Карпов Володимир Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карпов Володимир Васильович
Владимир Васильевич Карпов
Карпов Володимир
Карпов Володимир
Дата народження 28 липня 1922(1922-07-28)
Місце народження Оренбург
Дата смерті 18 січня 2010(2010-01-18) (87 років)
Місце смерті Москва
Поховання Троєкурівський цвинтар
Громадянство (підданство) Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Alma mater Літературний інститут імені Горького
Мова творів російська мова
Рід діяльності письменник
публіцист
Нагороди Державна премія СРСР, Орден Леніна, Медаль Жукова, Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», Орден Червоного Прапора, Герой Радянського Союзу, Орден Жовтневої Революції, орден Вітчизняної війни I ступеня[d], Order For Services to the Fatherland 4th class[d], Орден Трудового Червоного Прапора, Орден Червоної Зірки, Медаль «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР», Медаль «За відвагу», Медаль «За бойові заслуги», Медаль «За зміцнення бойової співдружності», Alexander Fadeyev Medal[d], Ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», Ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», Медаль «У пам'ять 850-річчя Москви» і Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Володимир Васильович Карпов (рос. Владимир Васильевич Карпов; *28 липня 1922(19220728), Оренбург — †18 січня 2010, Москва) — російський радянський письменник, публіцист і громадський діяч. Автор романів, повістей, оповідань та досліджень про Другу світову війну, зокрема про співпрацю НКВД та Гестапо з 1938 року.

Життєпис[ред.ред. код]

Володимир Карпов народився в Оренбурзі 28 липня 1922, жив і навчався в школі в Ташкенті.

Навчався в Ташкентському піхотному училищі (1939–1941). Був чемпіоном Узбекистану і республік Середньої Азії з боксу в середній вазі.

У квітні 1941 року, будучи курсантом, за доносом був репресований. У 1942 році під час Німецько-радянської війни у складі штрафної роти 629 стрілецького полку 134 стрілецької дивізії воював на Калінінському фронті. У лютому 1943 року за проявлену хоробрість у боях з нього була знята судимість. У тому ж році прийнятий в комуністичну партію. Надалі був командиром взводу розвідників, за виявлену мужність отримав медаль «За відвагу». Отримав звання старшого лейтенанта. Брав участь у захопленні 79 «язиків».

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1944 В. В. Карпов удостоєний звання Герой Радянського Союзу.

У 1944 році після лікування тяжкого поранення став слухачем Вищої розвідувальної школи Генерального штабу.

У 1945 році опублікував свої перші літературні твори.

У 1947 році закінчив Військову академію ім. М. В. Фрунзе, а в 1954 році вечірнє відділення Літературного інституту ім. М.Горького. Прослужив понад 10 років в Середній Азії в Туркестанському військовому окрузі. Був командиром полку (Памір, Каракуми) і начальником штабу дивізії (Кушка), працював у Генштабі. З 1962 член Спілки письменників СРСР.

Після виходу у відставку з військової служби (1966) працював заступником головного редактора Держкомдруку Узбецької РСР. З 1973 року був заступником головного редактора журналу «Октябрь». У 1981–1986 роках Володимир Карпов очолював журнал «Новый Мир» — був його головним редактором. З 1986 по 1991 рік він був першим секретарем правління Спілки письменників СРСР.

Помер 18 січня 2010.

Суспільно-політична діяльність[ред.ред. код]

У 1984–1989 роках Володимир Васильович Карпов був депутатом Верховної Ради СРСР. У 1989 році був обраний народним депутатом РРФСР.

Кандидат у члени ЦК КПРС з 1986.

Нагороди та премії[ред.ред. код]

Володимир Карпов є почесним громадянином міста Ташкент і міста Смоленськ.

  • Державна премія Узбецької РСР (1970)
  • премія ім. О. О. Фадєєва (1975)
  • премія Міністерства оборони СРСР (1977) за роман «Взяти живим»
  • Державна премія СРСР (1986) за повість «полководець»

Деякі твори[ред.ред. код]

  • «Двадцять чотири години з життя розвідника» (1960);
  • «Командири сивіють рано» (1965);
  • «Маршальський жезл» (1970);
  • «Взяти живим!» (1974), роман
  • «Не мечем єдиним» (1979), роман
  • «Полководець» (1984) — документальна повість про генерала Петрова;
  • «Маршал Жуков, його соратники і противники в роки війни і миру», у 2 томах, (1989);
  • "Маршал Жуков. Опала "(1994);
  • «Розстріляні маршали» (1999).
  • «Генералісимус», у 2 томах, (2002) — біографія Сталіна
  • «Маршал Баграмян» Ми багато пережили в тиші після війни "(2006)

Посилання[ред.ред. код]