Качка свійська
| ?Качка свійська | |
|---|---|
 | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Ядерні (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Гусеподібні (Anseriformes) |
| Родина: | Качкові (Anatidae) |
| Підродина: | Качині (Anatinae) |
| Рід: | Качка (Anas) |
| Вид: | Качка свійська |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Domesticated ducks |
Домашня качка (лат. Anas platyrhynchos Anas platyrhynchos, іноді — Anas platyrhynchos f. domestica, Anas platyrhynchos domesticus, Anas domesticus або Anas domestica (Anas boschas domestica)[1][2][3] ; самець — селезень, пташенята — каченята) — водоплавна птиця з ряду гускоподібних (Anseriformes) родини качкових, яку вирощує людина, один із численних і поширених видів домашньої птиці. Літає погано, недалеко. Веде свій початок від звичайної дикої качки, або крижня[1]. За тривалу історію одомашнення людина вивела різні породи качок[4]. Розводять їх заради м'яса, а також яєць[5] і жирної печінки (фуа-гра); крім того, від них отримують перо і пух.
Існують спостереження[1], що вже після третього покоління у крижнів, які виховуються в неволі, стають помітними деякі зміни, характерні для домашньої качки, — збільшення розмірів тіла, незграбність ходи, зміна кольору деяких махових пір'їн, розширення білого нашийника у селезня і т. д.
З усіх добре відомих диких видів роду Anas тільки у селезня крижня чотири середніх хвостових пера загнуті догори. Те саме спостерігається і у домашньої качки, так як, далі, всі відомі в даний час породи домашніх качок по анатомічним ознаками нічим істотним не відрізняються від крижня, і так як, нарешті, всі вони дуже легко схрещуються між собою і дають плідне потомство, то думка про походження всіх порід домашніх качок від одного дикого виду — саме від крижня — має бути визнано більш вірним, ніж припущення про походження їх від декількох диких видів[1][4].
Розведення домашніх качок, скоріше за все, почалося близько 5 000 років тому в Месопотамії, в Стародавньому Шумері. На піктографічних глиняних табличках з господарськими документами з Урука кінця IV — початку III тис. до н. е., крім інших домашніх тварин, видно і гуси, і качки[6].
Стародавні єгиптяни домашніх качок не знали і розводили тільки гусей.
Навіть Аристотель (384—322 рр. до н. е.) ще не знав домашніх качок, хоча вони були вже відомі грекам у давнішу епоху. Домашні качки римлян ще досить добре літали і, отже, не були цілком одомашнені[1].
У Стародавній Індії близько 2000 років тому була одомашнена оригінальна порода — качка-бігунок, яка походить із Південно-Східної Азії[7].
За іншими відомостями[8], одомашнення качок відбувалося приблизно за тисячу років до н. е. в Європі, Азії, Північній Африці та Північній Америці.
Звичайна домашня качка цілком подібна до крижня. Не слід плутати з мускусною качкою (Cairina moschata)[2][9].
Домашні качки характеризуються такими показниками продуктивності і відтворення[8]:
- статева зрілість — у віці 6-7 місяців;
- несучість за один цикл яйцекладки (5-6 місяців) — 90-130 яєць ;
- тривалість линьки — близько 4 місяців, за диференційованого світлового режиму — близько 2 місяців, після чого яйцекладка відновлюється;
- маса яєць — 85-90 г;
- термін інкубації яєць — 27-28 діб;
- жива маса дорослих селезнів — 3-4 кг, качок — 2-3,5 кг[8].
У напрямку продуктивності породи качок поділяються на м'ясні, м'ясо-яєчні або яєчно-м'ясні і яйценосні[8]. Різноманітні породи качок в умовах сучасного качківництва поступилися місцем високопродуктивним промисловим породам, лініям і кросам (здебільшого пекінської качки).
Домашні качки — корисна домашня птиця, легко вирощується, дуже витривала[2].
Основним видом продукції промислового качківництва є м'ясо. Його виробництво здійснюється головним чином у спеціалізованих господарствах із застосуванням інтенсивної технології. Остання передбачає дво- або триразове комплектування батьківського стада і включає примусову прискорену линьку, що сприяє подовженню термінів яйцекладки і використання несучок. При цьому отримують до 250 яєць в рік на одну качку батьківського стада[8].
При промисловому вирощуванні качок використовують клітинні батареї або пташники (без вигулів або з обмеженими вигулу), в яких є механізовані роздача кормів (комбікорми), напування, прибирання посліду, а також регулювання мікроклімату. Качата- бройлери відгодовуються на м'ясо до 50-55-добового віку при досягненні живої маси 2,5 кг і більше[8].
Іноді створюють рибничо-качкові господарства — на базі рибників, у яких застосовується утримання качок на ставках і водоймах[8].
За даними Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО)[10], у 2006 році чисельність домашніх качок в світі становила понад 2,6 млрд голів, в тому числі лідерами по їх розведенню були наступні країни: Китай (2 млн. 36 тис. голів), Франція (75 тис. голів), В'єтнам (72 тис. голів), Таїланд (57 тис. голів), Індія (50 тис. голів).
У працях з класичної приватної генетики качок, із застосуванням гибридологічного аналізу, виявлені гени забарвлення оперення та інших дискретних морфологічних ознак і визначена генетична структура деяких качиних порід за цими локусами, в тому числі[11][12][13]:
- аутосомний домінантний ген дикого забарвлення M + — забарвлення і малюнок оперення дикого типу (наприклад, у качок української сірої породної групи); рецесивний аллель m d — забарвлення ДАСК (у деяких особин українських глинистої і сіркою породних груп);
- аутосомний домінантний ген темного забарвлення Li + —забезпечує повну експресію алелей локусу дикого типу M (у українських сірих качок);
- зчеплений зі статтю успадкування (локалізований на Z-хромосомою) рецесивний ген коричневого розведення d — світло-коричневе забарвлення (у українських глинистих качок);
- аутосомний рецесивний ген білого забарвлення c — біле оперення (у пекінських і українських білих качок);
- аутосомний домінантний ген суцільного чорного забарвлення E — чорне оперення (у чорних білогрудих качок);
- аутосомний домінантний ген білого нагрудника S — біла пляма на грудях і шиї (у чорних білогрудих качок);
- аутосомний рецесивний ген білого нагрудника b — біла пляма на грудях;
- аутосомний рецесивний ген білих махових пір'їн w — білі махові (у чорних білогрудих качок);
- аутосомний домінантний ген білої шкіри Y — біле забарвлення шкіри і дзьоба (у українських сірих, білих, глинистих і чорних білогрудих качок); рецесивний аллель y + — жовте забарвлення шкіри (зустрічається в українських білих качок);
- аутосомний рецесивний ген білого забарвлення шкаралупи яєць g — біла яєчна шкаралупа (у українських сірих, білих, глинистих і чорних білогрудих качок) і ін.[14][15]
У реципрокних схрещуваннях українських глинистих і українських білих качок з мускусними качками (чорної і білої різновидів) встановлені гомологичность по локалізованого на Z-хромосомою локусу d і негомологічних за аутосомним локусу c між двома видами.[12]
Каріотип : 80 хромосом (2 <i id="mwASU">n</i>).[16]
- Депоновані нуклеотидні послідовності в базі даних EntrezNucleotide, GenBank, NCBI, США: 192 006 [Архівовано 18 Березня 2022 у Wayback Machine.] (станом на 6 березня 2015).
- Депоновані послідовності білків в базі даних EntrezProtein, GenBank, NCBI, США: 42 686 [Архівовано 2 Вересня 2020 у Wayback Machine.] (за станом на 6 березня 2015).
Домашній качці (а також її дикого предка крижнів) — як генетично найбільш вивченого виду серед гусеподібних — належить велика частина депонованих послідовностей в ряді Anseriformes.
З метою обстеження генетичної різноманітності і філогенетичного споріднення між породами і популяціями домашніх качок проводять їх генотипування за допомогою генетичних маркерів — випадково ампліфіціруемого полиморфной ДНК (RAPD [en]) і мікросателітів.[17]
Геном : 1,24-1,54 пг (C-value).[16]
У 2013 році було здійснено секвенування повної геномної послідовності домашньої качки (пекінської породи)[18]. Завдяки хорошій якості збірки геному A. platyrhynchos, здійсненої на хромосомному рівні, вид має важливе значення в порівняльній геноміці для з'ясування еволюції пташиних геномів.[19][19]
Пара диких домашніх качок
Качка на воді
Пара домашніх качок у берега
молодняк
Пекінські качки в Уест-Йоркширі
.jpg)
- 1 2 3 4 5 Вагнер Ю. Н. Утка // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- 1 2 3 Утки // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — 2-е изд., вновь перераб. и значит. доп. — Т. 1—2. — СПб., 1907—1909. (рос.)
- ↑ Неправильное употребление термина (англ. misnomer). По современной классификации домашняя утка не является отдельным подвидом кряквы (Anas platyrhynchos) или самостоятельным видом, а рассматривается лишь одомашненной формой види A. platyrhynchos.
- 1 2 {{{Заголовок}}}.; 2nd edn., revised. [Архівовано 15 Березня 2007 у Wayback Machine.] — New York, NY, USA: D. Appleton & Co.[en], 1883. — Ch. VIII. — P. 290—302.(англ.)(Перевірено 4 березня 2015) Архівовано на WebCite
См. также русский перевод: {{{Заголовок}}}.(Перевірено 10 березня 2015) Архівована копія. Архів оригіналу за 10 березня 2015. Процитовано 17 серпня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Утки домашние [Архівовано 5 Березня 2015 у Wayback Machine.] // Сельскохозяйственный словарь-справочник / Глав. ред. А. И. Гайстер. — М.—Л.: Сельхозгиз, 1934.(Перевірено 5 березня 2015) Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2015. Процитовано 5 липня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Белицкий Мариан. Шумеры. Забытый мир. Архів оригіналу за 20 Лютого 2020. Процитовано 5 Липня 2019.
{{cite web}}: Не збігається часова мітка у|archive-date=/|archive-url=; можливо, 20 лютого 2020? (довідка) - ↑ Индийские бегунки — древнейшие домашние утки со смешной походкой. Архів оригіналу за 29 Липня 2019. Процитовано 5 Липня 2019.
{{cite web}}: Не збігається часова мітка у|archive-date=/|archive-url=; можливо, 29 липня 2019? (довідка) - 1 2 3 4 5 6 7 Утки // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)(Перевірено 5 березня 2015) Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2015. Процитовано 5 липня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Устаревшее название мускусной утки — шипу́н.
- ↑ FAOSTAT: ProdSTAT: Crops. Продовольственная и сельскохозяйственная организация ООН. 2006. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 25 січня 2008.
- ↑ Romanov M. N., Wezyk S., Cywa-Benko K., Sakhatsky N. I. . — С. 1—29.(Перевірено 2 березня 2015)
- 1 2 Бондаренко Ю. В., Романов М. Н., Веремеенко Р. П., Михайлик Л. Д. . — С. 22—27.(Перевірено 5 березня 2015)
- ↑ Romanov M. N., Bondarenko Yu. V. . — С. 13, 28.(Перевірено 5 березня 2015)
- ↑ {{{Заголовок}}}.(англ.)(Перевірено 5 березня 2015) Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2015. Процитовано 17 серпня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Sellers H. L. V. Domestic and Muscovy Duck genes and comments. Poultry Genetics for the Nonprofessional (англ.). Brookings, SD, USA: Harrell Lee Sellers, Sellers' Family Farm. с. 6. Архів оригіналу за 5 березня 2015. Процитовано 5 березня 2015.
- 1 2 Detailed Record for Anas platyrhynchos. Animal Genome Size Database[en] (англ.). T. Ryan Gregory[en]. Архів оригіналу за 6 березня 2015. Процитовано 6 березня 2015.
- ↑ Weigend S., Romanov M. N. .(Перевірено 23 лютого 2015)
- ↑ Assembly: GCA_000355885.1: Anas platyrhynchos Genome sequencing. European Nucleotide Archive[en] (ENA) (англ.). EMBL—EBI[en]. 11 червня 2013. Архів оригіналу за 6 березня 2015. Процитовано 6 березня 2015.
- 1 2 .