Карпов Володимир Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карпов Володимир Васильович
Владимир Васильевич Карпов
Карпов Володимир
Народився 28 липня 1922(1922-07-28)[1][2]
Оренбург, Російська СФРР
Помер 18 січня 2010(2010-01-18) (87 років)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність письменник
публіцист
Alma mater Літературний інститут імені Горького
Мова творів російська
Жанр публіцистика
Членство СП СРСР і ЦК КПРС
Партія КПРС
Учасник німецько-радянська війна
Нагороди
Звання  Старший лейтенант

CMNS: Карпов Володимир Васильович у Вікісховищі

Володимир Васильович Карпов (рос. Владимир Васильевич Карпов; 28 липня 1922(19220728), Оренбург — 18 січня 2010, Москва) — російський радянський письменник, публіцист і громадський діяч. Автор романів, повістей, оповідань та досліджень про Другу світову війну, зокрема про співпрацю НКВД та Гестапо з 1938 року. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1986—1988 роках. Член ЦК КПРС у 1988—1991 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання. Народний депутат СРСР (1989—1991). Герой Радянського Союзу (4.06.1944)

Життєпис[ред. | ред. код]

Володимир Карпов народився в Оренбурзі 28 липня 1922, жив і навчався в школі в Ташкенті.

Навчався в Ташкентському піхотному училищі (1939—1941). Був чемпіоном Узбекистану і республік Середньої Азії з боксу в середній вазі.

У квітні 1941 року, будучи курсантом, за доносом був репресований. У 1942 році під час Німецько-радянської війни у складі штрафної роти 629 стрілецького полку 134 стрілецької дивізії воював на Калінінському фронті. У лютому 1943 року за проявлену хоробрість у боях з нього було знято судимість. У тому ж році прийнятий до лав комуністичної партії. Надалі був командиром взводу розвідників, за виявлену мужність отримав медаль «За відвагу». Отримав звання старшого лейтенанта. Брав участь у захопленні 79 «язиків».

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1944 В. В. Карпова вдостоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1944 році після лікування тяжкого поранення став слухачем Вищої розвідувальної школи Генерального штабу.

У 1945 році опублікував свої перші літературні твори.

У 1947 році закінчив Військову академію ім. М. В. Фрунзе, а в 1954 році вечірнє відділення Літературного інституту ім. М.Горького. Прослужив понад 10 років в Середній Азії в Туркестанському військовому окрузі. Був командиром полку (Памір, Каракуми) і начальником штабу дивізії (Кушка), працював у Генштабі. З 1962 член Спілки письменників СРСР.

Після виходу у відставку з військової служби (1966) працював заступником головного редактора Держкомдруку Узбецької РСР. З 1973 року був заступником головного редактора журналу «Октябрь». У 1981—1986 роках Володимир Карпов очолював журнал «Новый Мир» — був його головним редактором. З 1986 по 1991 рік він був першим секретарем правління Спілки письменників СРСР.

Помер 18 січня 2010 року. Похований на Троєкуровському цвинтарі Москви.

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

Володимир Карпов є почесним громадянином міста Ташкент і міста Смоленськ.

  • Державна премія Узбецької РСР (1970)
  • премія ім. О. О. Фадєєва (1975)
  • премія Міністерства оборони СРСР (1977) за роман «Взяти живим»
  • Державна премія СРСР (1986) за повість «полководець»

Деякі твори[ред. | ред. код]

  • «Двадцять чотири години з життя розвідника» (1960);
  • «Командири сивіють рано» (1965);
  • «Маршальський жезл» (1970);
  • «Взяти живим!» (1974), роман
  • «Не мечем єдиним» (1979), роман
  • «Полководець» (1984) — документальна повість про генерала Петрова;
  • «Маршал Жуков, його соратники і противники в роки війни і миру», у 2 томах, (1989);
  • "Маршал Жуков. Опала "(1994);
  • «Розстріляні маршали» (1999).
  • «Генералісимус», у 2 томах, (2002) — біографія Сталіна
  • «Маршал Баграмян» Ми багато пережили в тиші після війни "(2006)

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]