Гризодубов Степан Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Степан Васильович Гризодубов
Степан Гризодубов біля свого літака.jpg
Степан Гризодубов біля свого аероплана
1910-ті
Народився 13 липня 1884(1884-07-13)
с. Пархомівка Богодухівського повіту Харківської губернії
Помер 11 грудня 1965(1965-12-11) (81 рік)
Харків, Українська РСР
Поховання
 : 
зображення місця поховання
Громадянство УРСР
Національність українець
Місце проживання Харків, Українська РСР
Діяльність авіаконструктор, винахідник, льотчик, один із організаторів планеризму
Alma mater
Володіє мовами російська
У шлюбі з Гризодубова (Комаренко) Надія Андріївна
Діти Валентина Гризодубова

Степа́н Васи́льович Гризоду́бов (*13 липня 1884 — †11 грудня 1965) — авіаконструктор, винахідник, льотчик, один із організаторів планеризму в СРСР. За національністю — українець. Спадковий дворянин, що в радянські часи приховував[1]. Батько відомої льотчиці Валентини Гризодубової.

Біографія[ред. | ред. код]

Перший з Гризодубових, Полікарп, переїхав на Харківщину з Курської єпархії в кінці XVIII століття, його предки були священиками[1]. Кілька поколінь Гризодубових — по чоловічій лінії — і далі ставали священиками. Праонук Полікарпа 40 років прослужив в Сумах, охороняв правопорядок і неодноразово відзначався по службі, за що в 1891 році був нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеню, що давало право спадкового дворянства[1]. Василь Михайлович — батько Степана Гризодубова — також отримав такий орден на казенній службі (він був чиновником канцелярії предводителя дворянства Сумського повіту), чим підтвердив дворянське звання.

Народився Степан Гризодубов 13 липня 1884 року в селі Пархомівка Богодухівського повіту Харківської губернії (тепер — Краснокутського району Харківської області). Підлітком разом із батьками переїхав до Харкова. У 1903 році закінчив Харківське залізничне училище, став майстром-електромеханіком і почав працювати у паровозоремонтних майстернях. У 1905 році за участь у страйку Гризодубова звідти вигнали — і він був змушений влаштувати приватну майстерню у себе вдома — спочатку по провулку Мордвинівському 13, згодом — по вулиці Мироносицькій 58.

У 1907 році обвінчався з Комаренко Надією Андріївною (1885 року народження, з цехових міста Харкова), при чому своє дворянське походження — приховав, оскільки дворянин не міг одружуватися на простій селянці чи цеховій без дозволу царя. Тому записаний в метричній книзі як почесний громадянин Харкова[1]. А ось при народженні дочки Валентини (27 квітня 1909 року) батьки вже вказані як дворяни[1].

У кінці 1908 року Гризодубов побачив у кіно документальні кадри польоту братів Райт і захотів власноруч сконструювати літальний апарат, для чого купив у кіномеханіків кілька кадрів плівки. У 1910 році збудував аероплан Г-1 («Гризодубов-1»), зовні схожий на літак братів Райт, з чотирициліндровим бензиновим двигуном рідинного охолодження власної конструкції. Випробовував свій двомісний аероплан Гризодубов навесні 1911 року на полі Харківського іподрому — він їздив по полю, але піднятися в повітря не зміг. Згодом сконструював ще два літаки — Г-2 і Г-3, на останньому з яких успішно виконав польоти над полем іподрому у 19121914 роках. Четверта, остання модель аероплана — Г-4, коштувала 5 500 рублів і зберігалася у справному стані на ділянці Гризодубова в селищі «Новий Харків» в побудованому ним дерев'яному сараї. Цей шматок землі — 400 квадратних сажнів — він купив у поміщика Кривошеєва на виплат за 2800 рублів 23 грудня 1913 року[2].

У 1915-1916 роках служив в армії. 25 лютого 1916 року Гризодубова зарахували до школи військових льотчиків при Імператорському Всеросійському аероклубі (ІВАК), а вже 8 червня він отримав диплом пілота-авіатора. У 1919-1924 роках очолював авіаремонтні майстерні Харківського авіапарку, відновлював літаки для Червоної Армії (на базі цих майстерень згодом був створений авіаційний завод). З 1924 року і до початку окупації Харкова (жовтень 1941) працював у Науково-дослідному інституті гігієни праці та профзахворювань, де очолював роботи з проектування, розробки, виготовлення, випробування та встановлення контрольно-диспетчерської апаратури для різних галузей промисловості.

З 1925 року завідував планерною секцією Товариства авіації і повітроплавання України та Криму (ТАПУК). Один із організаторів планеризму в країні, брав участь у проектуванні кількох планерів. У 1939 році спроектував та побудував за допомогою активістів аероклубу планер і випробовував його. З 1928 по 1938 рік сконструював і побудував три типи аеросаней.

Після Другої світової війни припинив активну конструкторську діяльність, багато часу присвячував популяризації досягнень радянської авіації серед школярів і студентів.

Помер Степан Гризодубов 11 грудня 1965, у віці 81 року, у Харкові.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Пам'ятник на могилі Степана Гризодубова на міському цвинтарі № 2 (Харків)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Зеленина Е. Какую тайну всю жизнь хранила гордость и краса советской авиации? к 100-летию со дня рождения В. С. Гризодубовой // Время. - Харьков, ЗАО "Время", 2009, N 77 (28 апреля) - С. 2
  2. ГАХО — Ф. 4, оп. 174, ед. хр. 296. — лл. 23-33.
  3. Мемориальный музей-квартира семьи Гризодубовых (Филиал №2 Центра культуры Киевского района)
  4. Мемориальный музей-квартира семьи Гризодубовых Работает с декабря 1970 года. Расположен в 3-х комнатной квартире жилого дома
  5. Меморіальний музей-квартира сім’ї Гризодубових. Музей вже частково відкритий. Зараз (до 31 січня) працює виставка "Головний конструктор номер один. До 125-річчя від дня народження А.М.Туполєва (1888)". А також виставка "Харків космічний". // 2013
  6. Меморіальний музей-квартира сім’ї Гризодубових В експозиції музею представлено понад 2 тисячі експонатів, пов'язаних з життям і діяльністю льотчика-авіаконструктора С.В. Гризодубова; видатної льотчиці, світової рекордсменки, першої жінки — Героя Радянського Союзу, командира полку авіації дальньої дії Гризодубової В.С.; інженера-конструктора П. Г. Бенінга; першого директора і головного конструктора Харківського авіаційного заводу в 1926—1934 рр., конструктора літаків марки «К» К. О. Калініна; професора ХАІ, конструктора літаків ХАІ-1, ХАІ-5 Й. Г. Німана
  7. Музей Гризодубовых после ремонта не откроется Все, что осталось в Харькове от семьи легендарной летчицы, законсервировано в ДК. Последствия зимнего пожара в доме на Мироносицкой придется расхлебывать еще долго. Стенды с макетами и фотографиями, подшивки газет и журналов после воды из брандспойтов покоробились и почернели, выставлять их в экспозицию уже нельзя. // Сегодня, Новости Харькова, 9 Июля 2008, 18:29
  8. Украинский художник Рябцев Владимир Владимирович] // 08.01.13, 07:16

Джерела[ред. | ред. код]

  • Власко В. Є. Гризодубов Степан Васильович // Енциклопедія сучасної України / НАН України, НТШ ; редкол.: І. С. Дзюба, А. І. Жуковський, О. М. Романів, О. С. Онищенко та ін.; бібліогр. ред. Т. В. Добко (керівник), Н. С. Дацькова, А. М. Колесниченко та ін. — К., 2006. — Т.6.: Го-Гю. — С. 452. — ISBN 966-02-3966-1
  • Генкин А. Харьков навсегда останется в истории авиации Украины // Время. — 2007. — 7 грудня.
  • Гризодубов Степан Васильевич // Харькову 350: 500 влиятельных личностей / Национальная имиджевая программа «Лидеры XXI столетия»; гл. ред. А. Серебряков. — Х.: Восточно-украинский биографический ин-т, 2004. — С. 38. — ISBN 966-96025-7-2
  • Зеленина Е. Какую тайну всю жизнь хранила гордость и краса советской авиации? к 100-летию со дня рождения В. С. Гризодубовой // Время. - Харьков, ЗАО "Время", 2009, N 77 (28 апреля) - С. 2
  • Зеленина Е. Три жизни Степана Гризодубова // Украинская техническая газета. — 2013. — 5 серпня.
  • Иванов С. Наша дорога в небо: русский путь // Популярная механика. — 2006. — грудень.
  • Ковань М. О. Под небом Харькова. Странички из жизни С. В. Гризодубова. — Х.: Прапор, 1968. — 74 с.
  • Листов М. Степан Гризодубов // Персона. — 1998. — №4.
  • Решетов А.К. Степан Васильевич Гризодубов / А.К.Решетов, Л.Г.Авксентьев, В.Б.Власко. — Х.: Майдан, 1999. — 424 с. : ил. — ISBN 966-7077-34-9
  • Русские крылья // Данилевский В.В. Русская техника. — Л.: Лениздат, 1948. — с. 348.
  • Фирсов А.И. Власко В.Е. Крылья Гризодубовых // Авиационно-космическая техника и технология. — 2009. — №3(60). — С. 6-9.
  • «Хочеш літати — літай!» // Кушнарьов Є. П. 100 кроків Харківською землею. — Х.: Фоліо, 2004. — С. 286—289. — 10 000 прим. — ISBN 966-03-2825-7

Додаткова література[ред. | ред. код]

  • Аероплан Гризодубова (з історії авіації в Харкові) // Вечірній Харків. — 1981. — 25 березня.
  • Башук Д., Власко В. Авторитет его неоспорим // Вечірній Харьков. — 1995. — 21 декабря.
  • Власко В. Жизнь, посвященная небу // Слобода. — 1996. — 11 февраля.
  • Власко В. Первый полет // Слобода. — 1997. — 11 июля.
  • Власко В. Там, где жил Гризодубов // Вечірній Харьков. — 1998. — 18 августа.
  • Власко В. Человек, труженик, самородок // Слобода. — 1999. — 27 июля.
  • Зеленина Е. Степан Гризодубов — мушкетер воздухоплавания // Время. — 2004. — 27 июля.
  • Знаковский В. Жизнь, отданная авиации // Слобода. — 1994. — 27 авг. — С. 6.
  • Льотчики Гризодубови (про С.В.Гризодубова та його дочку В.С.Гризодубову) // Промінь. — 1991. — 29 жовтня.
  • Солодовников Д. Пионер украинской авиации // Время. — 1999. — 27 июля.
  • Храпов Я. «Его винты поют, как струны…» (к 100-летию со дня рождения) // Правда. — 1985. — 13 мая.
  • Чернай О. Аэроплан Степана Гризодубова // Панорама. — 1992. — Сентябрь (№ 36). — С. 5.
  • Чернова Н. Крилата родина (про музей-квартиру сім'ї Гризодубових) // Слобідський край. — 2004. — 11 вересня.
  • Шевченко М. Кулибин, где твои крылья? (о Гризодубове и его увлечении фотографией) // Объектив-Но. — 2004. — 15 июля. — С. 12.
  • Яницький Б. Жили, творили, щоб неба досягти // Слобідський край. — 2003. — 12 квітня.