Наяда (супутник)
Наяда або Таласа (роздільна здатність знімку не дозволяє встановити), знімок Вояджер-2. Фотографія розмита через велику відстань і високу швидкість апарату, тому супутник виглядає «видовженим». | |
---|---|
Дані про відкриття | |
Дата відкриття | вересень 1989 |
Першовідкривачі | Р. Терріл / «Вояджер-2»[1] |
Орбітальні характеристики | |
Епоха: 1989-08-18 | |
Велика піввісь | 48 227 ± 1 км[2] |
Ексцентриситет | 0,000362 ± 0,000301[2] |
Період обертання | 0,294396 доби[2] |
Нахил орбіти | 4,7455 ± 0,0317° (до площини Лапласа)[2] |
Супутник | Нептуна |
Фізичні характеристики | |
Розміри | 96×60×52 км[3] |
Середній радіус | 33 ± 3 км[3] |
Маса | ~2,0× 1017 кг (оцінка) |
Середня густина | ~1,3 г/см3 (предбачається) |
Альбедо | 0,072[3] |
Наяда (англ. Naiad, дав.-гр. Ναϊάς) — внутрішній супутник планети Нептун. Назва утворена від наяд — німф джерел та струмків із грецької міфології. Також позначається як Нептун III[4].
Наяда була відкрита у вересні 1989 року за знімками, зробленими апаратом «Вояджер-2»[5]. Про відкриття було оголошено 29 вересня 1989 року, а текст повідомляє про 25 зображення, отримані протягом 11 днів, таким чином, відкриття відбулося незадовго до 18 вересня. Супутник отримав тимчасове позначення S/1989 N 6[6]. Власна назва була надана 16 вересня 1991 року[7].
Наяда має неправильну (несферичну) форму. Жодних слідів геологічної активності не виявлено. Імовірно, Наяда, як й інші супутники на орбітах нижче Тритона, сформувалася з уламків деяких супутників Нептуна, що зруйнувалися у результаті зіткнень, викликаних збуреннями від Тритона після його захоплення Нептуном на початкову орбіту з високим ексцентриситетом[8].
Наяда обертається нижче синхронної навколонептунової орбіти, внаслідок чого орбіта цього супутника поступово знижується через впливи припливних сил. Відстань орбіти від верхньої межі хмарного шару приблизно 23 500 км. З часом вона може бути поглинена Нептуном або зруйнується через припливне розтягування та утворити кільце при досягненні межі Роша.
Після «Вояджера-2» система Нептуна довгий час досліджувалася наземними обсерваторіями та космічним телескопом «Габбл». У липні 2002 — жовтні 2003 року проводилися спостереження з Обсерваторії ім. В. М. Кека із застосуванням адаптивної оптики, і легко були виявлені чотири великі внутрішні супутники Нептуна. Таласа була виявлена після обробки зображень, а Наяду виявити не вдалося[9]. Телескоп «Габбл» здатен виявляти всі відомі супутники. Незважаючи на це, з його допомогою також вдалося отримати знімки п'яти внутрішніх супутників, окрім Наяди. Вважають, що в ефемеридах Наяди містяться суттєві похибки[10].
У 2013 році супутник був знайдений на знімках телескопа Габбл та спочатку вважався новою планетою[5]. Орбіта місяця не зрозумілим чином змінилася, що створило труднощі для її виявлення[5].
- ↑ Satellites of the Giant Planets. Архів оригіналу за 16 березня 2012. Процитовано 7 серпня 2008.
- ↑ а б в г R. A. Jacobson and W. M. Owen Jr. (2004). The orbits of the inner Neptunian satellites from Voyager, Earthbased, and Hubble Space Telescope observations. Astronomical Journal. 128: 1412. doi:10.1086/423037.
- ↑ а б в E. Karkoschka (2003). Sizes, shapes, and albedos of the inner satellites of Neptune. Icarus. 162: 400. doi:10.1016/S0019-1035(03)00002-2.
- ↑ Planet and Satellite Names and Discoverers. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology. 21 липня 2006. Архів оригіналу за 14 липня 2007. Процитовано 7 серпня 2006.
- ↑ а б в Астрономи випадково побачили прихований "місяць" Нептуна на знімках «Габбла» (рос.).
- ↑ IAU Circular No. 4867. 29 вересня 1989. Процитовано 7 серпня 2008.
{{cite web}}
: Вказано більш, ніж один|deadlink=
та|deadurl=
(довідка); Недійсний|deadurl=404
(довідка)[недоступне посилання з квітня 2019] - ↑ IAU Circular No. 5347. 16 вересня 1991. Процитовано 10 квітня 2007.
{{cite web}}
: Вказано більш, ніж один|deadlink=
та|deadurl=
(довідка); Недійсний|deadurl=404
(довідка) - ↑ D. Banfield and N. Murray (1992). A dynamical history of the inner neptunian satellites. Icarus. 99: 390. doi:10.1016/0019-1035(92)90155-Z.
- ↑ Marchis, F.; Urata, R.; de Pater, I.; Gibbard, S.; Hammel, H. B.; Berthier, J. (May, 2004). Neptunian Satellites observed with Keck AO system. American Astronomical Society, DDA meeting #35, #07.08; Bulletin of the American Astronomical Society, Vol. 36. с. 860. Процитовано 5 серпня 2006.
- ↑ Showalter, M. R.; Lissauer, J. J.; de Pater, I. (August, 2005). The Rings of Neptune and Uranus in the Hubble Space Telescope. American Astronomical Society, DPS meeting #37, #66.09; Bulletin of the American Astronomical Society, Vol. 37. с. 772. Процитовано 5 серпня 2006.