Еміль Чоран

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Еміль Чоран
рум. Emil Cioran
Західна філософія
Cioran in Romania.jpg
Еміль Чоран
Народження 8 квітня 1911(1911-04-08)
Решінарі , Австро-Угорщина , нині Румунія
Смерть 20 червня 1995(1995-06-20) (84 роки)
Париж , Франція
хвороба Альцгеймера
Поховання цвинтар Монпарнас
Громадянство (підданство) Flag of Romania.svg Румунія
Національність Румуни
Проживання
Знання мов
  • румунська і французька[1]
  • Діяльність
  • письменник, автор щоденника, автор афоризмів, перекладач
  • Член Румунська академія[2]
    Школа / Традиція песимізм, філософія життя
    Основні інтереси література, мистецтво, етика
    Вплинув Жак Дерріда, постструктуралізм
    Alma mater Бухарестський університет (1932), Гумбольдтський університет Берліна (1935) і Національна вища школа красних мистецтв
    Зазнав впливу
  • Діоген Синопський, Буддизм, Мішель Монтень, Франсуа де Ларошфуко, Імануїл Кант, Артур Шопенгауер, Федір Достоєвський, Стефан Малларме, Фрідріх Ніцше, Анрі Бергсон, Тереза д'Авіла , Лев Шестов, Освальд Шпенглер, Людвіг Клагес
  • Визначний твір
  • History and Utopia[d], The Trouble With Being Born[d] і A Short History of Decay[d]
  • Історичний період Філософія XX століття
    Конфесія агностицизм
    Батько Cioran Emilian[d]
    Автограф إميل سيوران 2.png
    Нагороди
    cioran.com

    Еміль Чоран у Вікісховищі?
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
    Будинок Еміля Чорана в його рідному селі
    Надгробок Чорана на цвинтарі Монпарнас

    Еміль Мішель Чора́н (фр. Emil Michel Cioran (французька вимова — Сьора́н); 8 квітня 1911, Решінарі, Австро-Угорщина, нині Румунія — 20 червня 1995, Париж) — румунський і французький філософ і письменник. Відомий своїми есе та афоризмами песимістичного спрямування.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Народився в трансильванському селі Решінарі, що належало тоді Австро-Угорщини й пізніше увійшло до складу румунського жудецу Сібіу. Син православного священика, навчався в німецькій школі. Закінчив факультет філології та філософії Бухарестського університету, де затоваришував з Мірчею Еліаде й Еженом Йонеско, світогляд їхнього гуртка склався під сильним впливом німецького культур-песимізму й філософії життя (Шопенгауер, Ніцше, Людвіг Клагес).

    З 1932 року Чоран починає публікуватися в румунській пресі, виступає з різкою критикою румунського провінціалізму, гаслами відродження нації, надіями на харизматичного вождя, симпатією до італійського фашизму й німецького нацизму. У 1933—1934 роках зі стипендією Фонду Гумбольдта навчається в Берлінському університеті Фрідріха-Вільгельма і Мюнхенському університеті імені Людвіга Максиміліана, в 1935 році повертається до Румунії, викладає в провінційному ліцеї. Перші книги песимістичної філософської есеїстики написані румунською мовою.

    У 1937 році зі стипендією Інституту Франції з Бухаресту Чоран їде до Парижа, де оселяється в маленькій мансардній квартирі в Латинському кварталі, в якій мешкатиме до кінця життя. У Парижі відвідує семінари з філософії в Сорбонні, згодом подорожує Францією, Іспанією, Великою Британією — пішки та на велосипеді. Роки гітлерівської окупації проводить в Парижі. Після війни вирішує залишитися у Франції й перейти на французьку мову, повністю пориває з колишніми націоналістичними ідеями.

    Книги афоризмів і есе Чорана, написані французькою, сповнені розчарування в європейській цивілізації, наділені похмурим скепсисом, невірою у прогрес і, водночас, гострим аналізом поширених забобонів та історичних ілюзій, безпощадною критикою щодо себе й щодо людини загалом. Жив самітником в умовах крайньої бідності, сторонився популярності (він відмовився практично від усіх премій, які йому присуджували). Чоран зустрічався лише з вузьким колом обраних друзів, але до кінця 1960-х років набув у нонконформістської молоді Франції, Іспанії, ФРН, Північної і Латинської Америки славу своєрідного «пророка нігілістичної епохи». Його книги перекладаються багатьма мовами, визнання повертається до нього навіть у Румунії. Проте після 1987, коли його книга «Зізнання і прокляття» набула гучного успіху й навіть стала бестселером, Чоран практично більше нічого не писав. Помер 20 червня 1995 в Парижі. Похований на цвинтарі Монпарнас.

    Посмертно опубліковані нотатники письменника (записи припинилися в 1972 році), залишаються не надрукованими щоденники, які він вів з 1972 року.

    Пошанування[ред. | ред. код]

    Композитор Мішель Реверді написав камерний твір «Hommage à Cioran» для 6 інструментів (1992). Чоран — головний герой драми румунського письменника, що мешкає у Франції, Матея Вішнєка «Паризька мансарда з видом на Смерть» (2007).

    Головні твори[ред. | ред. код]

    • На вершинах відчаю (1934, румунською мовою)
    • Сльози й святі (1937, румунською мовою)
    • Трактат про деконструкцію (1949, французькою мовою, премія Ривароля, німецькою переклав Пауль Целан)
    • Силогізми гіркоти (1952)
    • Спокуса існування (1956)
    • Історія й утопія (1960)
    • Злий Деміург (1969)
    • Нарис реакційної думки. Про Жозефа де Местра (1977)
    • Вправи зі славослів'я (1986)
    • Зізнання й прокляття (1987)
    • Самотність і доля (опубл. 2004)
    • Вправи з заперечення (опубл. 2005)

    Основні видання[ред. | ред. код]

    • Oeuvres. Paris: Gallimard, 2011 (критичне видання всіх франкомовних творів Чорана в серії Бібліотека Плеяди)
    • Oeuvres. Paris: Gallimard, 1995 (до видання входять 5 румунських книг у французькому перекладі та всі основні твори, написані французькою)
    • Cahiers 1957—1972. Paris: Gallimard, 1997
    • Cahier de Talamanca. Paris: Mercure de France, 2000

    Українські переклади[ред. | ред. код]

    Вибрані афоризми[ред. | ред. код]

    • Я хочу бути вільним, вільним до краю, як мертвонароджене немовля.
    • Тоді, коли природа допустила існування людини, вона вчинила не лише помилку, а замах на саму себе.
    • Єдина послуга, яку ми можемо попросити в інших, це аби ті не намагалися вгадати, до якої міри ми жалюгідні.
    • Ніщо не можна сказати про ніщо, тож кількість книжок не може мати меж.
    • Секрет історії у відмові від порятунку.
    • Живуть не в країні, а в мові. Лише вона є справжньою батьківщиною.
    • Без Баха Бог був би третьорядним типом.
    • Вся таємниця життя зводиться до того, що воно позбавлене жодного сенсу, проте кожен з нас такий сенс знаходить.
    • Врешті всі ідеї – фальшиві й абсурдні. Залишаються лише люди, такі, як вони є.

    Література[ред. | ред. код]

    • Liiceanu Gabriel. Itinéraires d'une vie. E.M.Cioran. Paris: Michalon, 1995.
    • Lectures de Cioran/ Textes réunis par Norbert Dodille et Gabriel Liiceanu. Paris: l'Harmattan, 1997.
    • Kluback W., Finkenthal M. The temptations of Emile Cioran. New York: Peter Lang Publishing, 1997.
    • Bollon Patrice. Cioran, l'hérétique. Paris: Gallimard, 1997.
    • Moret Philippe. Tradition et modernité de l'aphorisme: Cioran, Reverdy, Scutenaire, Jourdan, Chazal. Genève: Librairie Droz, 1997
    • Stolzel Thomas. Ein Säulenheiliger ohne Säule. Begegnungen mit E.M. Cioran. Essays.Graz: Literaturverlag Droschl , 1998.
    • Jaudeau Sylvie. Cioran ou le dernier homme. Paris : José Corti, 2001.
    • Thoma Friedgard. Um nichts in der Welt. Eine Liebe von Cioran. Bonn: Weidle Verlag, 2001.
    • Balan George. Emil Cioran: La lucidité libératrice. Paris: éd. Josette Lyon, 2003.
    • Modreanu Simona. Le Dieu paradoxal de Cioran, Paris: Editions du rocher, 2003.
    • Valcan Ciprian. La concurrence des influences culturelles francaises et allemandes dans l'oeuvre de Cioran. Bucureşti: Editura ICR, 2008.
    • Наврозов, Л. Эмиль Чоран: «последний инакомыслящий» // Иностранная литература. — 1994. — № 1.
    • Зонтаг, С. «Думать наперекор себе». Размышления о Чоране / Пер. с англ. Б. Дубина // Иностранная литература. — 1996. — № 4.
    • Зонтаг, С. «Думать наперекор себе». Размышления о Чоране // Зонтаг С. Мысль как страсть. Избранные эссе 1960-70-х годов. — М.: Русское феноменологическое общество, 1997. — C. 97-113.
    • Дубин, Б. Бесконечность как невозможность: фрагментарность и повторение в письме Эмиля Чорана // Новое литературное обозрение. — 2002. — № 54 (2). — C. 251—261.
    • Анатолій Дністровий, Слово про Сьорана. Передмова // Сьоран (Еміль Чоран). Допінґ духу / Пер. з фр. Ірини Славінської. – К.: Грані-Т, 2011.
    • Філіп Соллерс Коли Сьоран убожнював Гітлера

    Посилання[ред. | ред. код]

  • а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  • https://www.mediafax.ro/english/eugene-ionesco-emil-cioran-named-post-mortem-members-of-romanian-academy-5134622