Носові голосні в праслов'янській мові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Носові голосні в праслов'янській мові — особливі звуки праслов'янської мови, назалізовані варіанти голосних [e] та [o]. У фонетичній транскрипції праслов'янської передаються символами і , утвореними від звичайних e та o доданням огонека.

Виникнення праслов'янських носових пов'язане з переходом сполучень голосних з сонорними *-n і *-m (*on, *om, *en, *em, частково *un, *um, *in, *im) у і . Ця зміна багато в чому аналогічна монофтонгізації дифтонгів. У більшості слов'янських мов носові надалі зникли, перейшовши в чисті голосні, на теперішній час збереглися лише в польській і кашубській мовах.

Суть явища[ред.ред. код]

Відповідно до закону відкритого складу дифтонгічні сполучення голосних з носовими сонорними *-n і *-m у положенні закритого складу (наприкінці слова або перед приголосними) переходили в праслов'янській мові в носові голосні. Якщо в склад дифтонгічного сполучення входив голосний переднього ряду (*ē, *ĕ, *ī, *ĭ), то утворювався носовий переднього ряду , якщо в склад входив голосний непереднього ряду (*ō, *ŏ, *ū, *ŭ), тоді виникав носовий непереднього ряду (про винятки див. нижче). У відкритих складах сполучення *en, *em, *in, *im та *on, *om, *un, *um зберігалися. Особливістю утворення носових було те, що вони не виникали перед іншим носовим (сполучення *-mn- і *-nm- зазнавали спрощення)[1].

В інших індоєвропейських мовах носовому відповідає сполучення en, em, in або im, а носовому  — сполучення am, an, om, on, um, un[2]:

Відповідність праслов'янським носовим голосним сполучень n, m з голосними можна спостерегти не тільки в коренях, але й в суфіксах і закінченнях: праслов'янським суфіксам активних дієприкметників теперішнього часу *-ǫtj-, *-ętj- відповідають лат. -ant-, -ent- (approbantis, ferentis), дав.-гр. -οντ- (φέροντος); праслов'янським закінченням форм дієслів 3-ої особи множини *-ǫtь, *-ętь відповідають лат. -unt, -int (прасл. *berǫtь — лат. ferunt; прасл. *sǫtь — лат. sunt, інші відповідники — нім. sind, дав.-гр. εἰσίν); праслов'янському закінченню знахідного відмінка типу відмінювання з основою на *-ā відповідає лат. -am (прасл. *vodǫ < ранньо-прасл. *vodam/*vodan — лат. aquam)[7][8].

Перехід сполучень *en, *em, *in, *im в , а *on, *om, *un, *um в відбувався також у праслов'янських запозиченнях з інших мов:

У низці випадків такі переходи траплялися і пізніше, в тих слов'янських мовах, що зберегли носові: пол. dziękować < сер.-в.-нім. dank (наявність ę на місці an пояснюють впливом denke — «думка» і denken — «думати»)[10], давн.в-нім. massing > пол. *mosęgъ > mosiądz («латунь», «мосяж»)[11].

У 1925 році один зі засновників фонології М. С. Трубецкой висунув теорію, згідно з якою праслов'янські носові були біфонемними сполученнями (en і on). Цю теорію підтримали Ю. В. Шевельов і З. Штібер[12][13]. Т. Лер-Сплавінський вважав її недостатньо обґрунтованою, бо дані слов'янських мов не дають змоги робити таких висновків[14]. Критикував цю теорію і С. Б. Бернштейн, який вважав носовий елемент органічною частиною цих голосних[15].

На думку деяких дослідників, утворення носових є частиною того ж самого фонетичного процесу, що й монофтонгізація дифтонгів і метатеза плавних — всі вони спричинені тенденцією до зростаючої звучності[16]. Проте, згідно з В. М. Чекманом, всі ці три зміни могли статися і незалежно одна від одної[17].

Якість носових[ред.ред. код]

На думку А. Мейє, праслов'янські носові відрізнялися у вимові від французьких носових: вони вимовлялися так, як у сучасній польській, із запізненням додаткової носової артикуляції відносно основної[18].

Радянський славіст С. Б. Бернштейн вважав, що вимова праслов'янських носових розрізнювалося залежно від діалекту. Якість звука коливалося від [ą] (носового варіанту [а]) до [ų] (носового варіанту [u]), а якість  — від [ę] (носового варіанту [e]) до [ą̈] (носовий варіант [æ])[19].

Російський мовознавець О. А. Галинська вважає, що лехітських і болгарських говорах праслов'янської мови носовий переднього ряду звучав як [ą̈] (носовий варіант звука [æ]) і був голосним нижнього підняття, а в решті говорів — як [ę] (носовий варіант [e]) і був голосним середньо-верхнього підняття. Носовий же заднього ряду, на думку науковиці, у всіх діалектах праслов'янської звучав як [ǫ] (носовий варіант [o] і був голосним середньо-верхнього підняття[20].

Відсутність назалізації[ред.ред. код]

Праслов'янські сполучення *in та *un не завжди переходили в носові голосні. Наприкінці слова після *i та *u приголосний просто відпадав, голосний *i переходив у редукований або *i, *u — у редукований або *y. Це явище спостерігається, зокрема, у закінченнях знахідного відмінка типів відмінювання з основою на *-ŏ, *-ŭ, *-ĭ (*gordŏm/*gordŏn > *gordŭm/*gordŭn > *gordъ, *sūnŭn/*sūnŭm > *synъ, *gostin/*gostim > *gostь), у закінченнях активних дієприкметників теперішнього часу чоловічого і середнього роду в називному відмінку (*nesonts > *nesunts > *nesū > *nesy).

Як доводи для гіпотези про перехід сполучень *in і *un у положенні перед приголосним у (> *i) і (> *y), наводять такі відповідники з інших індоєвропейських мов[21][22][23]:

Цю гіпотезу підтвержують також особове ім'я Ігор (від швед. Ingvarr) і гідронім Іжора (від фін. Inkerinmaa або ест. Ingerimaa).

Противники цієї гіпотези вважають, що можна знайти й інші індоєвропейські когнати, що не містять носових[24]:

Щодо імен «Ігор» та «Іжора», то вони, на думку Ю. В. Шевельова, є досить пізніми запозиченнями, належачи до періоду, коли східнослов'янські мови вже не мали носових[24].

У деяких словах *in і *un дали і [24]:

  • прасл. *mękъkъ («м'який») лит. mìnkyti («м'яти», «місити»), і mìnkštas («м'який»);
  • прасл. *pamętъ («пам'ять») — лит. atmintìs («пам'ять»);
  • прасл. *vъzęti, *jęti («взяти») — лит. imti («брати»).

Хронологія[ред.ред. код]

Відносна хронологія[ред.ред. код]

Утворення носових передувало такому фонетичному явищу, як третя палаталізація, бо вона відбувалася в тому числі й після [13][25]. Окрім того, носові утворювалися також після того, як відбулися переходи йотованих сонорних *nj > *n' і *mj > *ml', оскільки в протилежному разі прасл. *vonja, *zemja дали б *vǫja і zęja — замість наявних *von'a і *zeml'a[26].

В. М. Чекман вважав, що носові утворилися до метатези плавних, ще у період порівняної єдності праслов'янської мови. На користь цього свідчить те, що це утворення носових відбулося більш послідовно і одноманітно, ніж метатеза плавних, яка проходила неоднаково в різних групах праслов'янських діалектів[17].

О. А. Галинська вважає, що виникнення носових відбулося після таких змін, як перехід ē > , підвищення підняття звука в у деяких праслов'янських діалектах монофтонгізація дифтонгів[27].

Абсолютна хронологія[ред.ред. код]

Ю. В. Шевельов і З. Штібер вважали, що носові голосні існували в праслов'янській мові вже в VII ст. н. е.[13][28], М. Шеклі також датує їх появу VII століттям[29], на думку А. Лампрехта, їх виникнення слід віднести до 700—825 р.р.[30]

Дані пам'яток

Період існування носових у слов'янських мовах допомагають визначити дані деяких латинських і грецьких пам'яток, де праслов'янські носові передані сполученнями en, on, εν, ον:

Дані топонімів

На думку Ю. В. Шевельова, важливою для встановлення хронології носових є назва міста Стон, що являє собою слов'янську адаптацію лат. Stamnum. Оскільки сполучення -am- було передано не носовим звуком, звідси можна зробити висновок, що на момент заселення слов'янами Далмації носові в південнослов'янських мовах вже зникли[28].

Рефлекси[ред.ред. код]

З сучасних слов'янських мов носові зафіксовані тільки в польській, кашубській, одному зі словенських діалектів і в деяких македонських. З мертвих слов'янських мов носові існували в староцерковнослов'янській, полабській і словінцькій[32][33].

Староцерковнослов'янська мова

У староцерковнослов'янській мові носові голосні існували, за різними даними, до XI—XIII ст. У глаголичній і кириличній писемності для їх позначення існували спеціальні букви, які називалися «юсами», їх природу як носових голосних першим визначив російський філолог О. Х. Востоков. У сучасній церковнослов'янській носові відсутні, «великий юс» майже вийшов з ужитку, замінений літерою «ук», «малий юс» читається як [ja] (у східнослов'янській традиції), після шиплячих замість етимологічного «малого юса» пишуть «а», не вживаються зараз і йотовані варіанти юсів.

Давньоруська мова

Судячи з даних письмових пам'яток руського ізводу староцерковнослов'янської, де літеру Ѧ змішують з «іа», а Ѫ — з «ук», на середину X століття відбувся перехід в [ja], а  — в [u][34].

Східнослов'янські мови

У сучасних українській, білоруській, російській мовах носові відсутні з початку І тисячоліття н. е. Звук перейшов у [ja], тобто [a] після пом'якшеного приголосного: прасл. *męso — укр. м'ясо, біл. мяса, рос. мясо (голосний [ja] зберігав йотацію і після наступного ствердіння приголосного — пор. укр. м'ясо). Звук перейшов у [u]: прасл. *rǫka — укр. , біл. і рос. рука. У низці випадків давньому відповідає [a], це пояснюється пізнішим ствердінням попереднього приголосного: жало (< прасл. *žędlo), жати (< прасл. *žęti), частий (< прасл. *čęstъ), щадити (< прасл. *ščęditi).

У деяких українських діалектах на місці вимовляють [e] (коледа, десет, колодез)[35].

Польська і кашубська мови

У польській, кашубській мовах, а також у нині вимерлих полабській і словінцькій у системі носових у IX—X ст. відбувся перехід *ę > *ǫ перед твердими передньоязиковими приголосними ([d], [t], [z], [s], [n], [r], [l]). Ці зміни були частиною фонетичного процесу, відомого як «лехітська переогласовка».

У польській мові XII—XIV століттях і злилися в носовому голосному нижнього підняття [ą] (носовий варіант [a]). Надалі, у XVI столітті, короткий [ą] (у старопольській мові всі голосні розрізнювалися за довготою) дав ę, а довгий [ą] — ǫ (у графіці збереглося написання ą). Вже в XVII столітті польські носові втратили носовий призвук у положенні перед ł і l (ę перейшов в [e] також наприкінці слова, але в графіці старе написання збереглося) і розпалися на сполучення чистий голосний + носовий приголосний у положенні перед змичними приголосними[36].

У запозиченнях з польської мови носовий [o] (графічно ą) передається як «он», носовий [e] (графічно ę) — як «ен»: ksiądz — ксьондз, pączek — пончик, wątpić — вонтпити («сумніватися»), pędzel — пензель, rędziny — рендзини, Węgier — венгерець, węzeɫ — вензель. У старих запозиченнях носовий [o] передається як «ун»: chorąży — хорунжий, носовий [e] — як «я»: dziękować — дякувати. У споріднених питомо українських словах на місці польських носових стоять звуки [u] або [ja]: пол. Węgier — укр. угорець (< прасл. *ǫgrъ), пол. węzeɫ — укр. вузол (< прасл. *(v)ǫzьlъ), пол. chorągiew — укр. хоругва (< прасл. *xorǫgy), пол. ksiądz — укр. князь (< прасл. *kъnędzь), пол. rędzić — укр. рядити (< прасл. *ręditi).

Чеська і словацька мови

У чеській і словацькій мові в другій половині X ст. перейшов у [æ]. У словацькій [æ] зберігся після губних (словац. mäso), у чеській залежно від умов він пізніше дав [a], [e] або [i] (прасл. *męso — чеськ. maso, прасл. *telę — чеськ. tele, прасл. *ditę — чеськ. dítě, прасл. *kъnędzь — чеськ. kníže). Звук в обох мовах перейшов у [u]: чеськ. і словац. ruka.

Словенська мова

У словенській мові вже в X столітті перейшов у [e], а  — у [o][37]: meso, roka.

Болгарська мова

У болгарській мові в XII—XIV ст. перейшов у [e], а  — в особливий звук [ɤ̞] (графічно — ъ)[38], що злився у вимові з колишнім редукованим : прасл. *męso — болг. месо, прасл. *jьmę — болг. име (виняток — княз); прасл. *rǫka — болг. ръка, прасл. *dǫbъ — болг. дъб.

Верхньолужицька мова

У верхньолужицькій перейшов у [æ], а потім перед твердим приголосним у [ja], а перед м'яким — у [je] (прасл. *męso — в.-луж. mjaso, прасл. *kъnędzь — в.-луж. knjez). Звук перейшов у [u] (прасл. *rǫka — в.-луж. ruka)[39].

Нижньолужицька мова

У нижньолужицькій перейшов у [je] (на письмі — ě) у наголошеній позиції, і в [e] у ненаголошеній, а перейшов у [u]: mjeso, ruka[40].

Сербська і хорватська мови

У сербській і хорватській мовах перейшов у [e], а  — у [u]: прасл. *męso — серб. месо/meso, хорв. meso; прасл. *rǫka — серб. рука/ruka, хорв. ruka.

Македонська мова

У македонській мові перейшов у [e], а  — в [a]: прасл. *męso — мак. месо, прасл. *kъnędzь — мак. кнез, прасл. *rǫka — мак. рака.

Наслідки[ред.ред. код]

Чергування

Утворення носових привело до виникнення чергувань ę/ьn; ę/en; ę/in, im; ǫ/on: *jьmę (укр. ім'я) — *jьmena (укр. імена), *žęti (укр. жати) — *žьnǫ (укр. жну), *zvǫkъ (укр. звук) — *zvonъ (укр. дзвін), *pamętь (укр. пам'ять) — *pominati (укр. поминати), *prijęti (укр. прийняти) — *prijьmati (укр. приймати)[41][42].

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — М. : Издательство Московского университета, Издательство «Наука», 2005. — С. 204—206.
  • Мейе А. Общеславянский язык. — М. : Издательство иностранной литературы, 1951. — С. 49—53.
  • Lehr-Spławiński T. Kilka uwag o nosówkach prasłowiańskich// Studia i szkice wybrane z językoznawstwa słowiańskiego. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1957. — С. 168—173.
  • Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Heidelberg : Carl Winter Universitätsverlag, 1964. — С. 311—337.
  • Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — С. 25—27.
  • Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наукова думка, 1982.
  • Т. А. Иванова Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — 240 с. (рос.)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — P. 323.
  2. У деяких випадках носовому переднього ряду можуть відповідати сполучення сонорних з голосними непереднього ряду, а носовому  — сполучення сонорних з голосними переднього ряду, це пов'язано з фонетичними змінами в індоєвропейських мовах
  3. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. — Прогресс. — М., 1964—1973. — Т. 3. — С. 585.
  4. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London : Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — P. 493. — ISBN 9781884964985.
  5. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. — М. : Прогресс, 1964—1973. — Т. 2. — С. 106.
  6. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London : Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — P. 594. — ISBN 9781884964985.
  7. Г. А. Хабургаев Старославянский язык. — М. : Просвещение, 1973. — С. 294-295.
  8. Т. А. Иванова Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 127. (рос.)
  9. а б У цьому випадку відбулася дисиміляція двох однакових носових голосних і заміна одного з них на неносовий
  10. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 2: Д — Копці / Укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 1985. — 572 с.
  11. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 3: Кора — М / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1989. — 552 с. ISBN 5-12-001263-9
  12. Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — P. 330.
  13. а б в Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — Warszawa, 2005. — P. 25.
  14. Lehr-Spławiński T. Kilka uwag o nosówkach prasłowiańskich // Studia i szkice wybrane z językoznawstwa słowiańskiego. — 1957. — Т. I. — С. 168—169.
  15. Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — Издательство Московского университета, Издательство «Наука». — М., 2005. — С. 204.
  16. Галинская Е. А. Историческая фонетика русского языка. — Издательство Московского университета, Издательство «Наука». — М., 2004. — С. 30. — ISBN 5-211-04969-1.
  17. а б Чекман В. Н. Исследования по исторической фонетике праславянского языка. — Наука и техника. — Минск, 1979. — С. 152.
  18. Мейе А. Общеславянский язык. — М. : Издательство иностранной литературы, 1951. — С. 49.
  19. Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — М. : Издательство Московского университета, Издательство «Наука», 2005. — С. 241.
  20. Галинская Е. А. О хронологии некоторых изменений в вокализме праславянского языка // Исследования по славянскому историческому языкознанию. Памяти профессора Г. А. Хабургаева. — 1993. — С. 42—44.
  21. Мейе А. Общеславянский язык. — М. : Издательство иностранной литературы, 1951. — С. 53.
  22. Lehr-Spławiński T. Kilka uwag o nosówkach prasłowiańskich // Studia i szkice wybrane z językoznawstwa słowiańskiego. — 1957. — Т. I. — С. 169—171.
  23. Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — P. 325.
  24. а б в Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — P. 326.
  25. Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — P. 328.
  26. Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — P. 327—328.
  27. Галинская Е. А. О хронологии некоторых изменений в вокализме праславянского языка // Исследования по славянскому историческому языкознанию. Памяти профессора Г. А. Хабургаева. — 1993. — С. 44—45.
  28. а б Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — P. 329.
  29. Šekli M. Primerjalno glasoslovje slovanskih jezikov. — Lubljana : Znanstvena založba Filozofske fakultete, 2016. — Т. 1. — С. 256. — ISBN 978-961-237-742-7.
  30. Lamprecht A. Praslovanština a její chronologické členění // Československé přednášky pro VIII. mezinárodní sjezd slavistů. — 1978. — С. 147.
  31. а б в Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — P. 26.
  32. Shevelov G. Y. A Prehistory of Slavic. — Carl Winter Universitätsverlag. — Heidelberg, 1964. — P. 312.
  33. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — Warszawa, 2005. — P. 46.
  34. Т. А. Иванова Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 74. (рос.)
  35. Л. П. Павленко Історична граматика української мови: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Лариса Петрівна Павленко.. — Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. — С. 42.
  36. Długosz-Kurczabowa K., Dubisz S. Gramatyka historyczna języka polskiego. — Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego. — Warszawa, 2006. — P. 120—121.
  37. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — Warszawa, 2005. — P. 47.
  38. Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — М. : Издательство Московского университета, Издательство «Наука», 2005. — С. 245—246.
  39. Селищев А. М. Славянское языкознание. Западнославянские языки. — Государственное учебно-педагогическое издательство Наркомпроса РСФСР. — М., 1941. — С. 229.
  40. Селищев А. М. Славянское языкознание. Западнославянские языки. — Государственное учебно-педагогическое издательство Наркомпроса РСФСР. — М., 1941. — С. 230.
  41. Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков. — Издательство Московского университета, Издательство «Наука». — М., 2005. — С. 206.
  42. Камчатнов А. М. Старославянский язык. — М. : Издательство «Флинта», Издательство «Наука», 2000. — С. 53.

Посилання[ред.ред. код]