Забілоччя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Забілоччя
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Житомирський район
Громада Радомишльська міська громада
Код КОАТУУ 1825082601
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення 1009
Площа 3,446 км²
Густота населення 194,14 осіб/км²
Поштовий індекс 12262
Телефонний код +380 4132
Географічні дані
Географічні координати 50°23′59″ пн. ш. 29°22′25″ сх. д. / 50.39972° пн. ш. 29.37361° сх. д. / 50.39972; 29.37361Координати: 50°23′59″ пн. ш. 29°22′25″ сх. д. / 50.39972° пн. ш. 29.37361° сх. д. / 50.39972; 29.37361
Середня висота
над рівнем моря
168 м
Водойми Білка
Найближча залізнична станція Тетерів
Місцева влада
Адреса ради вул. Центральна, 1 В, с. Забілоччя, Радомишльський р-н, Житомирська обл., 12262
Сільський голова Оснач Д.В.
Карта
Забілоччя. Карта розташування: Україна
Забілоччя
Забілоччя
Забілоччя. Карта розташування: Житомирська область
Забілоччя
Забілоччя
Мапа

Забіло́ччя — село в Україні, у Радомишльському районі Житомирської області. Населення становить 1009 осіб.

Історія села[ред. | ред. код]

У складі Речі Посполитої[ред. | ред. код]

Село згадується в документах Київського воєводства 1571 року, як власність Києво-Печерського монастиря.

Згідно переліку Тарифу подимного податку Київського воєводства за 1631 рік з села Забілоч (польськ. Zabiłocz, Zabiełocze) сплачувалось за два дима (двори) по три злотих.

На початку січня 1635 року в маєтку Забілоч Адама Творковського (польськ. Adam Tworkowski) селяни сусіднього селища Ставки викрали сорок возів сіна.[1]

За Люстрацією Київського воєводства 1683 року, що проводилась після Національно-визвольної війни, село Забілоч зазначається у складі земель Київської митрополії, з якого сплачувався податок лише за 1 дим. У 1724 році оподаткуванню підлягали вже 15 дворів. У 1783 році в селі значилось 86 дворів, у яких проживало 546 чоловік.

У складі Російської імперії[ред. | ред. код]

За V Ревізією 1795 року податного населення Російської імперії село Забілоччя належало до володінь митрополита Київського Тадеуша Костянтиновича Болбас-Ростоцького (польськ. Tadeusz Teodozy Bołbas-Rostocki).

З 1797 року Забілоччя входить до складу Радомисльського повіту Київської губернії.

Після того, як монастирські землі стали казенними, російський імператор Павло I за протекцією генерала Зубова дарує Забілоччя та Негребівку Адаму Тадейовичу Немиричу (польськ. Adam Niemirycz (Niemierzyc) h. Klamry), який розділить маєток разом зі своїми молодшими братами — Олександром, Костянтином та Феліксом. Адам Немирич займався торгівлею, їздив до Криму за сіллю. Серед простих людей мав велику шану. Брати Адам та Олександр не мали дітей, то ж маєток відійшов спадкоємцям Костянтина та Фелікса.

Згідно посімейних списків дворян першого розряду 1834 року, в Забілоччі проживав Костянтин Немирич разом із дружиною Антоніною та синами: Мечиславом, Владиславом, Максиміліаном.

З часом маєток Немиричів був роздроблений. В середині XIX століття село Забілоччя належало наступним землевласникам: вдові статського радника Олександра Християновича фон Сикстеля Наталії (5521 дес.), частка Йосипа Душевського відійшла до відставного поручика Владислава Станіславовича Жолендзь (Жолудя) та дружини Мальвіни Гнатівни з Стахурських (2313 дес.), часткою Максиміліана Костянтиновича Немирича володів дворянин Шимон Варфоломійович Курманович з с. Осовець (2043 дес.), дворянину Федору Федоровичу Ходаківському з м. Радомишля (159 дес.), спадкоємцям дворянина Ігнатія Даниловича Сокальського (34 дес.), вдові Петра-Яна Петровича Воронича Теклі Йосипівні з с. Торчина (30 дес.). Церковних земель — 49 десятин.

При дерев'яній церкві Архистратига Михаїла, зведеній 1752 року, в 1852 році збудована дзвіниця.

У 1875 році в Забілоччі з’являється фабрика шведських сірників Франца Мартиновича Левандовського «Південна Зоря», на якій працювало 80 робітників. Але вона проіснувала не довго. У 1890 році пані Августина Левандовська звернулась до Київського губернського правління з проханням перенести фабрику з Забілоччя на орендовані в Миколи Павши землі в Київському повіті, що навпроти поштової станції Фасова.[2]

Під кінець століття селом володіли: Владислав Жолендзь, швейцарський підданий Гавриїл Мельхіорович Єні, П. Чуйкевич з Таврійської губернії, товариство сірникової фабрики в 1876 році викупило невелику частку пана Єні, родина Курмановичів — Семен з сестрами Адель Холодкевич та Марією Іваницькою, Текля Воронич, Андрій Мілєвський, що був одружений із Антоніною Сокальською[3], спадкоємці Сокальського, спадкоємці Янішевського, Федір Ходаківський, Федір Завойський.

В селі постійно проживала вдова Мальвіна Гнатівна Жолендзь (польськ. Malwina Żołądź z Stachurskich) разом із старшою донькою Мальвіною, яка мала психічну ваду та залишилась при матері. Згідно перепису 1897 року в садибі разом з дворянками значилось четверо слуг.

Станом на 1913 рік найбільшими землевласниками Забілоччі значились: Жолендзь Альдона-Альфонса, Жолендзь Мальвіна, Василь Феофанович Свідерський, Микола Іванович Подановський.

У складі УРСР[ред. | ред. код]

Радянську владу встановлено в січні 1918 року.

А в 1923 році було створено сільськогосподарську комуну «Червона Зоря» на території колишньої панської садиби.

Репресії[ред. | ред. код]

Репресії не оминули Забілоччя. Так, у списках репресованих і реабілітованих зустрічаються 34 місцевих жителя та уродженців села.

Німецько-радянська війна[ред. | ред. код]

Під час Німецько-радянської війни 332 жителі села билися на фронтах.

149 осіб нагороджено орденами і медалями, 183 особи загинуло.

В центрі села є братська могила, в якій поховано 541-го воїна, що загинули наприкінці грудня 1943 підчас Житомирсько-Бердичівської наступальної операції. В другій братській могилі, що на північній околиці села, кількість похованих не відома.

В 1963 році встановлено пам'ятник.

Сучасність[ред. | ред. код]

Село Забілоччя входить до складу Радомишльської міської об’єднаної територіальної громади, утвореної в жовтні 2017 року.

Неподалік від села розташовані Мармурове озеро та лісовий заказник «Березовий гай».

В селі є футбольний стадіон та існує футбольний клуб «Фортуна»[4]. Попередні назви: «Зоря» (з 60-тих роки XX ст.), «Навігатор» (90-ті роки XX ст.) «Грас-Авеню» (на початку XXI ст.)

Відомі люди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Архив Юго-западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов/ Ч. 7 : Т. 1 : Акты о заселении Юго-Западной России. - Киев : Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1886. - 85, 647, XII с.

• Селянський рух на Україні 1569-1647 рр: збірник документів і матеріалів. - К.: Наукова думка, 1993.-536 с.

• Тарифи подимного податку, сеймикові лауди і люстрації Київського воєводства першої половини XVIII століття. /Вид. друге, доп. Укл. Конрад Жеменецький. — Біла Церква, 2015. С. 285

• Eustachy Iwanowski. Listki z Ukrainy. – T. 3. – Kraków: Nakładem autora, 1902. – 256 s.

• Epsztein T., Własność ziemska na Ukrainie w 1860 r. w „Statystyce” Andrzeja Grabianki, Warszawa 2013.

• Epsztein T., Polska własność ziemska na Ukrainie (gubernia kijowska, podolska i wołyńska) w 1890 roku, Warszawa 2008.

• Похилевич, Лаврентий Иванович. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах Губернии находящихся / Собр. Л. Похилевич. - Киев : тип. Киево-Печер. лавры, 1864. - [2], VI, 763 с.

• ДАКО, ф.384, оп. 9, с.189. Листи перепису населення, Радомисльський повіт Кичкирівська волость с. Забілоччя, 7-а переписна дільниця, 14-а рахункова дільниця.

• ДАКО, ф.280, оп. 2, спр. 645 Посімейні списки дворян 1-го розряду Радомисльського повіту

• Весь Юго-Западный край: справочная и адресная книга по Киевской, Подольской и Волынской губерниях. — Киев: Тип. Л. М. Фиша и П. Е. Вольфсона, 1913.

• Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 Довідник. — Житомир: Волинь, 2007—620 с. --  ISBN 966—690 –090 — 4

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Селянський рух на Україні 1569-1647 рр: збірник документів і матеріалів (укр.). Київ: Наукова думка. 1993. 
  2. Грудень 14; 2018 (2018-12-14). ЯК У КАЛИНІВЦІ ФАБРИКУ БУДУВАЛИ. Макарівські вісті (uk). Процитовано 2020-12-05. 
  3. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XIV - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Процитовано 2020-12-05. 
  4. Фортуна с.Забілоччя - Федерація Футболу Радомишльського Району (uk). 2019-04-28. Процитовано 2021-04-10.