Деренівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Деренівка
Деренівка5043.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Теребовлянський
Рада/громада Деренівська
Код КОАТУУ 6125082702
Основні дані
Засноване 1625
Населення 531
Площа 1,550 км²
Густота населення 342.58 осіб/км²
Поштовий індекс 48173
Телефонний код +380 3551
Географічні дані
Географічні координати 49°13′49″ пн. ш. 25°44′51″ сх. д. / 49.23028° пн. ш. 25.74750° сх. д. / 49.23028; 25.74750Координати: 49°13′49″ пн. ш. 25°44′51″ сх. д. / 49.23028° пн. ш. 25.74750° сх. д. / 49.23028; 25.74750
Середня висота
над рівнем моря
315 м
Водойми Серет
Відстань до
районного центру
11 км
Найближча залізнична станція Деренівка
Місцева влада
Карта
Деренівка. Карта розташування: Україна
Деренівка
Деренівка
Деренівка. Карта розташування: Тернопільська область
Деренівка
Деренівка

Дерені́вка — село Теребовлянського району Тернопільської області. Центр сільради.

Населення — 531 особа (2001).

Історія[ред. | ред. код]

Поблизу Деренівки виявлено археологічні пам'ятки черняхівської культури.

У 1516 році, за свідченнями польського історика Яна Бейгера, татари повністю зруйнували село Селисько, що існувало на теренах сучасної Деренівки давніше. Згодом поселення було відновлене і дістало нову назву — Деренівка.

Річ Посполита[ред. | ред. код]

Перша писемна згадка — 1565 року як Дереньовичі.

У період Речі Посполитої у селі споруджували фортецю і костел. Проте коронні магнати постійно пригноблювали місцеве населення. Це призвело до активізації селян під час Великої Визвольної Війни під проводом Богдана Хмельницького. За деякими свідченнями, до повстанських лав вступали навіть жінки. Проте невдовзі магнати змогли відновити контроль над Теребовлянщиною і після утихомирення повстання завдали значних спустошень селу. Було спалено 39 дворів, засуджено 8 осіб у селі Деренівка.

Австрійська імперія[ред. | ред. код]

Хор читальні «Просвіта»

У 1868 році у Деренівці було засновано товариство «Просвіта», а в 1898 — організовано читальню, при якій створено товариство «Тверезість», різні гуртки, спортивне товариство «Січ».

Певний час власниками маєтку були Юстин та Розалія Козєбродські.

22 листопада 1886 року через Деренівку пройшов перший потяг. Сільське життя завдяки будівництву залізниці Тернопіль-Чортків та залізничної станції Деренівка значно пожвавилося.

Друга Річ Посполита[ред. | ред. код]

З 1919 по 1939 роки село входило до складу Теребовлянського повіту Тернопільського воєводства. В 1939 р. в селі було 1110 жителів — 1070 українців-грекокатоликів, 30 українців-римокатоликів і 10 євреїв[1].

Сучасність[ред. | ред. код]

За Радянських часів на заміну паровозам було запущено приміські дизель-поїзди до Чернівців, Тернополя, Іване-Пустого, Бучача, Гусятина, Чорткова, Заліщиків. Створено елеватор на станції. Загалом станція обслуговувала одразу декілька підприємств.

У зв'язку з занепадом села за часів Незалежності України суттєво занепала залізниця, скорочено станцію через падіння промисловості, школа стала початковою, молодь масово виїжджає на заробітки за кордон. Населення стрімко падає.

Краєзнавча довідка[ред. | ред. код]

Мікротопоніми[ред. | ред. код]

Назви піль Деренівки:

  • Блахівщина,
  • Парибси,
  • Розкоші,
  • Селиська[2].

Транспорт[ред. | ред. код]

На залізничній станції Деренівка зупиняється по дві пари приміських дизель-поїздів з Тернополя до Заліщиків (через Чортків) та до Іване-Пустого.

Елеватор у Деренівці

Підприємства[ред. | ред. код]

Освіта: загальноосвітня школа І ступеня, бібліотека.

Промисловість: АЗС, елеватор, асфальто-бетонний завод.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Встановлено пам'ятний знак полеглим у бою УСС, насипано символічну могилу воякам УПА;
  • зберіглась дерев'яна церква 1672 року (перебудована 1715) та капличка.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

  • Марія Гаврилюк — громадсько-культурна діячка,
  • Василь Кубів — український інженер, громадсько-політичний діяч, краєзнавець, учасник національно-визвольного руху, політв'язень;
  • Теодор Марцинів — педагог і публіцист.
  • Михайло Туркула (нар. 1958) — кандидат у майстри спорту, головний тренер ВК «Факел» Івано-Франківськ,[3] батько Віктора Туркули
  • Софія Шаршаткіна — педагог, інженер.

Поширені прізвища[ред. | ред. код]

Кравець, Бундзуляк, Кіщак, Кляпітура, Марцінів, Облоковський, Прус, Рудан, Туркула, Чегрин, Шкугра, Зубик

Бібліографія[ред. | ред. код]

Видана книга В. Кубіва «Історія села Деренівка» (Львів, 1997).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 88.
  2. Горбач О. Говірки й словник діялектної лексики Теребовельщини / Відбиток з. «Наукових Записок» Українського Технічно-Господарського Інституту. Мюнхен, 1971. — стор. 174
  3. Гунтік Г. Туркула Михайло Григорови // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 639. — ISBN 978-966-528-318-8.

Джерела[ред. | ред. код]