Деспіна (супутник)
| Деспіна | |
|---|---|
Фото зроблено апаратом Вояджер-2 | |
| Дані про відкриття | |
| Дата відкриття | липень 1989 |
| Відкривач(і) | Вояджер-2 |
| Планета | Нептун |
| Номер | Нептун V |
| Орбітальні характеристики | |
| Велика піввісь | 52 526 ± 1 км |
| Орбітальний період | 0.33465551 ± 0.00000001 діб |
| Ексцентриситет орбіти | 0,000224 ± 0,000176 |
| Нахил орбіти | 0,0636 ± 0,0144° (до площини Лапласа)° до площини екватора планети |
| Фізичні характеристики | |
| Видима зоряна величина | 22.0 |
| Діаметр | 180×148×128 км км |
| Середній радіус | 75 ± 3 км км |
| Маса | 2,38x1018 кг |
| Густина | 1,3 г/см³ |
| Альбедо | 0,09 |
| Температура поверхні | ~51 К |
| Атмосфера | відсутня |
| Інші позначення | |
| Нептун В, 1989 N3 | |
Деспіна (англ. Despina, дав.-гр. Δέσποινα) — внутрішній супутник планети Нептун. Названий іменем німфи з давньогрецької міфології. Також позначається як Нептун V.
Деспіна була відкрита в кінці липня 1989 року за знімками, зробленими апаратом «Вояджер-2». Про відкриття було оголошено 2 серпня 1989 року, також повідомлялось про 10 зображень, отриманих протягом 5 днів, таким чином, відкриття відбулося незадовго до 28 липня 1989 року. Супутник отримав тимчасове позначення S/1989 N3. Власне назва була дана 16 вересня 1991.
Деспіна має неправильну (несферичну) форму. Жодних ознак геологічної активності не виявлено. Ймовірно, Деспіна, як й інші супутники на орбітах нижче Тритона, сформувалася з уламків раніше існуючих супутників Нептуна, викликаних збуреннями від Тритона після його захоплення Нептуном на початкову орбіту з високим ексцентриситетом[1].
Орбіта Деспіни трохи вище орбіти Таласи і трохи нижче кільця Левер'є.
Деспіна обертається нижче синхронної навколонептунової орбіти, внаслідок чого орбіта цього супутника поступово знижується через дії припливних сил. З часом вона може бути поглинена Нептуном або зруйнуватися через припливне розтягування і утворити кільце при досягненні межі Роша.
- ↑ D. Banfield and N. Murray (1992). A dynamical history of the inner neptunian satellites. Icarus. 99: 390. doi:10.1016/0019-1035(92)90155-Z. Архів оригіналу за 10 січня 2016. Процитовано 23 вересня 2014.
