперечки з німцями. Німецькі монополісти (наприклад Крупп) були зацікавлені, не менше ніж французькі, в отриманні високоприбуткових концесій на розробку марокканських покладів природних ресурсів (зокрема заліза). Коли у грудні 1904 р. міністр закордонних справ Франції Делькассе заявив про «особливі інтереси» Франції в Марокко, німецькі монополісти зажадали від свого уряду негайного втручання в марокканське питання. Вже 1905 року німецький імператор Вільгельм ІІ демонстративно прибув в Танжер і привітав марокканського султана як «незалежного правителя». На вимогу Німеччини у 1906 р в м. Алхесірас була скликана міжнародна конференція по марокканському питанню. На конференції Францію підтримали представники Англії та Росії. Хоча незалежність Марокко й була закріплена, за Францією визнавалися «особливі інтереси» в цьому регіоні. По своїй суті конференція засвідчила поразку німецької дипломатії.[2][3]

Початок окупації Марокко[ред.ред. код]

Султан Мулай Абд аль Азіза, 1912 р.

Незабаром, після рішення конференції, у 1907 р. французькі війська окупували район Уджді та область Шауя, а іспанські війська розширили захоплені території в районі міста Мелілья. У відповідь на вторгнення розпочалось повстання. В процесі повстання брат султана Мулай Абд аль Азіза здійснив державний переворот, переміг військо брата і був проголошений султаном Марокко.[4]

Друга марокканська криза[ред.ред. код]

Французька артилерія в Рабаті. 1911 р.

Діяльність нового султана спровокувала повстання племен, чим скористалась Франція. У травні 1911 французькі війська захопили столицю султанату Фес. Німецький уряд, вважаючи дії французів порушенняи Альхесірасського Генерального акту, відправив 1 липня 1911 в Марокко канонірський човен «Пантера».[4] В результаті цього виник новий франко-німецький конфлікт (Агадірська криза). Досягнути компромісу допомогла поступка Німеччині територіями у французькому Конго.

Протекторат Франції[ред.ред. код]

Офіційне встановлення протекторату відбулося 30 березня 1912 р. з підписанням між Марокко та Францією Договору про співпрацю. За франко-іспанським договором від 27 листопада 1912 р. Іспанія отримала північне узбережжя султанату від Атлантики до нижньої течії Мулуі з містами Сеута, Тетуан і Мелілья, а також зберегла за собою південно-марокканський порт Іфні (Санта-Крус-де-Мар-Пекенья). На вимогу Великої Британії округ Танжера був перетворений в міжнародну зону.[1] Влада в країні перейшла в руки французького генерального резидента у французькій зоні і іспанського верховного комісара в іспанській зоні; султан Марокко володів тільки формальною владою.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Кривушин И. Колониальный раздел мира
  2. а б Колониальный раздел Северной Африки
  3. Захват Туниса и Марокко Францией. — Студопедия
  4. а б Захват Марокко Францией и Испанией 1907 — 1912 гг. (хронология)

Джерела[ред.ред. код]

  1. Кривушин И. Колониальный раздел мира
  2. Захват Туниса и Марокко Францией. — Студопедия
  3. Захват Марокко Францией и Испанией 1907 — 1912 гг. (хронология)
  4. Второй Марокканский кризис
  5. Марокканські кризи