Жульєн Дювів'є

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жульєн Дювів'є
фр. Julien Duvivier
Julien Duvivier.jpg
Дата народження 8 жовтня 1896(1896-10-08)
Місце народження Лілль, Франція
Дата смерті 30 жовтня 1967(1967-10-30) (71 рік)
Місце смерті Париж, Франція
Поховання Cimetière Ancien de Rueil-Malmaison[d]
Громадянство Франція Франція
Професія кінорежисер, сценарист, продюсер
Роки активності 1919 — 1967
IMDb ID 0245213
Commons-logo.svg Жульєн Дювів'є у Вікісховищі

Жульє́н Дювів'є́ (фр. Julien Duvivier; 8 жовтня 1896, Лілль, Франція — 30 жовтня 1967, Париж, Франція) — французький режисер німого, пізніше — звукового кіно. Володар головного призу Венеціанського кінофестивалю (двічі: у 1935 та 1937 роках) та головної премії японського кінофестивалю Kinema Junpo (тричі: 1935, 1939 та 1940 роки).[1] Сформував образ і приніс всесвітню славу Жану Габену.[2] Його «Пепе ле Моко» (фр. «Pépé le Moko», 1936 рік) визнано одним з перших фільмів у стилі нуар.[3]

Життєпис[ред. | ред. код]

Навчався у Лілльському університеті, курсу не закінчив. Переїхав до Парижу. Дебютував як актор в театрі «Одеон» під керівництвом Андре Антуана (1916 рік). З 1918 року працював у кіно, співпрацював з Л. Фейядом, М. Л'Ерб'є. Як режисер свій перший фільм «Гасельдама, або Ціна крові» знімає у 1919-му. У роки німого кіно зняв більше двадцяти, головним чином комерційних, фільмів, з яких успіхом користувалася лише «Вірую, або Трагедія Лурда». Останній для режисера в епоху німого кіно фільм «Дамське щастя» (фр. Au bonheur des dames, 1930 рік) був добре зустрінутий критикою.[2]

Популярність і слава прийшли до Жульєна Дювів'є лише разом зі звуком, у 1930-і роки, що висунуло його в один ряд з такими метрами французького «поетичного реалізму», як Жан Ренуар, Марсель Карне та Жак Фейдер. Перша звукова стрічка Дювів'є — «Давид Гольдер», — вийшла у 1930 році. Він не лише продовжує знімати якісне кіно, але й озвучує деякі свої роботи з періоду німого кінематографу.

У 1934 році режисер уперше запрошує у свій фільм «Марія Шапделен» (фр. Maria Chapdelaine) Жана Габена — колишнього артиста вар'єте, що вже мав невеликий досвід роботи в кіно. Це поклало початок довгій творчій співпраці. Якщо ролі у фільмах «Рота» (фр. La Bandera, 1935) та «Голгофа» (фр. Golgotha, 1935) закріпили популярність Дювів'є і Габена у Франції, то стрічки «Славна компанія» (фр. La belle équipe, 1936 рік) та «Пепе ле Моко́» (фр. Pépé le Moko, 1936) приносять їм всесвітню популярність.[2] Ці фільми були зняті режисером в художній манері поетичного реалізму, затребуваного у Франції в середині 1930-х років. Істориками і кінокритиками підкреслюється алюзія «Славної компанії» на суспільно-політичні реалії у Франції в час парламентських виборів 1936 року. Дювів'є, що зовсім не дотримується лівих поглядів, зобразив у фільмі не лише перемогу Народного фронту, але й швидкий розпад, який дійсно трапився з цим союзом наприкінці 1930-х років.[4] У 1937 році режисер знімає романтичну драму «Бальний записник» (фр. Un carnet de bal) — спогади такої собі пані Лідії Макміллан Мерл Оберон про свої романтичні захоплення за минулі сорок років.

У 1938 році Жульєна Дювів'є було запрошено працювати до США на студію MGM, де він випускає фільм-біографію Йоганна Штрауса «Великий вальс». Наступного року повертається до Франції та знімає декілька фільмів: «Під кінець дня» — історію про літніх театральних акторів, «Віз-примара» (іноді — «Примарний візок», фр. La Charrette fantôme, 1939 рік) — фільм жахів за новелою «Візник» Сельми Лагерлеф. У 1940 році Дювів'є готує до випуску фільм «Батько та син» (фр. Untel père et fils) — сімейний драму в історичний декорація війни 1871 року. В умовах режиму Віші тема франко-пруського протистояння не могла бути допущеною цензурою на екран і фільм було заборонено. Дювів'є поїхав до Сполучених Штатів. Прем'єра стрічки відбулася у США в 1943 році під назвою «Серце нації» (англ. The Heart of a Nation), у Франції — лише у 1945 році.

У свій «американський» період Жульєн Дювів'є знімає 5 фільмів, серед яких два рімейки : «Лідія» (англ. Lydia, 1941 рік) — на «Бальний записник», та «Самозванець» (англ. «The Impostor», 1944 рік) — на «Пепе ле Моко». Серед оригінальних та найвдаліших робіт — фільм-антологію з 6 історій «Казки Манхеттена» (англ. Tales of Manhattan) з Шарлем Буає, Рітою Гейворт, Джинджер Роджерс та ще багатьма популярними акторами Голлівуду того періоду.

По поверненню до Франції Дювів'є відчуває деяку настороженість з боку співвітчизників, що пережили окупацію на батьківщині. Його стрічка 1946 року «Паніка» (фр. «Panique»), пізніше визнана найпохмурішою й нігілістичною з усіх його робіт, була холодно сприйнята глядачами і критикою. Режисер частіше воліє працювати за кордоном: «Анна Кареніна» (англ. Anna Karenina) знята у 1948 році у Великій Британії, «Блек Джек» у 1950 році — в Іспанії. Жоден з його наступних фільмів успіху середини 1930-х років не повторив. Серед найкращих стрічок Дювів'єе останнього періоду — психологічна драма на матеріалі руху Опору «Марі-Жовтень» (англ. Marie Octobre, 1959) та збірка новел «Диявол і десять заповідей» (фр. Le Diable Et Les Dix Commandements, 1962).

У 1967 році Жульєн Дювів'є потрапляє в автомобільну аварію, що спровокувала у нього серцевий напад, від якого режисер помер. За свою кар'єру видатний кінематографіст зняв понад 70 фільмів.

Фільмографія (вибіркова)[ред. | ред. код]

Режисер
Рік Українська назва Оригінальна назва Примітки
1919 Гасельдама Haseldama
1925 Рижик Poil de carotte
1926 Людина з «Іспано» L'Homme a l'Hispano
1930 Давид Гольдер David Golder
1930 Дамське щастя Аu bonheur des dames за романом Еміля Золя
1932 Рижик Poil de carotte
1934 Пакетбот «Тенасіті» Le Paquebot «Tenacity» премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм
1934 Марія Шапделен Marie Chapdelaine
1935 Голгофа Golgotha
1935 Рота La Bandera
1936 Славна компанія La Belle Équipe премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм
1936 Ґолем Le Golem
1937 Пепе ле Моко Pepe le Moko премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм
1937 Бальний записник Un carnet de bal премія за найкращий зарубіжний фільм на Венеційському МКФ,
премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм
1938 Великий вальс The Great Waltz
1939 Під кінець дня La Fin du jour
1942 Казки Манхеттена Tales of Manhattan
1946 Паніка Panique за романом Жоржа Сіменона «Заручини мосьє Іра»
1948 Анна Кареніна Anna Karenina за однойменним романом Льва Толстого
1949 У царстві небесному Au royaume des cieux
1951 Під небом Парижу Sous le ciel de Paris
1952 Маленький світ Дона Камілло Le petit monde de Don Camillo номінація на премію BAFTA
1952 Іменини Генрієтти La Fête à Henriette
1953 Повернення Дона Камілло Le retour de Don Camillo
1954 Справа Мауріціуса L'affaire Maurizius
1955 Маріана моїй юності Marianne de ma jeunesse
1956 Це час убивць Voici les temps des assassins
1957 Людина в непромокальному плащі L'Homme à l'imperméable за романом Д. Х. Чейза, номінація на Золотого ведмедя Берлінського МКФ
1959 Жінка і блазень La Femme et le Pantin за романом П'єра Луїса
1959 Марі-Октябрь Marie-Octobre
1960 Бульвар Boulevard за однойменним романом Робера Сабатьє
1962 Диявол і десять заповідей Le Diable et les Dix Commandements
1962 Спекотний суд La Chambre ardente
1963 Мороз по шкірі Chair de poule
1967 Диявольськи Ваш Diaboliquement vôtre

Визнання[ред. | ред. код]

Нагороди і номінації Жульєна Дювів'є[5]
Рік Категорія Фільм Результат
Венеційський кінофестиваль
1932 Приз глядацьких симпатій Давид Гольдер Номінація
1934 Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільм Пакетбот «Тенасіті» Номінація
1935 Марія Шапделен Номінація
Спеціальна згадка Нагорода
1937 Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільм Бальний записник Нагорода
1939 Під кінець дня Номінація
1946 Приз міжнародного журі кінокритиків за найкращий фільм Паніка Нагорода
1949 Золотий лев У царстві небесному Номінація
Премія Kinema Junpo
1935 Найкращий фільм іноземною мовою Пакетбот «Тенасіті» Нагорода
1939 Бальний записник Нагорода
1940 Пепе ле Моко Нагорода
Нью-Йоркське коло кінокритиків
1939 Найкращий режисер Великий вальс 2 місце
Німецька кінопремія
1953 Срібний кубок за просування демократичних цінностей Маленький світ Дона Камілло Нагорода
Берлінський кінофестиваль
1957 Золотий ведмідь Людина в непромокальному плащі Номінація

Література[ред. | ред. код]

  • Leprohon P. Julien Duvivier, 1896–1967. Paris, 1968
  • Chirat R. Julien Duvivier. Lyon: SERDOC, 1968.
  • Desrichard Y. Julien Duvivier: cinquante ans de noirs destins. Courbevoie: Durante; Paris: BiFi, 2001
  • Bonnefille E. Julien Duvivier: le mal aimant du cinéma français. Paris: Harmattan, 2002
  • М.М. Черненко (составитель). Дювивье Жюльен // Режиссерская энциклопедия. Кино Европы / Г.Н. Компаниченко. — М. : Научно-исследовательский институт киноискусства, 2002. — С. 64-65. — ISBN 5-85646-077-4.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://www.imdb.com/name/nm0245213/awards Лист нагород і номінацій на IMDb
  2. а б в http://www.villagevoice.com/2009-04-29/film/julien-duvivier-at-the-moma/ Скотт Фондас, «Салют автору „Старой волны“» // «The Village Voice» (29 квітня 2009 року).
  3. http://canadiancinephile.com/2009/04/26/pepe-le-moko/[недоступне посилання з квітень 2019] Джордан Річардсон, «Пепе ле Моко» // WordPress.com (26 квітня 2009 року).
  4. Сюзана Хейворд, «Історія Французького кіно» ISBN 0-415-30783 — X
  5. Повний перелік нагород на номінацій Жульєна Дювів'є на сайті IMDb(англ.)

Посилання[ред. | ред. код]