Князівство Ельба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Principato d'Elba
Elba
1814 – 1815 / 1821
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Elba
Місцезнаходження Князівства Ельба на мапі Європи
Столиця Портоферрайо
Мови Італійська
Релігії Католицтво
Форма правління Монархія
Правитель Ельби
 - 1814-1815 Наполеон Бонапарт
Історичний період Наполеонівські війни
 - Фонтенблоський договір Квітень 13
 - Сто днів Лютий 26, 1815
 - Віденський конгрес Червень 9
Площа
 - 1814 224 км2
Населення
 - 1814 12 000 осіб
     Густота 53,6 осіб/км² 
Валюта Французький франк

                   

Князівство Ельба (італ. Principato d'Elba) було неспадковою монархією, засновано договором Фонтенбло[en] від 11 квітня 1814.

Утворення[ред. | ред. код]

Влада над островом, який до цього був частиною французького département of Méditerranée, була передана Наполеону I Франції після його зречення внаслідок поразки у війні Шостої Коаліції. Стаття 3 Договору передбачала, що Ельба має стати «самостійним князівством, що є у його повному володінні і як особистого майна». Його право на володіння зберігається до самої смерті, після чого контроль над Князівством повернеться до Тоскани. Колишньому імператору було також надано стипендію у розмірі двох мільйонів франків на рік, що сплачувались Францією.

Уряд Наполеона[ред. | ред. код]

Після поселення Наполеона на острові, мер Портоферрайо П'єтро Традіті, вручив імператору ключі від міста. Після цього Наполеон розпочав роботу як суверен острова, починаючи з написання невеликої, три сторінкової конституції, у якій визначив п'ять урядових департаментів. Відділи цивільної адміністрації, комуни, домени, зарезервовані для імператора, імператорського палацу і армії. Генерал Анрі Бертран був призначений Головним маршалом палацу, посаду він обіймав під час правління Наполеона у Франції, і був відповідальним за цивільну адміністрацію. Генерал Друо був призначений губернатором острова і повіреним у військових питаннях, Джузеппе Бальбіані був інтендант-генералом поліції, а Гійом-Джозеф Ру був призначений скарбником. Наполеон створив «Conseil Souverain» або Раду Суверена, дванадцять членів приймало участь у раді, чотири французи і вісім жителів острова Ельба. П'ятьох Радників було призначено членами суду першої інстанції, з Бальбіані на чолі. Решта членів Ради Суверена розміщена в апеляційному суді без головуючого. Однак, незважаючи на владу, якою була наділена рада, більшість державної влади було покладено на чотирьох французьких міністрів, яких привіз Наполеон зі свого колишнього режиму і який сам брав найактивнішу роль в управлінні князівством.

Армія[ред. | ред. код]

Як було передбачено договором Фонтенбло, Наполеон взяв з собою на острів 870 чоловіків з Франції. Армія складалася з 566 чоловіків еліти Garde Impériale (як піхота, так і кавалерія), а решта 300 були з невеликого батальйону гренадерів. Армія знаходилась під керівництвом генерала Друо, а командували генерал Камбронн і персонал генштабу. Військово-морський флот складався з 66 чоловіків, і одиного корабля Inconstant, 18 гарматний бриг, з подвійною щоглою.  Невелика флотилія з двох інших шхун також супроводжувала Inconstant. Спочатку флотом командував лейтенант Тайяд, однак після того, як він ледь не втратив Inconstant в штормі, його замінив лейтенант Дж Шотаро, який пізніше переправить Наполеона з Ельби назад у Францію в 1815 році. Паолі Філідоро був призначений капітаном жандармерії і працював під керівництвом Джузеппе Бальбіана як генерал-інтендант. Об'єднані збройні сили до 1815 року на Ельбі налічували близько 1000 чоловік, на утримання витрачалося більше половини скарбниці.

Розпуск[ред. | ред. код]

26 лютого, після 9 місяців правління, Наполеон втік з острова Ельба і висадився на півдні Франції, щоб знову очолити французів, почавши війну Сьомої Коаліції. Після поразки в битві при Ватерлоо, делегати Віденського конгресу погодилися вислати Наполеона на острів Святої Єлени в Південній Атлантиці, а контроль над князівством був повернутий Великому князівству Тоскани. Однак, відповідно до Договору про Фонтенбло, Ельба залишилася особистим князівством Наполеона до його смерті в 1821 році.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Gruyer, Paul (1908). Napoleon, King of Elba. London: William Heinemann.