Історія Індії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Історія людських поселень в Індії налічує понад 9500 років.

Давні часи[ред.ред. код]

Мохенджо-Даро

Люди, які займалися рибальством і полюванням, жили на території Індії у IV тисячолітті до н. е. Перша цивілізація (індська, також названа протоіндською або хараппською) розвинулася в долині Інду в середині III тисячоліття до н. е. і проіснувала близько тисячі років. Сліди цієї древньоіндійської цивілізації знайдені на півострові Катхіявар у Гуджараті, а в 1922 археологи виявили залишки поселень бронзової доби: ХараппиПенджабі) і Мохенджо-ДароСінді).

В середині II тисячоліття до н. е. у Північну Індію з Центральної Азії через басейн Інду прийшли арії, які у VII—VI століттях до н. е. заснували в долині Гангу свої держави.

У V ст. до н. е. у долині Гангу було кілька дрібних держав, які ворогували між собою.

У IV ст. до н. е. на північний захід Індії прийшли війська Александра Македонського, успішно подолавши опір племен, які жили в долині Інду. Однак в долині Гангу ситуація до того часу змінилася. Царі держави Магадха об'єднали дрібні держави в одну сильну і відбили греко-македонський напад. Незабаром владу у Магадха захопив Чандрагупта з роду Маур'їв, а за його онука Ашоки (III ст. до н. е.) царі Магадхи правили вже майже всією Індією (крім самого півдня Індостану), і їхню державу називають імперією Маур'їв. Могутня держава Маур'їв розпалася на початку II ст. до н. е. і почала зазнавати нападів скіфів, греків тощо.

У I ст. н. е. у Північно-Західній Індії виникає величезна імперія Кушан, яка досягла найбільшої могутності у II—III ст. н. е., коли до її складу входили Афганістан, Центральна Азія та індійські території до річки Нарбада. У IV ст. н. е. держава Магадха знову об'єднала Північну Індію, за ім'ям правлячої династії її називають імперією Гуптів. У цей період завершено архітектурний трактат «Манасара».

У плануванні міст чітко відбивається кастовий розподіл. У V ст. н. е. в Індії була високо розвинута наука. Цифри (і позиційна система користування ними), якими ми користуємося і називаємо арабськими, запозичені у арабів, але самі араби перейняли їх у індійців. Головний винахід давньоіндійських математиків — введення в цифрову систему нуля.

Древні індійські племена розмовляли різними мовами, але всі освічені люди знали єдину літературну мову — санскрит, який відігравав в Індії таку ж об'єднуючу роль, як латина у середньовічній Європі. На санскриті писали художні і релігійні праці, закони і наукові твори. Граматика санскриту, складена індійським вченим у V ст. до н. е., — найдавніша граматика на землі. Поет і драматург V ст. н. е. Калідаса відіграв таку ж роль в індійській літературі, як Гомер і Шекспір у європейській. Вторгнення ефталітських племен з північного заходу у V ст. н. е. призвело до занепаду імперії. На території плоскогір'я Декан одне за одним виникали і розпадалися царства Сатаваханів, Вакатаків і Паллавів, на півдні в перші століття нашої ери могутньою була держава Чера.

Середньовіччя[ред.ред. код]

Період індійського середньовіччя тривав понад тисячу років (з VII по XVIII ст.) і поділявся на два етапи: утворення та розпад невеликих відособлених феодальних князівств; а потім — виникнення централізованої держави — Делійського султанату (XIII—XIV ст.). Другий етап завершує імперія Великих Моголів XVI—XVIII ст. З початку XI ст. Індія зазнає вторгнення мусульман. Роздроблені князівства не могли чинити серйозного опору, і до початку XIII ст. у Північній Індії сформувався Делійський султанат з верховною владою мусульманських феодалів, що розширився за рахунок територій Східної і Південної Індії. В кінці XIV ст. від султанату відокремилися Бенгалія і князівства Декана, а після спустошливого нашестя Тимура султанат розпався.

у храмі Віттала у Віджайянагарі (сьогодні Хампі, штат Карнатака)

На початку XV ст. у Південній Індії сформувалася імперія Віджайянагар, яка існувала з 1336 по 1565 р. На руїнах Делійського султанату на початку XVI ст. виникає держава Великих Моголів, заснована Захируддіном Мухаммедом Бабуром, а під час його наступників, особливо при Акбарі (1506—1605), вона охопила весь півострів Індостан. Імперія Моголів слабшала, і в 1739 р. правитель Ірану Надір-шах зайняв Делі.

Новий час[ред.ред. код]

Перші європейці — португальці з'явилися поблизу берегів Індії у XVI ст. Вони захопили Гоа та інші території на західному узбережжі. Потім прийшли голландці, французи та англійці. Протягом століття у Західній Європі у різних країнах виникли Ост-Індські кампанії, які боролися за колонізацію Індії. До XVIII ст. наймогутнішими стали французька Ост-Індська компанія, що виникла у 1664 р., та англійська Ост-Індська компанія, заснована на початку XVII ст.

Роберт Клайв, перший губенатор Бенгалії

У 1757 р. англійці захопили Бенгалію. Внаслідок зіткнення економічних інтересів почалася Семирічна війна, що закінчилася у 1763 р. перемогою Англії і втратою Францією майже всіх індійських володінь. Найтривалішим і найбільш наполегливим із збройних виступів було повстання сипаїв 1857 р., яке самі індійці називають війною за незалежність.

В ході повстання сипаїв 1858 року англійський парламент прийняв закон про ліквідацію Ост-Індської компанії. Індія ставала складовою частиною Британської імперії, а королева Вікторія була проголошена імператрицею Індії. Керувати країною повинен був генерал-губернатор, що згодом отримав офіційний титул віце-короля. Його діяльність, як і всієї адміністрації Британської Індії, контролювалась відповідальним перед парламентом міністерством у справах Індії.

Військова реформа призвела до розформування сипайських полків і суттєвого збільшення чисельності англійців в армії. Зросла роль армійських найманців. При цьому британський уряд зобов’язувався поважати традиційну індійську варно-кастову систему.

У 1861 році парламент прийняв закон про організацію законодавчих Індійських рад при генерал-губернаторі та губернаторах провінцій. Була проведена судова реформа за англійським зразком. Право брати участь у виборах отримувало 1% населення.

В 1857 році було відкрито університети в Калькутті, Мадрасі та Мумбаї з викладанням англійською мовою, що мало б забезпечити підготовку про англійських кадрів колоніальної адміністрації із самих індійців. Нормою ставало використання англійської мови як офіційної. Книги та періодика публікувались виключно англійською. Активне проникнення елементів британської політичної культури сприяло проникненню в Індію європейських ідей та ідеалів.

Розвиток капіталізму у другій половині XIX ст. привів до формування робітничого класу, а тяжкі умови праці — до страйків. Наприкінці XIX ст. у національному русі сформувалися два напрямки: ліберальний, який не закликав до повалення колоніального режиму, і лівий радикальний, що вимагав ліквідації феодального та колоніального гніту.

У 1885 р. була створена загальноіндійська партія — Індійський національний конгрес. На початку XX ст. в Індії почався рух бойкоту англійських товарів — свадеші. У Бомбеї було проведено політичний страйк, створювалися робочі профспілки, які об'єдналися у Всеіндійський конгрес профспілок. У 20-х роках почався сатьяграхі — рух громадянської непокори під керівництвом Ганді. Адвокат Махатма Ганді повернувся в Індію з Південної Африки і присвятив своє життя боротьбі з дискримінацією корінного населення і за незалежність країни, особливо після розстрілу в Амрітсарі неозброєних демонстрантів. Головною заслугою Ганді є залучення до боротьби за незалежність селян.

XX століття[ред.ред. код]

Під натиском визвольного руху британський уряд видав у 1935 р. новий Акт про державний лад Індії, що передбачав створення законодавчого (а де-факто — дорадчого) органу і надання виборчих прав верхівці індійського суспільства. Цей закон лише сприяв розпалюванню міжнаціональної і міжкастової ворожнечі. Під час Другої світової війни і відразу після її закінчення визвольний рух перекинувся на індійську армію і військово-морський флот, і Англії довелося піти з Індії. 15 серпня 1947 р. було оголошено про створення незалежного Індійського Союзу на чолі з прем'єр-міністром Джавахарлалом Неру, а території, на яких домінувало мусульманське населення, утворили мусульманську державу Пакистан. Розподіл супроводжувався міжрелігійними сутичками і масовим залишенням мусульманами територій, що залишилися в Індії. Напруження між двома державами призвело до трьох війн та декількох прикордонних конфліктів впродовж другої половини XX століття. Проблема прикордонного Кашміру і досі залишається невирішеною. 30 січня 1948 р. Ганді вбитий фанатиком-індуїстом.

Ганді і Неру (1937)

У 1956 р. в результаті роботи уряду Джавахарлала Неру з розвитку економіки та інтеграції до Індійського Союзу приєдналося понад 550 князівств. 26 січня 1950 р. Індію проголосили республікою і ухвалили нову Конституцію. Адміністративна реформа 1953 р. передбачала створення штатів за національно-мовним принципом. Уряд Неру почав проводити політику неприєднання. Майже двадцять років промисловість і сільське господарство країни неухильно розвивалися, але в 70-х роках економічне становище Індії погіршилося. Уряд Національного конгресу, який прийшов до влади у 1975 р. і зважився на надзвичайні заходи, становища не поліпшив, як і партія Джаната (Народна), що перемогла у 1977 р.

У 1980 р. переконливу перемогу на виборах здобула партія Індійський національний конгрес на чолі з Індірою Ганді. Протягом наступних кількох років уряд Індіри Ганді намагався, щоправда безуспішно, боротися з хвилюваннями у різних регіонах країни, корупцією, кастовим поділом. У 1984 р. після рішення Індіри Ганді направити індійські війська на придушення сикхських радикалів, які зайняли Золотий храм в Амрітсарі, вона була вбита двома своїми тілоохоронцями-сикхами. Радикали вимагали відділення сикхського штату від Індії і проголошення його незалежною державою Халістан.

Після вбивства Індіри Ганді у політичну боротьбу включився її молодший син Раджив, пілот компанії «Індійські авіалінії», який після загибелі старшого брата в авіакатастрофі став політичним спадкоємцем матері. Раджив Ганді отримав велику підтримку.

За Раджива Ганді, який проводив нову результативну політику, в Індію потекли іноземні інвестиції, почали використовуватися нові технології, створювалися нові галузі промисловості. На виборах у листопаді 1989 р. Радживу Ганді не вдалося сформувати однопартійний уряд Національного конгресу. Був сформований коаліційний уряд Національного фронту, до складу якого увійшла також фундаменталістська партія Хінду. Уряд протримався зовсім недовго, і почалася нова виборча кампанія. Під час передвиборчого туру Раджива Ганді по Тамілнаду багато його помічників і випадкових людей, які виявилися поруч, загинули внаслідок вибуху бомби. Партію Індійський національний конгрес очолив і привів до перемоги на виборах 70-річний Нарасімха Рао, який став прем'єр-міністром.

Нарасімха Рао відразу взяв курс на реалістичнішу і прагматичнішу політику.

ІНК прагне створення єдиної індійської нації з рівними правами й можливостями для всіх племен і народів. їм протистоять ультраправі "патріоти", які домагаються надання індуїстам центрального місця в суспільстві. Вони спираються на підтримку найбіднішої й найнеосвіченішої частини населення, яка в Індії нараховує сотні мільйонів чоловік.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Антонова К. А. История Индии. – М., 1979.
  • Васильев Л. С. История Востока. В 2-х т. – М., 1994. – Т.2.
  • Синха Н. К., Банерджи А.Ч. История Индии / пер. с англ. Л. В. Степанова. – М.: Из-во иностр. лит-ры, 1954.
  • Соколов А. Б. Британская империя в XVIII в. в зарубежной историографии.
  • Шигалина О. И. Великобритания на Среднем Востоке. – М., 1990.

Посилання[ред.ред. код]