Кобиловолоки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Кобиловолоки
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Теребовлянський район
Рада/громада Кобиловолоцька сільська рада
Код КОАТУУ 6125083201
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване раніше 1394
Населення 1 592
Площа 6,227 км²
Густота населення 255.66 осіб/км²
Поштовий індекс 48164
Телефонний код +380 3551
Географічні дані
Географічні координати 49°11′21″ пн. ш. 25°46′51″ сх. д. / 49.18917° пн. ш. 25.78083° сх. д. / 49.18917; 25.78083Координати: 49°11′21″ пн. ш. 25°46′51″ сх. д. / 49.18917° пн. ш. 25.78083° сх. д. / 49.18917; 25.78083
Середня висота
над рівнем моря
350 м
Відстань до
районного центру
18 км
Місцева влада
Адреса ради 48164, с. Кобиловолоки
Карта
Кобиловолоки is located in Україна
Кобиловолоки
Кобиловолоки
Кобиловолоки is located in Тернопільська область
Кобиловолоки
Кобиловолоки

Кобиловоло́ки — село Теребовлянського району Тернопільської області. Розташоване між Серетом і Нічлавою. У 19641990 рр. називалося Жовтневе. Центр сільради, якій підпорядковане село Млиниська.

Населення — 1677 осіб (2003).

Історія[ред.ред. код]

Поблизу Кобиловолок виявлено археологічні пам'ятки перших століть н. е.

Село Кобиловолоки часто згадувалося у різних історичних матеріалах разом із навколишніми населеними пунктами — Грицівка і Млиниська як потужний центр бджільництва, ткацтва, садівництва.

Першу згадку про село відносять до 1394 року, проте за свідченнями істориків село існувало задовго перед тим.

Згадується 5 квітня 1456 року в книгах галицького суду[1].

1585 року шляхтичі Якуб, Миколай, Катажина Потоцькі зі своїми слугами напали на село: без будь-яких правових підстав в 35 селянських господарств забрали 33½ наділів селян (бл. 50 % всіх), оброблені селянами поля заорали, засіяли, частину сіножатей викосили.[2]

У 1624 році згадують напади татар. Таких нападів повсякчас було багато. У 1648 році селяни Кобиловолок піднялися на боротьбу проти поляків разом з Богданом Хмельницьким. З часів окупації поляками Кобиловолок, тут дуже закріпилися колоністи. У селі було резиденція польських графів з родини Лосів.

В другій половині XVIII століття біля нашого села, діяло підприємство з виробництва паперу. Папірню в Кобиловолоках заснував в 1765 році великий землевласник Рафал Людвік Скарбек. Папірня містилася на потоці Накрасів, що бере початок з джерела Біла Криниця і впадає в річку Серет, де згодом утворилося село Папірня.

Географічний словник Королівства Польського (1883 рік) характеризує Папірню, як присілок Кобиловолоків повіту Теребовлянського, що знаходиться в південно-східній частині повіту, лежить серед лісів, на кордоні кількох володінь (добр), а саме: на схід ліси Яблонівські, на південь — Тудорів, від заходу ліси Будзановські, з півночі Млиниська і Кобиловолоки. В тих лісах, а особливо в сторону Яблунова водиться багато диких кабанів. Накрасів з Папірнею — 78 греко-католиків; власність спадкова графа Володимира Лося.

Становище села значно покращилося у XIX столітті із скасуванням кріпацтва. В селі широко розгорнулася просвітницька робота, особливо з організацією-товариством «Просвіта», яке було засноване тут 1890 року. При «Просвіті» був організований сільський хор, яким керував учитель Беднарський. Духовий оркестр нараховував 42 члени і мав авторитет не лише в місцевості. Згодом було засновано читальню ім. Качковського, що її заснував священик Царевич.

Діяло одне з найбільших в Галичині Братство тверезості, яке нараховувало 1012 осіб[3].

Мікротопоніми[ред.ред. код]

Назви піль: Борончин, Винник, Гайдівка, Заріззя, Хлібочанка, Явірок[4].

Поширені прізвища[ред.ред. код]

Бараник, Березовський, Бойко, Возник, Войтович, Галанджій, Дідура, Збаращук, Калита, Карпіш, Комар, Прихідко, Кочкур, Лазечко, Мехкота, Мокрицький, Облуковський, Олійник, Остапів, Пендзівятер, Подборончинський, Полюга, Пяла, Романовський, Рунька, Семків, Сергай, Слобода, Станський, Статок, Стояновський, Сухий, Тригук, Шафар, Шеремета, Шидловський, Шкварок, Шкрибало, Ямний, Пиріжок, Голембйовський[4].

Пам'ятки[ред.ред. код]

Пам'ятник Тарасові Шевченку
Костел у Кобиловолоках

Є церква Воскресіння Христового (мурована), костьол (обидві — 1882). Встановлено «фігуру» на честь 50-річчя скасування панщини (1898), споруджено пам'ятники полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1989), Тарасу Шевченку (1997; скульптор І. Козлик), могила Борцям за волю України (1991).

21 грудня 2008 року в селі було відкрито пам'ятну дошку Степанові Бандері[5].

Пам'ятки природи[ред.ред. код]

У селі зростають клен гостролистий віком 110 років, шість 200-річних дубів і три 200-річні липи.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Діють загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія, відділення зв'язку, спиртовий завод (від 1905).

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

По'язані із селом[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Бакун В. М. Історія села Кобиловолоки: 1394—1994 рр. — Кобиловолоки, 1994. — 42 с.
  • Н. Мяликгулиєв видав дві книжки з власними віршами.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.252, № 2844 (лат.)
  2. Грабовецький В. Західно-Українські землі… — С. 19-20.
  3. Богдан Мельничук, Віктор Уніят. Хто споїв українську націю? // «Велика Україна», № 5, травень 2010
  4. а б Горбач О. Говірки й словник діялектної лексики Теребовельщини / Відбиток з. «Наукових Записок» Українського Технічно-Господарського Інституту. Мюнхен, 1971. — стор. 174
  5. В Тернополі пам'ятник Бандері буде пофарбований // 20 хвилин
  6. В. Слюзар. Басистий Стефан // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 88. — ISBN 966-528-197-6.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]