Густав Гусак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ґустав Гусак

[1]

Ґустав Гусак
Прапор
9-й Президент Чехословаччини
з 29 травня 1975
 
Партія: Комуністична партія Чехословаччини
Освіта: Університет Коменського
Науковий ступінь: Doctor of Law[d]
Народження: 10 січня 1913(1913-01-10)
Dúbravka[d], Pozsony County[d], Австро-Угорщина[2]
Смерть: 18 листопада 1991(1991-11-18) (78 років)
Братислава, Словацька Соціалістична Республіка, Чехословацька Соціалістична Республіка[3]
Національність: Словаки
Віросповідання: католицтво
Автограф: Gustav Husak signature.svg
Нагороди:
Герой ЧССР
Герой ЧССР
Герой ЧССР

Герой Радянського Союзу — 1983

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ґустав Гусак (словац. Gustáv Husák, 10 січня 1913(19130110), Дубравка — 18 листопада 1991, Братислава) — останній президент соціалістичної Чехословаччини, словак за національністю.

Ґустав Гусак народився в сім'ї робітника. У 16 років став членом організації комуністичної молоді, коли навчався в гімназії в Братиславі. В 1933, будучи студентом-юристом, став членом Компартії Чехословаччини. В 1938 році одружився з актрисою Магдою Локвенцовою. Під час Другої світової війни виступав проти маріонеткової словацької фашистської держави, чотири рази заарештовувався і відпускався. Незрозумілим фактом у його біографії в цей час є його тісна дружба з лідером словацьких фашистів Олександром Махом та їхня спільна поїздка до окупованого СРСР в Катинь [4]. Гусак згодом стверджував, що Мах змусив його поїхати за допомогою погроз. Під час антифашистського Словацького Народного Повстання був заступником голови Словацької Народної Ради, яка координувала повстання. В 1948 році після державного перевороту і приходу комуністів до влади зробив швидку кар'єру, але в 1950 був звинувачений у «буржуазному націоналізмі» і в лютому 1951 заарештований. В 1954 році був засуджений до довічного ув'язнення, на процесі не визнав провину. Покарання відбував у Леопольдові, разом з Олександром Махом та іншими колишніми членами фашистського уряду Словаччини. В 1960 президент Новотний амністував Гусака, а в 1963 повністю реабілітував.

У 1960-х — один з молодих реформаторів Компартії ЧССР, гарячий прихильник Дубчека, виступав проти втручання СРСР у справи Чехословаччини. На московських переговорах у серпні 1968 Гусак «прагматично» змінив курс і став прихильником Брежнєва.

В 1969 стає першим секретарем комуністичної партії Чехословаччини, в 1971 стає генеральним секретарем. Курс Гусака отримав назву «нормалізації», тобто усунення наслідків політичних реформ, початих під час Празької весни, що компенсувалося економічними стимулами. У керівництві КПЧ наступив застій — склад ЦК і Політбюро майже не змінився з 1971 по 1989. В 1975 став президентом ЧССР.

У 1987 пішов у відставку з посади Генерального секретаря ЦК КПЧ (його змінив Мілош Якеш), проте зберіг пост Президента ЧССР. Після оксамитової революції 1989 року Гусак доручив Маріану Чалфі скласти «уряд народної згоди» і пішов у відставку. Новим президентом був обраний дисидент Вацлав Гавел.

Нагороджений вищими нагородами Чехословаччини та інших соціалістичних держав, у тому числі: тричі Герой Чехословацької Соціалістичної Республіки (23.09.1969, 9.01.1973, 7.01.1983), Герой Радянського Союзу (9.01.1983).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ця сторінка має Властивість Вікіданих P910: основна категорія теми сторінки із значенням "Q15132261", але не має назви українською мовою, яку треба додати за посиланням d:Special:SetLabelDescriptionAliases/Q15132261/uk. Це повідомлення можна вимкнути задавши параметр |mcat=- в картці.
  2. Гусак Густав // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. Record #118554956 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. Шані Мах

Література[ред.ред. код]

  • В. Л. Головченко. Гусак Густав // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Р. Кривонос. Гусак Густав // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.168 ISBN 978-966-611-818-2