Гнідич Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гнідич Микола Іванович
Гнедич Николай Иванович
Nikolay gnedich black and white.jpg
При народженні Гнедич Николай Иванович
Дата народження 2 (13) лютого 1784(1784-02-13)
Місце народження Полтава
Дата смерті 3 (15) лютого 1833(1833-02-15) (49 років)
Місце смерті Москва
Поховання Олександро-Невська лавра, Петербург
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Мова творів російська, українська
Рід діяльності поезія, драматургія
Роки активності: 1802-1833
Напрямок сентименталізм, класицизм
Жанр поема, п'єса
Magnum opus: переклади Гомера та Вергілія
Нагороди
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня

Commons-logo.svg Гнідич Микола Іванович у Вікісховищі

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми

Гнідич Микола Іванович (по отриманні дворянства Гнедич) (*2 (13) лютого 1784(17840213), Полтава — †3 (15) лютого 1833, Москва) — письменник, вчений, член Російської академії (від 1811-го), член-кореспондент імператорської АН (від 1826-го), театральний діяч, статський радник (від 1828-го). Кавалер кількох орденів.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з козацького роду Гнідичів — онук котелевського сотника Петра Гнідича, син власника невеликого маєтку в Богодухівському повіті (нині Котелевського району Полтавської області).

Народився в Полтаві. Мати померла при пологах, а батько — коли Микола був дитиною. Захворівши в дитинстві на віспу, втратив праве око.

Від 1793 навчався у місцевій Слов'янській семінарії, згодом у Харківському колегіумі, від 1800-го у Москві, в благородному університетському пансіоні МДУ, невдовзі в університеті, котрий полишив 30 грудня 1802 (11 січня 1803) через нестачу коштів на навчання, з атестатом що давав йому змогу стати на службу колезьким реєстратором.

Цікавився літературою, писав власні вірші і перекладав твори інших письменників. Віршував російською і українською мовами. Дебютував у літературі, надрукувавши 1802-го свій переклад із трагедії Жана Франсуа Дюсі[fr]. Перекладав твори В. Шекспіра, Вольтера, Ж. Расіна, Ф. Шіллера та інших авторів.

З часом став відомим в літературних колах Санкт-Петербургу, що дозволило познайомитися з графом Стогановим, тогочасним директором Імператорської бібліотеки та з Оленіним — першим помічником графа в бібліотечних справах.

Змінивши місце проживання 1803-го на Петербург, обіймав дрібні посади у різних відомствах, зокрема департаменті народної освіти, канцелярії Державної ради.

У період 1805-10 перебував на батьківщині, під час відвідин подарував власний маєток сестрі Галині. Від 1811-го, за сприяння Оленіна, перейшов на службу до Імператорської публічної бібліотеки.

Працював над статтями з історії України, сюжетами про князів Київської Русі, звертав особливу увагу на кобзарів. Планував укласти академічний «Словарь малороссийского языка».

Товаришував із Ф. ГлинкоюО. Юшневським, В. ЖуковськимМ. Муравйовим, І. Криловим, К. БатюшковимК. Рилєєвим.

Видав поеми О. Пушкіна «Руслан и Людмила» (1820) і «Кавказский пленник» (1822). 1826-го закінчив переклад  російською мовою «Іліади» Гомера, підготував до видання наукові коментарі. Через хворобу 1827-го залишив канцелярську службу. До 1828-го перебував у Одесі. 1831 звільнився з бібліотеки (зі збереженням чину і грошового утримання). Видав зібрання власних творів «Стихотворения Н.Гнедича» (СПб., 1832). 

Помер в Москві, під час курсу лікування, 15 лютого 1833-го. Тіло перевезене до Петербургу. Похований в Олександро-Невській лаврі.

Особисту книгозбірню (понад 1250-т томів) заповів Полтавській гімназії, 2000 рублів — церкві у Бригадирівці.

Галерея[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]