Катартові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Катартові
Королівський гриф (Sarcoramphus papa)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Підклас: Кілегруді (Neognathae)
Ряд: Соколоподібні (Falconiformes)
Родина: Катартові (Cathartidae)
Lafresnaye, 1839
Роди
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Cathartidae
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Cathartidae
EOL logo.svg EOL: 2922049
ITIS logo.svg ITIS: 175263
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8922
Fossilworks: 99060

Катартові[1], американські грифи або грифи Нового Світу (Cathartidae) — родина птахів з ряду соколоподібних, що мешкають в районах Північної і Південної Америки з помірним і тропічним кліматом. Представники родини характеризуються крупними розмірами і ширяючим польотом; живляться падаллю. В результаті конвергентної еволюції вони придбали велику схожість з деякими денними хижими птахами (грифами Старого Світу), займаючи аналогічну екологічну нішу.

Філогенетичне походження[ред. | ред. код]

Незважаючи на чималу кількість знайдених залишків катартових[2][3][4][5][6][7][8], шляхи їх еволюції остаточно не з'ясовані. Багато вимерлих таксонів, які в рівній мірі могли б відноситися до катартових, так і до інших груп птахів, вважаються представниками цієї родини. У доісторичні часи катартовіможливо мешкали в Європі і навіть могли там еволюціонувати, хоча свідоцтва цього залишаються дуже спірними. Незалежно від походження, в Пліоцені та Плейстоцені спостерігалася набагато більша різноманітність катартових, порявняна з різноманітністю грифів Старого Світу. Зникнення катартових в Новому Світі збігається з вимиранням великих ссавців Плейстоцену — їх основного джерела живлення.

Вимерлими родами цієї родини вважаються:

  • Diatropornis (пізній Еоцен/ранній Олігоцен — середній Олігоцен, Франція)
  • Phasmagyps (ранній Олігоцен, захід і центр Північної Америки)
  • Brasilogyps (пізній Олігоцен — ранній Міоцен, Бразилія)
  • Hadrogyps (середний Міоцен, південний-захід Північної Америки)
  • Pliogyps (пізній Міоцен — пізній Пліоцен, південь Північної Америки)
  • Perugyps (пізній Міоцен/ранній Пліоцен, південь і центр Перу)
  • Dryornis (ранній — пізній Пліоцен, Аргентина, можливо належить сучасному роду Vultur)
  • Aizenogyps (пізній Пліоцен, південний схід Північної Америки)
  • Breagyps (пізній Плейстоцен, південний захід Північної Америки)
  • Geronogyps (пізній Плейстоцен, Перу)
  • Wingegyps (пізній Плейстоцен, Бразилія)
  • Parasarcoramphus (Європа)

Залишки птахів, схожих на катартових, які були знайдені в Монголії (пізній Олігоцен), біля озера Крік-Майн (Creek Mine, США, пізній Міоцен/ранній Пліоцен), в Аргентині (середній Пліоцен) і в пізніших відкладеннях на Кубі[9], ще не отримали вичерпної наукової оцінки щодо їх родової приналежності. Є також вимерлі види всередині існуючих нині родів.

Факт присутності катартовихв Європі за часів Неогену не має достатнього підтвердження. У найранішому періоді Неогену в Європі мешкав рід Plesiocathartes, що можливо належить до грифів Нового Світу. З іншого боку, рід Neocathartes, що довгий час зараховувався до катартових, нині відносять до вимерлої родини Bathornithidae журавлеоподібних птахів.

Відома близька до катартових вимерла родина тераторнід (Teratornithidae), що морфологічно є (північно) американським двійником катартових[10]. Вид Aiolornis incredibilis, що належить до цієї родини, іноді називають «гігантським кондором», оскільки він повинен був би виглядати подібно до сучасних птахів. Проте тераторніди не мають дуже близької філогенетичної спорідненості з сучасними кондорами, а швидше за все є прикладом конвергентної і паралельної еволюції. Деякі дослідження указують на те, що тераторніди все ж таки повинні мати меншу зовнішню схожість з катартовими, оскільки вони, ймовірно, були більш хижими птахами, на відміну від сучасних катартових.

Раніше вважалося, що катартові мають віддалену спорідненість з грифами Старого Світу або іншими денними хижими птахами (ряду соколоподібних, Falconiformes). Зовні вони нагадують грифів Старого Світу завдяки конвергентній еволюції, але по морфологічних, поведінковим і генетичним особливостям набагато ближче до лелек, що пізніше виразилося в їх приєднанні до ряду лелекоподібних[11][12][13][14].

Тим не менш, за останній час їх відношення до лелекоподібних також піддається критиці деякими дослідниками, оскільки в традиційній класифікації лелекоподібні не вважаються монофилетичною групою, а по класифікации Сиблі і Алквіста[15] є парафілетичною групою, тобто не включають всі групи, що виникли від одного і того ж загального предка. З іншого боку, спроби відновити еволюційну історію всього ряду лелекоподібних за допомогою молекулярного аналізу, як це було зроблено, наприклад, Сиблі і Алквістом, також виглядають неоднозначними. Відповідно, деякі учені виступають за повернення цієї родини до ряду соколоподібних[16] і навіть за її виділення в окремий ряд Cathartiformes, не пов'язаний тісно ні з хижими птахами, ні з лелеками[17].

Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]

Андійський кондор (Vultur gryphus), біля Хреста Кондора, долина Колка, Перу.

Грифи Нового Світу — великі птахи-некрофаги (падальщики) довжиною 60—112 см. Мають носові отвори без перегородки, дзьоб, звужений до кінця, і хвіст, що складається з 12 рульових пір'їв. Оперення, як правило, коричневий-чорне, на нижній поверхні крила є світлі ділянки. Самки і самці зовні невиразні.

Гребінчасті грифи, до яких відносять анійдского (Vultur gryphus) і каліфорнійського (Gymnogyps californianus) кондорів і королівского грифа (Sarcoramphus papa), відрізняються м'ясистими гребенями в основі дзьоба і на лобі.

Андійський кондор має оперення чорного кольору з білим коміром і плямами на крилах, з червоною голою шиєю. Цей вид характеризується довжиною до 130 см, а шириною з розпростертими крилами до 3,2 м, будучи найбільш крупним представником кілегрудих птахів. Водиться у високих горах Південної Америки — від Еквадору до 45° пд.ш. (Чилі). Харчується трупами крупних тварин, але харчується і трупами овець та інших дрібніших ссавців. Каліфорнійський кондор, близький до андійського, але декілька дрібніше останнього. Водиться в горах Каліфорнії і Аризони. Практично зник в 20 столітті; починаючи 1980 року вельми успішно здійснюється програма відновлення чисельності цього виду.

Королівський гриф відрізняється оперенням білого і рожево-білого кольору, окрім чорного махового і рульового пір'я і забарвлених червоним і жовтим кольором голови і шиї, завдовжки близько 90 см. Водиться в лісистих країнах Південної Америки — від 32° пд.ш. у Аргентині до південної Мексики.

Грифи з родів катарта (Cathartes) і чорна катарта (Coragyps) не мають м'ясистих виростов. Катарта червоноголова (Cathartes aura), чорно-бурого кольору з металевим блиском і червоною головою і шиєю, завдовжки 78 см, а Coragyps atratus, чорного кольору з бурим відтінком і сірою головою і шиєю, завдовжки 60 см, поширені по всій Америці.

(Coragyps atratus, що поїдає падаль

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Фесенко Г. В., Шидловський І. В. Зоогеографічні особливості поширення птахів частина 1. Нотогейська і Неогейська суші // Біологічні студії. – 2002. – Т. 6, вип. 3. – С. 197—222.
  2. Miller L.H. (1931). Bird remains from the Kern River Pliocene of California. Condor 33 (2): 70—72. 
  3. Miller L. (1957). Bird remains from an Oregon Indian midden. Condor 59 (1): 59—63. 
  4. Wetmore A. (1932). Additional records of birds from cavern deposits in New Mexico. Condor 34 (3): 141—142. 
  5. Fisher H.L. (1944). The skulls of the cathartid vultures. Condor 46: 272—296. 
  6. Howard H. (1947). A preliminary survey of trends in avian evolution from Pleistocene to Recent time. Condor 49 (1): 10—13. 
  7. Howard H. (1962). Bird remains from a prehistoric cave deposit in Grant County, New Mexico. Condor 64 (3): 241—242. 
  8. Hertel F. (1995). Ecomorphological indicators of feeding behavior in recent and fossil raptors 112 (4). с. 890—903. 
  9. Suárez W. (2001). A reevaluation of some fossils identified as vultures (Aves: Vulturidae) from quaternary cave deposits of Cuba. Caribbean Journal of Science 37 (1—2): 110—111. 
  10. Campbell K.E. Jr., Tonni E. P. (1983). Size and locomotion in teratorns. Auk. 100 (2): 390—403. 
  11. Ligon J. D. (1967). Relationships of the cathartid vultures. Occasional Papers of the Museum of Zoology, University of Michigan 651: 1—26. 
  12. de Boer L. E. M. (1975). Karyological heterogeneity in the Falconiformes (Aves). Cellular and Molecular Life Sciences 31 (10): 1138—1139. doi:10.1007/BF02326755. 
  13. Avise J. C., Nelson W. S., Sibley C. G. (1994). DNA sequence support for a close phylogenetic relationship between some storks and New World vultures. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 91 (11): 5173—5177. PMID 8197203. doi:10.1073/pnas.91.11.5173. , Erratum: Avise et. al (1995). DNA sequence…. PNAS 92 (7): 3076. doi:10.1073/pnas.92.7.3076b. )
  14. Wink M. (1995). Phylogeny of Old and New World vultures (Aves: Accipitridae and Cathartidae) inferred from nucleotide sequences of the mitochondrial cytochrome b gene. Zeitschrift für Naturforschung 50 (11—12): 868—882. PMID 8561830. 
  15. Див. en:Sibley-Ahlquist taxonomy.
  16. Livezey B.C., Zusi R.L. (2007). Higher-order phylogeny of modern birds (Theropoda, Aves: Neornithes) based on comparative anatomy. II. Analysis and discussion. Zoological Journal of the Linnean Society 149 (1): 1—95. 
  17. Ericson P. G. P., Anderson C.L., Britton T., Elżanowski A., Johansson U.S., Kallersjö M., Ohlson J. I., Parsons T.J., Zuccon D., Mayr G. (2006). Diversification of Neoaves: integration of molecular sequence data and fossils. Biology Letters 2 (4): 543—547. PMID 17148284. doi:10.1098/rsbl.2006.0523.