Граматика руської мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сторінка "Граматики руської мови" С. Смаль-Стоцького і Т. Ґартнера
Сторінка "Граматики руської мови" С. Смаль-Стоцького і Т. Ґартнера

Грама́тика ру́ської мо́ви – третє перероблене видання [1] «Рускої граматики», викладене в співавторстві Степаном Смаль-Стоцьким і Федором Ґартнером. В граматиці використано правопис, оснований на «желехівці», що її запропонував Желехівський в «Малорусько-німецькім словнику». [2]

Головні засади[ред. | ред. код]

Право́пись, що тут ви́ложена, є в головни́х точка́х фонети́чна: бо вона́ ма́є за осно́ву пра́вило: Пиши́, як пра́вильно гово́рить ся. Пра́вильно говори́ти значи́ть обмина́ти в мо́ві нея́кі місце́ві (наріче́ві) власти́вости, о́тже ужива́ти пра́вильної мо́ви, т. зн. тако́ї, що спі́льна всї́м письме́нним Украї́нцям, одна́кова і всї́м Украї́нцям ле́гко зрозумі́ла. Наріче́ва власти́вість є н. пр. каза́ти нїч замість ніч, сїль зам. сіль, стїв або сцїв зам. стіл, смерте́вний зам. смерте́льний, війти або у́йти зам. ви́йти, зеле́нї зам. зеле́ні, ковальо́м зам. ковале́м, лю́дьох зам. лю́дех або лю́дях, хло́пец зам. хло́пець, кони́ць зам. коне́ць, бов або бив зам. був, тє́жко зам. тя́жко, сє або си зам. ся, кї́ло зам. тї́ло, хцу зам. хо́чу, кру́тю зам. кру́чу, ви́дю зам. ви́джу, ро́бю зам. ро́блю, про́сю зам. про́шу, во́дю зам. во́джу, ро́бе зам. ро́бить, сьпі́ват зам. сьпіва́є, буде́ме зам. бу́демо і т. п.

Абетка[ред. | ред. код]

Зву́ки украї́нської мо́ви виража́ють ся в письмі отси́ми 33 бу́квами:

А, Б, В, Г, Ґ, Д, Е, Є, Ж, З, И, Й, І, Ї, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, Щ, Ю, Я, –;

а, б, в, г, ґ, д, е, є, ж, з, и, й, і, ї, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ю, я, ь;

Сї бу́кви назива́ють ся: а, бе, ве, га, ґе, де, е, є, же, зе, и, ий, і, ї, ка, ел, ем, ен, о, пе, ер, ес, те, у, еф, ха, це че, ше, ще, ю, я, їр.

Зазначення м’якості[ред. | ред. код]

Щоби́ зазначи́ти, що яку́сь шелесті́вку тре́ба мя́гко вимовля́ти (пе́рший сту́пень мя́гченя), додає́ ся до то́ї шелесті́вки на кінцї́ слів, а тако́ж перед твердо́ю шелесті́вкою і перед о ²) знак ь: будь, зять, хтось, князь, місяць, біль, ого́нь…; бу́дьмо, ба́тько, возьми́, сьвіт, цьвіт, ве́льми, ки́ньте…; ли́сього, мальо́ваний, пятьо́х…

Як задля тако́го змя́гченя, що озна́чене знако́м ь, змягчи́ла ся ще і дру́га шелесті́вка перед не́ю, так що дві мягкі шелесті́вки стоя́ть побі́ч се́бе в одні́м скла́дї, то не тре́ба мя́гченя пе́ршої шелесті́вки ще з осі́бна зазна́чувати знако́м ь. Длято́го пи́шемо, н. пр.: гвіздь, кість, мисль, бо́язнь, кі́стьми, шістьо́х…; але по́льський…, бо обі́ мягкі́ шелестівки́ нале́жать тут до рі́жних складі́в.

На Украї́нї пи́ше де́хто та́кже лежя́ть (але́ лежа́ти), ні́ччю, збі́жжя анальоґі́чно до хваля́ть, ко́стю, життя́, в тім ра́зї я, ю звуча́ть як дво́звуки іа, іу

Букви я, є, ї, ю[ред. | ред. код]

я, є, ї, ю є знака́ми сполу́ченя й з поєди́нчими голосівка́ми, н. пр.: я, яйце́, пя́тий, і́мя, крає́м, краї́, бєш, ї́сти, вї́ду, їв, вюн, Юрко́, Стефю́к. Знаки́ я, є, ї, ю ма́ють се значі́нє лише́ в на́звуку слів, по дру́гих голосі́вках і по б, п, в, ф, м. По ж, ш, ч, щ вони́ не поди́бують ся. По шелестівка́х, котрі́ мо́жуть мягчи́ти ся, т. зн. по д, т; з, с, ц; л і н, озна́чують вони́ змя́гченє сих зву́ків.

Змя́гченя ще дру́гої шелесті́вки перед я, є, ї, ю не треба зазна́чувати ще з осі́бна знако́м ь, коли́ обі́ шелесті́вки нале́жать до одно́го скла́ду. Длято́го пи́шемо, н. пр.: слїд, слїпий, снїг, Сня́тин, після, снї́данє, стїна́…, а не сьлїд, сьлїпи́й, сьнїг, Сьня́тин, пі́сьля, сьнїда́нє, сьтїна́.

Коли́ж мягкі́ шелестівки́ нале́жать до рі́жних складі́в, то мя́гченє пе́ршої шелесті́вки тре́ба зазначи́ти з осі́бна знако́м ь; н. пр.: чита́ль-ня, їда́ль-ня, копа́ль-ня, а не чита́лня…; Юль-ця, а не Юлця…; стріль-ця́, погорі́ль-цї, па́ль-цями, ба́ль-ня…, а не стрілця́, погорі́лцї, па́лцями, би́лня…; пиль-нї́йший, силь-нї́йший, а не пилнї́йший, силнї́ший…; ку́ль-тї, не́нь-цї, а не ку́лтї, не́нц́…

Коли́ж до сло́ва, що почина́єть ся зву́ками я, є, ї, ю, долу́чить ся зпере́ду при́ставка з-, роз-, від-, над-, перед-, тодї́ я, є, ї, ю знача́ть ті́лько що йа, йе, йі, йу, і не мягча́ть попере́дного з, д, бо ті шелестівки́ нале́жать власти́во до віддї́льної від сло́ва при́ставки н. пр.: зї́сти, зяви́ти ся, відї́хати…

Правопис чужих слів[ред. | ред. код]

1. На́росток –ій пи́шеть ся в чужи́х імена́х осі́б по всї́х шелестівка́х –ій.

2. Церковнословя́нський на́росток –іє пи́шемо в приня́тих з церко́вної мо́ви слова́х завсї́ди –іє.

3. І на́росток -ія пи́шуть вже по всї́х шелестівка́х –ія, ті́лько по л, н – їя. Одна́к в шко́лї придержують ся пи́саню се́го на́ростка, а та́кже і на́ростків –ій і –іє пра́вила, що по́дане під 4. для всїх про́чих чужи́х на́ростків.

4. Зву́к і в чужи́х на́ростках –ік, -іка, -іст, -ізм, а відта́к в на́ростках –ійний, -ійський, -ічний і т. д. пи́шеть ся:

а) завсї́ди і по п, б, в, м, ф; к, ґ, х і по голосівка́х; б) завсї́ди ї по л, н; в) по шелестівка́х д, т, з, с, ц, ж, ш, ч, р звук і перейшо́в в вимо́ві на и і длято́го пи́шемо в таки́х ра́зах и. А́ле тре́ба писа́ти: като́лик, католи́цький, євангели́ст, ака́фист, пу́блика (в значі́ню лю́ди), публи́чний.

5. Тре́ба писа́ти завсї́ди: анти-, архи-.

6. Голосі́вку і в середи́нї чужи́х слів передає́мо в украї́нській мо́ві а́бо через і, а́бо через ї, а́бо через и – зо́всїм пі́сля то́го само́го пра́вила, яке́ по́дане в то́чцї 4-ій. Лише́ коли́ по ї наступа́є в чужи́х мо́вах голосі́вка, в такім ра́зї се і нїко́ли не змі́нюєть ся у нас на и.

7. Чужі́ імена́ вла́сні і на́зви чужи́х краї́в, міст, гір, рік, о́зер і т. д., з яки́ми Русини́ особли́во через бі́блїю, да́вні лїто́писи, церко́вно-словя́нський календа́р, яки́й панува́в і до́си ще пану́є на Ру́си, і через шко́лу познакоми́ли ся, а так са́мо імена́ словя́нські, пи́шемо бу́ква за бу́квою так, як вони́ у нас звича́йно вимовля́ють ся. В сполу́ченю з насту́пним о пи́шемо лиш і (не ї), так са́мо, коли перед і стої́ть яка́сь голосі́вка.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Смаль-Стоцький, Степан; Ґартнер, Теодор (1914). Граматика Руської мови (вид. 3-є перероблене вид.). Відень: Ц. і к. придворна і унїверситетська друкарня Адольфа Гользгавзена. Процитовано 2012-04-14. 
  2. Упоряд.: В.В. Німчук, Н.В. Пуряєва. (2004). У В.В. Німчук, Н.В. Пуряєва. Історія українського правопису XVI-XX століття. Хрестоматія.. Київ: Наукова думка. ISBN 966-00-0261-0. Процитовано 2012-04-15. «Через підручник С. Смаль-Стоцького й Т. Гартнера "Руска граматика" (перше видання — 1893), затверджений Міністерством освіти Австро-Угорщини, вдосконалена желехівка стала нормативною в Галичині та на Буковині й протрималася там до 1922 р.»