Ечеверія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ехеверія
Ечеверія
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Порядок: Ломикаменецвіті (Saxifragales)
Родина: Товстолистові (Crassulaceae)
Підродина: Sempervivoideae
Триба: Sedeae
Рід: Ечеверія (Echeveria)
DC., 1753
Види

170 див. Список видів роду Ечеверія

Синоніми

Courantia
Oliveranthus
Oliverella
Urbinia [1]

Вікісховище: Echeveria

Ечеверія[2] (Echeveria DC.; народні назви: кам'яна квітка, кам'яна троянда) — рід трав'янистих сукулентів з родини товстолистих.

Етимологія[ред. | ред. код]

Echeveria derenbergii
Echeveria agavoides
Echeveria elegans
Echeveria cante
Ечеверія щетиниста (Echeveria setosa)
Echeveria pulvinata
Ечеверія Лау (Echeveria laui)
Pachyveria
Graptoveria
Ечеверія Шоу (Echeveria shaviana)
Echeveria afterglow
Echeveria leucotricha
Echeveria afterglow
Жива стінка із сукулентів. Складена, в першу чергу із молодил з ечеверіями і товстянками

Альфонс Декандоль у 1828 р. назвав цей рід рослин на честь Атанасіо Ечеверрії (ісп. Atanasio Echeverria y Godoy) — мексиканського художника та натураліста XVIII століття.

Морфологічний опис[ред. | ред. код]

Багаторічні, сукулентні, вічнозелені або іноді майже листопадні трави і чагарники. Коріння зазвичай тонке, рідко потовщене. Стебла найчастіше укорочені, прості, іноді довгі і гіллясті. Листки чергові або спіральні, або на пагонах зі зближеними міжвузлами, або в густих прикореневих розетках, зазвичай цільно-крайні і без черешків, м'ясисті або тонкі, з гострим кінцем на верхівках і відсутні при основі, голі або опушені, сизі або блискучі.

Суцвіття бічні, на прямих стеблах, з безліччю приквітників. Квітки в китицях або мітелках. Чашолистків 5, більш-менш рівні, зрощені при основі або вільні, розпростерті, частіше прямі; пелюсток 5, червоних, помаранчевих, жовтих, білих або зеленуватих, зрощених при основі в 5-гранну трубку, лопаті прямі або відхилені, товсті і кілеваті.

Поширення[ред. | ред. код]

Рід об'єднує 150—200 видів з південно-західної частини США, Мексики, Центральної і Південної Америки (до Аргентини і Чилі, де вони ростуть на висотах 2-4,3 тис. м. над рівнем моря).

Найвідоміші види[ред. | ред. код]

  • Echeveria agavoides — з листям, прикрашеними іржаво-червоною облямівкою, особливо цікавий сорт «Red Edge».
  • Echeveria carnicolor — кольору сирого м'яса. Зростає вільно і дає відростки, можна використовувати як ампельну рослину.
  • Echeveria derenbergii — із зеленим блискучим листям і жовтогарячими квітками.
  • Echeveria gibbiflora — рослина із пісочними і пурпурними розетками, що сидять на стовбурі висотою 30-50 см. Цвіте вона світло-червоними з білою облямівкою квітками, що з'являються восени на високих напівпарасольках.
  • Echeveria harmsii — витончений напівкущик. Листя зібрані у вільні розетки. Влітку з'являються рожево-червоні квіти.
  • Echeveria laui — з товстим листям, вкритим декоративною біло-блакитною восковою осугою.
  • Echeveria leucotricha — із зеленим листям, вкритим густими білими волосками, на верхівці листа волоски коричневі.
  • Echeveria nodulosa — із візерунчастим листям з фіолетовим смугастим візерунком. Вона досягає 20 см і цвіте з березня червоно-коричневими квітками з жовтими верхівками.
  • Echeveria pulvinata — із ніби напудреними листям. Біле волоссячко — показник того, що рослина дуже любить світло. Сорт «Ruby» відрізняється червоними краями листя.
  • Echeveria setosa — з плоскими розетками без стебла. Цвіте навесні.
  • Echeveria shaviana — відрізняється хвилястим листям.

Близькі роди та міжродові гібриди[ред. | ред. код]

Ечеверії знаходяться у близькому рідстві з дудлеями і зовнішньо дуже схожі. В природі вони нерідко зростають поруч, однак дудлеї ростуть повільніше.

Гібриди серед мексиканських товстолистих дуже рідкісні в дикій природі, ймовірно, тому що ті деякі види, які зустрічаються разом і цвітуть, в той же час обслуговуються різними запильниками. Тим не менше, більшість видів і родів легко схрещуються у вирощуванні. Якобсен і Роулі у 1958 запропонували спеціальну назву для міжродових гібридів Dudleya з Echeveria — х Dudleveria.[3]

Ечеверії також мають близьку еволюційну спорідненість з родом пахіфітум (Pachyphytum), з яким у лабораторних умовах отримано кілька міжродових гібридів під назвою х Pacheveria (укр. Пачеверія)[4].

Зустрічається також міжродовий гібрид з родом Graptopetalum — х Graptoveria.

Культивування[ред. | ред. код]

Ечеверія — один з найпопулярніших родів товстянкових. В Європі культивують близько 70 видів.

Світлолюбні рослини. Взимку утримують сухими, за температури 10-12 °C.

Легко розмножуються листовими або стебловими живцями і столонами.

Ечеверії виглядають краще, якщо в одній композиції згрупувати рослини різних видів і сортів.

Представлені в колекції Ботанічного саду імені академіка Олександра Фоміна в Києві 30-ма видами.

Історія[ред. | ред. код]

Застосування у ацтеків[ред. | ред. код]

У своєму фундаментальному творі «Загальна історія справ Нової Іспанії» (15471577) Бернардіно де Саагун, спираючись на свідчення ацтеків про властивості рослин, навів перші відомості про ечеверію (Echeveria gibbiflora D.C. — мовою науатль темеметла), зокрема про те, що:

Темеметла. Плямиста. Низько стелиться. Освіжаюча. Вона дуже широка. Її п'ють, вона освіжає, вона холодна. Вона робить свіжими речі. Вона пом'якшує[5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Genus: Echeveria DC. Germplasm Resources Information Network. United States Department of Agriculture. 13 червня 2003. Архів оригіналу за 17 липня 2013. Процитовано 22 грудня 2011.
  2. Широбокова Д. Н., Нікітіна В. В., Гайдаржи М. М., Баглай К. М. Кактуси та інші сукулентні рослини. — К. : Українські пропілеї, 2003. — 110 с. — ISBN 966-7015-28-9.
  3. Charles H. Uhl. Intergeneric hybrids in the Mexican Crassulaceae; ii. Dudleya (and plate tectonics) [Архівовано 6 листопада 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
  4. Pachyphytum на сайті «International Crassulaceae Network» (англ.). Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 5 листопада 2013.
  5. Саагун, 2013, с. 198.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]