Зміна *m у *n у праслов'янській мові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Змі́на [m] у [n] у праслов'я́нській мóві — фонетичний процес переходу сонанта [m] у [n] у кінці складу в праслов'янській мові. Дана зміна, що належить до ранніх явищ консонантизму, полягала в тому, що при артикуляції звука [m] у такій позиції губно-губне зімкнення поступово розвинулося в зубнопередньоязикове, що й зумовило перехід [m] > [n].

Зміна відбулася в грецькій, балтійських і слов'янських мовах[1], а також у вірменській, кельтській і германських.

Суть[ред. | ред. код]

Перебіг[ред. | ред. код]

  1. До зміни [m] у [n] було 12 складів із носовими сонантами, а після [m] > [n] їх стало 6[2]:
    • (2);
    • (2);
    • (2).
  2. Нові склади із носовими сонантами, що виникли внаслідок утрати складотворчих сонантів, змінилися також:
    • (2);
    • (2);
    • .

Наслідок[ред. | ред. код]

Зміна відбулася:

  • У 1 особі однини теперішнього часу в знахіднім відмінку: прасл. *nogam > *nogan, *vodam > *vodan, *lēsŏm > *lēsŏn, *vḷkŏm > *vḷkŏn, *gostim > *gostin. Надалі сполука голосного з *-n перейшла в носовий або ж редуковані *ъ, *ь: стцерк.-слов. *nogan >... ногѫ, *vodan >... водѫ, *lēsŏn >... лѣсъ, *vḷkŏn >... влъкъ, *gostin >... гость);
  • У 1 особі однини аористу в знахіднім відмінку: прасл. *badsom > *badson, *grēbsom > *grēbson, *orbom > *orbon, *gostim > *gostin, *rēkam > *rēkan, idŏm > *idŏn, *vidēsŏm > *vidēsŏn. Тут також відбувся перехід у редукований , а [s] перейшов у [x]: пор. стцерк.-слов. *idŏn >... идъ, *vidēsŏn >... видѣхъ. Слід уважати, що такий самий процес зачепив і знахідний відмінок множини.
  • У прийменниках кън, сън: прасл. *kŭm > *kŭn, *sŭm > *sŭn, і, зважаючи на те, що такий перехід відбувся в прийменниках, що фонетично не відокремлювалися від наступного слова (проклітика), можна думати, що зміна мала місце ще в тих складах, які були в середині слова.

Сьогодення[ред. | ред. код]

Залишки колишніх [m] і [n] спостерігаємо в тому разі, коли наявне чергування, наприклад: укр. ду́ти — дму, дмеш, узя́ти — візьму́, візьме́ш, звук — дзвін, жа́ти1 — жну, пожина́ти, жа́ти2 — жму, зжима́ти, рос. звяк — звенеть.

Проблема визначення[ред. | ред. код]

Питання про хронологію зміни [m] в [n] наприкінці складу досі не розв'язано. Відомо, що даний процес мав місце не тільки в спільнослов'янській мові, а також у балтійських, германських і грецьких. На цій підставі науковці припускають, що зміна сталася в діалектах праіндоєвропейської мови[3]. Проте більшість учених (С. Б. Бернштейн та інші) відносить цей процес на пізніший час — на період балто-слов'янської мовної єдності. Латинськаіталійська) мова етимологічний [m] зберігає, як і давньоіндійська, як-от: devam (основи на -a-), senām (основи на -ā-), agnim, matim (основи на -i-), sunum, hanum (основи на -u-), devīm (основи на -ī-), vadhūm (основи на -ū-), dātāram (основи на -ar-), rājānam (основи на -an-), balinam (основи на -in-), pacantam, dadatam (основи на -ant/ānt-, -at-)[4].

У науці були спроби довести, що праслов'янська мова ще розрізнювала наприкінці слів і [n], і [m]. Так, Й. Зубатий[ru] пояснював різинцю розвитку *ōn (напр. стцерк.-слов. *kamy) i *ōm (напр. род. відм. мн. основ на -о-) саме різною якістю кінцевої шелестівки, а Й.Ю. Міккола[en] вважав, що довга голосівка довше зберігалася перед *m, ніж перед *n, і що в останнім разі довге *о, тобто *ō, переходило в *у (пор. *kamy), а в першім разі воно змінювалося в *ǫ[3].

А.М. Селіщев[ru] порівнював зміну [m] > [n] з аналогічним процесом у чакавських говорах і в окремих говорах словацької мови: znâm > znân, sàm > sàn, mòlim > mòlin, čàsōm > čàsōn, chlapom > chlapon, tam > tan. Однак таке порівняння необґрунтовано належним чином, адже зміна [m] > [n] у праслов'янській мові, з одного боку, і в говорах сербохорватської та словацької мовах, з іншого, відбувалася не лише в різний час, а й в різних позиціях: кінець складу й кінець слова.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • С.Б. Бернштейн. Сравнительная грамматика славянских языков. — Москва : Наука, 2005. — С. 165-166.
  • В.А. Маслова. Истоки праславянской фонологии. — Москва : Прогресс-Традиция, 2004. — С. 285-293, 384-389.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Богородицкий, Василий (1917). Краткий очерк сравнительной грамматики ариоевропейских языков. Изд. 2-е [Стислий нарис порівняльної граматики аріоєвропейських мов] (Російською). Казань: Типолитогр. Ун-та. с. 41. 
  2. Жовтобрюх, Михайло; Русанівський, Віталій; Скляренко, Віталій (1979). Історія української мови. Фонетика. Київ: Наукова Думка. с. 84–85. 
  3. а б Ільїнський, Григорій (1916). Праславянская грамматика [Праслов'янська граматика]. Ніжин. с. 170–171.  (рос.)
  4. Изотов, Андрей (2010). Старославянский язык в сравнительно-историческом освещении (Російською). Москва: "Азбуковник". с. 44.  (рос.)