Наяда (супутник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наяда
Naiad Voyager.png Наяда або Таласса (розширення знімку не дозволяє встановити), знімок Voyager 2. Фотографія розмита через велику відстань і високу швидкість апарату, тому супутник виглядає «видовженим»
Дані про відкриття
Дата відкриття вересень 1989
Першовідкривачі Р. Терріл / «Вояджер-2»[1]
Орбітальні характеристики
Епоха: 1989-08-18
Велика піввісь 48 227 ± 1 км[2]
Ексцентрисітет 0,000362 ± 0,000301[2]
Період обертання 0,294396 д[2]
Нахил 4,7455 ± 0,0317° (к плоскості Лапласа)[2]
Супутник Нептуна
Фізичні характеристики
Розміри 96×60×52 км[3]
Середній радіус 33 ± 3 км[3]
Маса ~2,0×1017 кг (оцінка)
Середня густота ~1,3 г/см3 (предбачається)
Альбедо 0,072[3]

Наяда (дав.-гр. Ναϊάς) — внутрішній супутник планети Нептун. Назва утворена від наяд — німф джерел та струмків із грецької міфології. Також позначається як Нептун III[4].

Історія відкриття[ред. | ред. код]

Наяда була відкрита у вересні 1989 року за знімками, зробленими апаратом «Вояджер-2»[5]. Про відкриття було оголошено 29 вересня 1989 року, а текст повідомляє про 25 зображення, отримані протягом 11 днів, таким чином, відкриття відбулося незадовго до 18 вересня. Супутник отримав тимчасове позначення S/1989 N 6[6]. Власна назва була надана 16 вересня 1991 року[7].

Характеристики[ред. | ред. код]

Наяда має неправильну (несферичну) форму. Жодних слідів геологічної активності не виявлено. Ймовірно, Наяда, як і інші супутники на орбітах нижче Тритона, сформувалася з уламків деяких супутників Нептуна, що зруйнувалися у результаті зіткнень, викликаних збуреннями від Тритона після його захоплення Нептуном на початкову високоексцентричну орбіту[8].

Наяда обертається нижче синхронної навколонептунової орбіти, внаслідок чого орбіта цього супутника поступово знижується через впливи припливних сил. Відстань орбіти від верхньої межі хмарного шару приблизно 23 500 км. З часом вона може бути поглинена Нептуном або зруйнується через припливне розтягування та утворити кільце при досягненні межі Роша.

Після «Вояджера-2» система Нептуна довгий час досліджувалася наземними обсерваторіями та космичним телескопом «Хаббл». У липні 2002 — жовтні 2003 проводилися спостереження з Обсерваторії ім. В. М. Кека із застосуванням адаптивної оптики, і легко були виявлені чотири великі внутрішні супутники Нептуна. Таласса була виявлена після обробки зображень, а Наяду виявити не вдалося[9]. Телескоп «Хаббл» здатен виявляти всі відомі супутники. Незважаючи на це, з його допомогою також вдалося отримати знімки п'яти внутрішніх супутників, окрім Наяди. Вважають, що в ефемеридах Наяди містяться суттєві похибки[10].

У 2013 році супутник був знайдений на знімках телескопа Хаббл та спочатку вважався новою планетою[5]. Орбіта місяця не зрозумілим чином змінилася, що створило труднощі для її виявлення[5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Satellites of the Giant Planets. Архів оригіналу за 2012-03-16. Процитовано 2008-08-07. 
  2. а б в г R. A. Jacobson and W. M. Owen Jr. (2004). The orbits of the inner Neptunian satellites from Voyager, Earthbased, and Hubble Space Telescope observations. Astronomical Journal 128: 1412. doi:10.1086/423037. 
  3. а б в E. Karkoschka (2003). Sizes, shapes, and albedos of the inner satellites of Neptune. Icarus 162: 400. doi:10.1016/S0019-1035(03)00002-2. 
  4. Planet and Satellite Names and Discoverers. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology. 2006-07-21. Архів оригіналу за 2011-08-17. Процитовано 2006-08-07. 
  5. а б в Астрономи випадково побачили прихований "місяць" Нептуна на знімках "Хаббла"
  6. IAU Circular No. 4867. 1989-09-29. Процитовано 2008-08-07.  Вказано більш, ніж один |deadlink= та |deadurl= (довідка)
  7. IAU Circular No. 5347. 1991-09-16. Процитовано 2007-04-10.  Вказано більш, ніж один |deadlink= та |deadurl= (довідка)
  8. D. Banfield and N. Murray (1992). A dynamical history of the inner neptunian satellites. Icarus 99: 390. doi:10.1016/0019-1035(92)90155-Z. 
  9. Marchis, F.; Urata, R.; de Pater, I.; Gibbard, S.; Hammel, H. B.; Berthier, J. (May, 2004). Neptunian Satellites observed with Keck AO system. American Astronomical Society, DDA meeting #35, #07.08; Bulletin of the American Astronomical Society, Vol. 36. с. 860. Процитовано 2006-08-05. 
  10. Showalter, M. R.; Lissauer, J. J.; de Pater, I. (August, 2005). The Rings of Neptune and Uranus in the Hubble Space Telescope. American Astronomical Society, DPS meeting #37, #66.09; Bulletin of the American Astronomical Society, Vol. 37. с. 772. Процитовано 2006-08-05. 

Посилання[ред. | ред. код]