Еміль Чоран

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Еміль Чоран

Emil Cioran і Emil Cioran

Emil Cioran, filósofo y escritor.jpg

Еміль Чоран

Народився 8 квітня 1911(1911-04-08)
Решінарі , Австро-Угорщина , нині Румунія
Помер 20 червня 1995(1995-06-20) (84 роки)
Париж , Франція
Поховання цвинтар Монпарнас
Громадянство (підданство) Flag of Romania.svg Румунія
Апатрид
Володіє мовами французька[1] і румунська
Проживання Париж
Ім'я при народженні Emil Cioran
Діяльність філософ, письменник, автор щоденника[d] і aphorist[d]
Член Румунська академія
Школа/Традиція песимізм, філософія життя
Основні інтереси література, мистецтво, етика
Вплинув Жак Дерріда, постструктуралізм
Alma mater Бухарестський університет
Гумбольдтський університет Берліна
Національна вища школа красних мистецтв
Визначний твір Q3137972?, Q3020378? і Q5733708?
Автограф إميل سيوران 2.png
Нагороди
Сторінка в інтернеті cioran.com

q: Висловлювання у Вікіцитатах

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Будинок Еміля Чорана в його рідному селі
Надгробок Чорана на цвинтарі Монпарнас

Еміль Мішель Чора́н (фр. Emil Michel Cioran (французька вимова — Сьора́н); 8 квітня 1911, Решінарі, Австро-Угорщина, нині Румунія — 20 червня 1995, Париж) — румунський і французький філософ і письменник. Відомий своїми есе та афоризмами песимістичного спрямування.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в трансильванському селі Решінарі, що належало тоді Австро-Угорщини й пізніше увійшло до складу румунського жудецу Сібіу. Син православного священика, навчався в німецькій школі. Закінчив факультет філології та філософії Бухарестського університету, де затоваришував з Мірчею Еліаде й Еженом Йонеско, світогляд їхнього гуртка склався під сильним впливом німецького культур-песимізму й філософії життя (Шопенгауер, Ніцше, Людвіг Клагес).

З 1932 року Чоран починає публікуватися в румунській пресі, виступає з різкою критикою румунського провінціалізму, гаслами відродження нації, надіями на харизматичного вождя, симпатією до італійського фашизму й німецького нацизму. У 1933—1934 роках зі стипендією Фонду Гумбольдта навчається в Берлінському університеті Фрідріха-Вільгельма і Мюнхенському університеті імені Людвіга Максиміліана, в 1935 році повертається до Румунії, викладає в провінційному ліцеї. Перші книги песимістичної філософської есеїстики написані румунською мовою.

У 1937 році зі стипендією Інституту Франції з Бухаресту Чоран їде до Парижа, де оселяється в маленькій мансардній квартирі в Латинському кварталі, в якій мешкатиме до кінця життя. У Парижі відвідує семінари з філософії в Сорбонні, згодом подорожує Францією, Іспанією, Великою Британією — пішки та на велосипеді. Роки гітлерівської окупації проводить в Парижі. Після війни вирішує залишитися у Франції й перейти на французьку мову, повністю пориває з колишніми націоналістичними ідеями.

Книги афоризмів і есе Чорана, написані французькою, сповнені розчарування в європейській цивілізації, наділені похмурим скепсисом, невірою у прогрес і, водночас, гострим аналізом поширених забобонів та історичних ілюзій, безпощадною критикою щодо себе й щодо людини загалом. Жив самітником в умовах крайньої бідності, сторонився популярності (він відмовився практично від усіх премій, які йому присуджували). Чоран зустрічався лише з вузьким колом обраних друзів, але до кінця 1960-х років набув у нонконформістської молоді Франції, Іспанії, ФРН, Північної і Латинської Америки славу своєрідного «пророка нігілістичної епохи». Його книги перекладаються багатьма мовами, визнання повертається до нього навіть у Румунії. Проте після 1987, коли його книга «Зізнання і прокляття» набула гучного успіху й навіть стала бестселером, Чоран практично більше нічого не писав. Помер 20 червня 1995 в Парижі. Похований на цвинтарі Монпарнас.

Посмертно опубліковані нотатники письменника (записи припинилися в 1972 році), залишаються не надрукованими щоденники, які він вів з 1972 року.

Пошанування[ред.ред. код]

Композитор Мішель Реверді написав камерний твір «Hommage à Cioran» для 6 інструментів (1992). Чоран — головний герой драми румунського письменника, що мешкає у Франції, Матея Вішнєка «Паризька мансарда з видом на Смерть» (2007).

Головні твори[ред.ред. код]

  • На вершинах відчаю (1934, румунською мовою)
  • Сльози й святі (1937, румунською мовою)
  • Трактат про деконструкцію (1949, французькою мовою, премія Ривароля, німецькою переклав Пауль Целан)
  • Силогізми гіркоти (1952)
  • Спокуса існування (1956)
  • Історія й утопія (1960)
  • Злий Деміург (1969)
  • Нарис реакційної думки. Про Жозефа де Местра (1977)
  • Вправи зі славослів'я (1986)
  • Зізнання й прокляття (1987)
  • Самотність і доля (опубл. 2004)
  • Вправи з заперечення (опубл. 2005)

Основні видання[ред.ред. код]

  • Oeuvres. Paris: Gallimard, 2011 (критичне видання всіх франкомовних творів Чорана в серії Бібліотека Плеяди)
  • Oeuvres. Paris: Gallimard, 1995 (до видання входять 5 румунських книг у французькому перекладі та всі основні твори, написані французькою)
  • Cahiers 1957—1972. Paris: Gallimard, 1997
  • Cahier de Talamanca. Paris: Mercure de France, 2000

Українські переклади[ред.ред. код]

Вибрані афоризми[ред.ред. код]

  • Я хочу бути вільним, вільним до краю, як мертвонароджене немовля.
  • Тоді, коли природа допустила існування людини, вона вчинила не лише помилку, а замах на саму себе.
  • Єдина послуга, яку ми можемо попросити в інших, це аби ті не намагалися вгадати, до якої міри ми жалюгідні.
  • Ніщо не можна сказати про ніщо, тож кількість книжок не може мати меж.
  • Секрет історії у відмові від порятунку.
  • Живуть не в країні, а в мові. Лише вона є справжньою батьківщиною.
  • Без Баха Бог був би третьорядним типом.
  • Вся таємниця життя зводиться до того, що воно позбавлене жодного сенсу, проте кожен з нас такий сенс знаходить.
  • Врешті всі ідеї – фальшиві й абсурдні. Залишаються лише люди, такі, як вони є.

Література[ред.ред. код]

  • Liiceanu Gabriel. Itinéraires d'une vie. E.M.Cioran. Paris: Michalon, 1995.
  • Lectures de Cioran/ Textes réunis par Norbert Dodille et Gabriel Liiceanu. Paris: l'Harmattan, 1997.
  • Kluback W., Finkenthal M. The temptations of Emile Cioran. New York: Peter Lang Publishing, 1997.
  • Bollon Patrice. Cioran, l'hérétique. Paris: Gallimard, 1997.
  • Moret Philippe. Tradition et modernité de l'aphorisme: Cioran, Reverdy, Scutenaire, Jourdan, Chazal. Genève: Librairie Droz, 1997
  • Stolzel Thomas. Ein Säulenheiliger ohne Säule. Begegnungen mit E.M. Cioran. Essays.Graz: Literaturverlag Droschl , 1998.
  • Jaudeau Sylvie. Cioran ou le dernier homme. Paris : José Corti, 2001.
  • Thoma Friedgard. Um nichts in der Welt. Eine Liebe von Cioran. Bonn: Weidle Verlag, 2001.
  • Balan George. Emil Cioran: La lucidité libératrice. Paris: éd. Josette Lyon, 2003.
  • Modreanu Simona. Le Dieu paradoxal de Cioran, Paris: Editions du rocher, 2003.
  • Valcan Ciprian. La concurrence des influences culturelles francaises et allemandes dans l'oeuvre de Cioran. Bucureşti: Editura ICR, 2008.
  • Наврозов, Л. Эмиль Чоран: «последний инакомыслящий» // Иностранная литература. — 1994. — № 1.
  • Зонтаг, С. «Думать наперекор себе». Размышления о Чоране / Пер. с англ. Б. Дубина // Иностранная литература. — 1996. — № 4.
  • Зонтаг, С. «Думать наперекор себе». Размышления о Чоране // Зонтаг С. Мысль как страсть. Избранные эссе 1960-70-х годов. — М.: Русское феноменологическое общество, 1997. — C. 97-113.
  • Дубин, Б. Бесконечность как невозможность: фрагментарность и повторение в письме Эмиля Чорана // Новое литературное обозрение. — 2002. — № 54 (2). — C. 251—261.
  • Анатолій Дністровий, Слово про Сьорана. Передмова // Сьоран (Еміль Чоран). Допінґ духу / Пер. з фр. Ірини Славінської. – К.: Грані-Т, 2011.
  • Філіп Соллерс Коли Сьоран убожнював Гітлера

Посилання[ред.ред. код]