Гудзь Валерій Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гудзь Валерій Федорович
UA-OF5-COL-GSB-H(2015).png Полковник
Gudz Valeriy.jpg
Загальна інформація
Народження 12 лютого 1971(1971-02-12)
Бориспіль, Київська область, Українська РСР, СРСР
Смерть 12 березня 2022(2022-03-12) (51 рік)
Луганська область
Поховання Бориспіль
Alma Mater РВПДКУ
Псевдо «79»
Військова служба
Роки служби 2014—2022
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Рід військ БЗ МВ.svg Механізовані війська
Війни / битви
Командування
12.2017—2020
24 ОМБр.svg
 24 ОМБр, командир
07.2015—12.2017
72 ОМБр.svg
 72 ОМБр, заступник командира
09.2014—07.2015
72 ОМБр.svg
 72 ОМБр, командир батальйону
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «Народний Герой України»
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Комбат Валерій Гудзь: патріотизм - стрижень, що допомагає людині вижити у найскладніших ситуаціях

Вале́рій Фе́дорович Гу́дзь (12 лютого 1971, Бориспіль, Київська область, Українська РСР, СРСР — 12 березня 2022, Луганська область, Україна) — український військовослужбовець, полковник Збройних Сил України, командир 24-ї окремої механізованої бригади (2017—2020). Учасник російсько-української війни: пройшов бої в секторі «Д» на кордоні з РФ (2014), в районі Волновахи (2014—2016), в районі Авдіївки (2017). Загинув в ході відбиття російського вторгнення в Україну на Луганщині. Герой України (16 березня 2022, посмертно).

Життєпис[ред. | ред. код]

В 1991 році, коли розпався СРСР, Валерій Гудзь, курсант випускного курсу Рязанського вищого повітрянодесантного командного училища, подав рапорт на ім'я начальника училища про своє переведення до Збройних Сил України. 10 років служив в українській армії, зокрема, у 79-му окремому аеромобільному полку в м. Миколаєві. Звільнився в запас у званні майора.

В мирний час проживав у рідному місті Бориспіль, працював викладачем Бориспільського професійно-технічного ліцею. Майстер спорту з боксу, тренер з боксу районної спортивної школи, викладач основ захисту Вітчизни та фізичної культури і здоров'я ДПТНЗ «Бориспільського професійного ліцею», де працював з 2006 року. Ініціатор та засновник військово-патріотичного клубу «Боривітер»[1], обирався депутатом Бориспільської районної ради VII скликання.

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

З початком російської збройної агресії проти України гвардії майор запасу, десантник Валерій Гудзь в березні 2014 року прибув до військкомату, щоб поновитися на службі. Йому запропонували посаду командира взводу механізованої бригади, і він одразу ж погодився. Був зарахований до 72-ї окремої механізованої бригади (в/ч А2167, м. Біла Церква). Влітку 2014 року був призначений командиром роти. Пройшов бої в секторі «Д» на кордоні з РФ, під вогнем російських «Градів», в Луганській області (Червонопартизанськ). 28 серпня 2014 року, під час бою у місті Старобешеве Донецької області, був поранений.

У вересні 2014 року Валерій Гудзь був призначений командиром 3-го батальйону 72 ОМБр.

Брав участь у боях в районі Волновахи: під Петрівським, Білою Кам'янкою і Новоласпою. Під його керівництвом розроблялися і проводились також операції по взяттю під контроль ЗС України териконів довкола Докучаєвська, захопленню панівних висот в степах Приазов'я.

На початку 2015 року отримав звання підполковника, а вже в липні 2015 року був призначений на посаду заступника командира бригади.

З грудня 2017 року і до 2020 року — командир 24-ї окремої механізованої бригади[2][3]. Брав участь у боях в районі Авдіївки, протидії танковим атакам. Маючи командирський талант та значний бойовий досвід, своїми рішеннями неодноразово рятував життя солдат.

У листопаді 2019 року, наказом Міністра оборони України, Валерію Гудзю достроково було присвоєно військове звання полковника[4].

З початком повномасштабного вторгнення рашистів в Україну, бувши слухачем Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, повернувся в 24-ту окрему механізовану бригаду для організації її підсилення[5]. У березні 2022 року спланував та особисто очолив проведення наступальної операції щодо зачищення околиць Попасної від російських військ[6].

12 березня 2022 року, в ході відбиття російського вторгнення в Україну загинув на Луганщині[7][8].

15 березня 2022 року його поховали у місті Бориспіль Київської області[9].

Родина[ред. | ред. код]

  • донька Ганна Гудзь, 2001 р.н., займається легкою атлетикою[10].
  • син Владислав Гудзь, 1993 р.н., майстер спорту з боксу, 200 переможних боїв; офіцер ЗСУ, учасник російсько-української війни.
  • дружина Маргарита Гудзь, вчитель загальноосвітньої школи м. Борисполя.

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

  • Звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (16 березня 2022, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[11].
  • Орден Богдана Хмельницького III ступеня (26 лютого 2015) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі[12].
  • Недержавна відзнака Орден «Народний Герой України» (2 квітня 2017)[13].
  • Орден Архистратига Михаїла ІІ ступеня (1 жовтня 2019) — вручив перший заступник голови СУВД протоієрей Тарас Мельник[14].

2021 року до ювілею полковника було присвячено йому пісню «Комбату» музикантом та волонтером Христиною Панасюк. Через рік відзнято кліп.

У 2022 році на честь Валерія Гудзя в родинному місті названо вулицю та провулок[15].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Листи учнів Бориспільського професійного ліцею військовим сил АТО. Архів оригіналу за 8 вересня 2017. Процитовано 6 червня 2017. 
  2. Фото дня: урочистий ритуал прощання командира "королівської бригади" з Бойовим Прапором. ukranews_com (ua). 23 листопада 2017. Архів оригіналу за 30 липня 2019. Процитовано 30 липня 2019. 
  3. Новини України: 24 ОМБр має нового командира. Гал-інфо. Архів оригіналу за 30 липня 2019. Процитовано 30 липня 2019. 
  4. Нагороджено кращих офіцерів ЗС України за підсумками 2019 року. Міністерство оборони України. Архів оригіналу за 1 грудня 2019. Процитовано 30 листопада 2019. 
  5. Останнє інтерв’ю легендарного комбрига Валерія Гудзя
  6. Президент вручив ордени «Золота Зірка» українським захисникам і рідним військовослужбовців, удостоєних звання Героя України // Офіс Президента України. — 2022. — 14 липня.
  7. На фронті загинув екс-командир 24-ї бригади з Львівщини Валерій Гудзь. 13.03.2022, 14:32. Архів оригіналу за 13 березня 2022. Процитовано 13 березня 2022. 
  8. В бою на Луганщині загинув екскомандир 24-ї бригади зі Львівщини. 13.03.2022, 16:21. Архів оригіналу за 13 березня 2022. Процитовано 13 березня 2022. 
  9. На Київщині попрощалися з Народним Героєм України Валерієм Гудзем, який загинув у бою з окупантами. Фото. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022. 
  10. У Броварах образили учасника АТО. Архів оригіналу за 14 березня 2018. Процитовано 6 червня 2017. 
  11. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 139/2022 Про присвоєння звання Герой України. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022. 
  12. Указ Президента України від 26 лютого 2015 року року № 109/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  13. Народний Герой України Валерій Гудзь. Архів оригіналу за 30 листопада 2017. Процитовано 6 червня 2017. 
  14. ЗА ДОБРУ СЛУЖБУ - Синодальне управління військового духовенства. www.suvd.com.ua. Архів оригіналу за 2 жовтня 2019. Процитовано 2 жовтня 2019. 
  15. Рішення Бориспільської міської ради № 1792

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю