Йоганн Крістіан Бах

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йоганн Крістіан Бах
Johann Christian Bach by Thomas Gainsborough.jpg
Народився 5 вересня 1735(1735-09-05)[1][2]
Лейпциг, Саксонія, Священна Римська імперія[1]
Помер 1 січня 1782(1782-01-01)[1][2][…] (46 років)
Лондон, Королівство Велика Британія[1]
Поховання St Pancras Old Church[d]
Діяльність композитор, музикант, піаніст
Відомі учні Вольфґанґ Амадей Моцарт і Wilhelm Friedrich Ernst Bach[d]
Жанр опера і симфонія
Magnum opus Lucio Sila[d]
Рід Bach family[d]
Батько Йоганн Себастьян Бах
Мати Анна Магдалена Бах[d]
Брати, сестри

Йоганн Крістіан Бах (нім. Johann Christian Bach * 5 вересня 1735 Лейпциг; † 1 січня 1782 Лондон) — німецький композитор, представник бароко і рококо. Одинадцятий і наймолодший з синів Йоганна Себастьяна Баха

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у Лейпцигу, його матір'ю була друга дружина Йоганна Себастьяна - Анна Магдалена. Йоганн Себастьян був першим вчителем Йоганна Крістіана, а після смерті батька йому викладачем став зведений брат, Карл Філіп Емануель.

У 1754 році Йоганн Крістіан Бах їде до Італії, де він навчався під керівництвом падре Мартіні. З 1760 жив у Мілані при дворі князя Агостіно Літта, потім працював у соборі як органіст. У цей час він перейшов з лютеранства у католицизм. У 1762 році він виїхав до Лондона, де він проводить решту свого життя. З цієї причини, він відомий як Бах міланський або лондонський. В Лондоні І.К. Бах організував серію "Бах-Абель концертів" сумісно з колишнім учнем Й.С. Баха - К.Ф. Абелем, які мали значний успіх.

У 1766 році зустрів співачку (сопрано) Сесілію Грассі, на якій незабаром одружився. Попри те, що вона була на 11 років молодше, дітей у них не було. Помер у Лондоні.

Творчість[ред. | ред. код]

У творчості І.К. Баха переважають світські жанри. В оперній творчості стояв на позиціях італійської опери і в епоху «війни ґлюкістів і піччінністів» був радше на боці піччінністів, дописавши ряд вставних номерів у "Орфея" Глюка, яка з дописаними І.К. Бахом номерами в 1769-73 роках ставилась в Лондоні.

У своїх оркестрових творах - увертюрах і симфоніях - Йоганн Крістіан стояв на предкласичних позиціях. Побудова циклу зазвичай вирішував "неаполітанської" схемою: швидко - повільно - швидко, причому крайні частини писав відповідно у формі сонатного алегро і в рондо. Найзначнішим внесок Йоганна Крістіана був у розвиток концерту. Зокрема він є автором ряду "концертних симфоній", які займають перехідне положення між concerto grosso і сольним концертом зрілого класицизму. Також саме в творчості І.К. Баха сформувався клавірний концерт з подвійною експозицією в 1 частині.

Спадщина І.К. Баха включає:

  • 11 італійських опер, в т. ч. Фемістокл (1772, Мангейм),
  • французької опера - "Амадіс де Голь" (1779, Париж);
  • близько 10 пастиччо;
  • окремі арії і кантати (головним чином італійські);
  • близько 50 симфоній, 13 увертюр, 31 симфонія-концерт;
  • 37 концертів для фортепіано та інших інструментів;
  • інструментальні ансамблі;
  • сонати для фортепіано, для скрипки і фортепіано;
  • духовні твори.

Література[ред. | ред. код]

  • Abert H., J. Chr. Bachs italienische Opern und ihr Einfluss auf Mozart, "ZfMw", 1919, 1/6;
  • Saint-Foix G. de, A propos de J. Chr. Bach, "Revue de Musicologie", Année X, V, 1926;
  • Terry Ch. S., J. Chr. Bach, L.-Oxf., 1929;
  • Schökel H. P., J. Chr. Bach und die Instrumentalmusik seiner Zeit, Wolfenbüttel, 1926;
  • Tutenberg F., Die Sinfonik J. Chr. Bachs, Wolfenbüttel, 1928;
  • Wenk A. L., Beiträge zur Kenntnis des Opernschaffens von J. Chr. Bach, Frankf., 1932 (Diss.).
  • Christoph Wolff et al. The New Grove Bach Family. (NY: Norton, 1983) pp. 315ff. ISBN 0-393-30088-9.

Посилання[ред. | ред. код]

  • а б в г Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118505521 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  • а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  • Бах, Иоганн Себастьян // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. АндреевскийСанкт-Петербург: Брокгауз — Ефрон, 1891. — Т. III. — С. 216–218.