Вільна держава Фіуме
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Вільна держава Фіуме (італ. Stato libero di Fiume італійська вимова: [ˈfjuːme], угор. Fiumei Szabad Állam, нім. Freistaat Fiume), також Ві́льна держа́ва Ріє́ка (хорв. Slobodna Država Rijeka) — незалежне вільне місто-держава, яке існувало у Фіуме (сьогодні Рієка, Хорватія), між 1920 і 1924 роками.
Історія[ред. | ред. код]
Фіуме отримало самоврядування вперше в 1719 році, коли вона була оголошена вільним портом в указі, виданий Карлом VI. У 1779 році під час царювання імператриці Марії Терезії, місто отримало статус Corpus separatum. З тих пір і до 1924 року Фіуме існувало більш-менш як автономна одиниця з елементами державності.
Тимчасово місто втратило свою самоврядування в 1848 році, після заборони бана Йосипа Єлачича яка була скасована в 1868 році, після приєднання Фіуме до Королівства Угорщина, знову ж таки, як Corpus separatum.
У XIX столітті місто було населене хорватами, угорцями, італійцями і представниками інших національностей. Офіційні мови у використанні були угорська і німецька, ділове листування було італійською, тоді як більшість родин говорили фіумською, сумішю венеціанської і хорватської мови. У сільській місцевості розмовною був особливий вид хорватського чакавського наріччя з багатьма італійськими та венеційськими словами[1].
Політика[ред. | ред. код]
Після Першої Світової війни і падіння Австро-Угорщини питання про статус Фіуме став великою міжнародною проблемою. В розпал суперечки між Королівством сербів, хорватів і словенців (згодом Королівство Югославія) і Королівством Італія, держави погодились на створення незалежної буферної держави. Президент США Вудро Вільсон став арбітром в югославсько-італійській суперечці довкола міста.
Суперечка привела до беззаконня і місто переходило з рук в руки між Югославським Національним комітетом і італійською Національною радою, що привело, нарешті, до висадки британських і французьких військ, які захопили місто. Цією заплутаною ситуацією скористався італійський поет Габріеле д'Аннунціо, який ввів до міста свої анархо-фашистські війська 12 вересня 1919 року і розпочав 15-місячний період правління. Рік потому після провалу переговорів з італійським урядом д'Аннунціо проголосив Республіку Фіуме. Визначну роль в реалізації цього проекту відіграв соратник Габріеле д'Аннунціо, італійський льотчик Гвідо Келлер, який займав пост діючого секретаря (segretario d'azione) та голови (capo) Регентства Карнаро.
12 листопада 1920 року, Королівство Італія і Королівство сербів, хорватів і словенців підписали Рапальський договір, згідно з яким обидві сторони погодилися визнати «повну свободу і незалежність держави Фіуме і змусити поважати його для вічності». При цьому існувати як незалежна держава, «Вільна держава Фіуме», буде, протягом одного року де-факто і чотирьох років, де-юре. Нову державу відразу визнали США і Британія. Д'Аннунціо відмовився визнати угоди, після чого його було вигнано з міста регулярними італійськими військами, в «криваве Різдво» з 24 по 30 грудня 1920 року.
У квітні 1921 року відбулися перші парламентські вибори, які стали предметом суперечки між автономістами і проіталійським Національним Блоком. Автономістська партія, яка була підтримана більшістю голосів хорватів, отримала 6558 голосів, тоді як Національний блок, що складався з фашистської, ліберальної і демократичної партій отримав 3443 голосів. Лідер автономістської партії, Ріккардо Занелла, став президентом.
3 березня 1922 року фашисти здійснюють державний переворот і законний уряд, емігрує до Кралєвиці.
У січні 1924 року Беніто Муссоліні (від Королівства Італія) і Нікола Пашич (від Королівства сербів, хорватів і словенців) підписали Римський договір, погодившись на анексію Італією Фіуме і поглинання Сушака з боку сербів; угода набрала чинності 16 березня. Уряд Вільної держави у вигнанні визнав цей акт недійсним і не легітимним до міжнародного права і продовжив свою діяльність.
Післямова[ред. | ред. код]
При капітуляції Італії в Другій світовій війні, питання "Фіуме-Рієки" стало актуальним ще раз і 1944 року група громадян опублікувала «Лібурнійський меморандум», у якому було рекомендовано утворення конфедеративної держави з трьох кантонів Фіуме, Сушак і Бистриця. А також островів Крк (італ. Veglia), Црес (італ. Cherso) і Лошинь (італ. Lussino)[2]. Президент уряду у вигнанні Занелла все ще прагнув до відновлення Вільної держави[3].
Комуністична югославська влада, яка звільнила від німецьких військ та зоволоділа містом 3 травня 1945 року заперечувала проти цих планів та зробила конкретні кроки для врегулювання суперечки. Лідери автономістів - Невіо Скулл[en], Маріо Бласич[en] та Серджіо Сінкіч - були вбиті. Президент Занелла заховався[4][5][6]. Згідно з Паризьким мирним договором 1947 року, Фіуме (вже під назвою Рієка) і Істрія офіційно стали частиною Хорватії в складі Федеративної Народної республіки Югославія[7].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ * I. Lukežić: Trsatsko-bakarska i crikvenička čakavština. Izdavački centar Rijeka, Rijeka 1996.
- ↑ Plovanić, Mladen: Liburnisti i autonomaši 1943–1944, Dometi god. XIII. br. 3-4-5, pp. 51–54 and nr. 6, pp. 68–96, Rijeka 1980.
- ↑ Ballarini, Amleto. L’antidannunzio a Fiume – Riccardo Zanella, Trieste: Edizioni Italo Svevo, 1995.
- ↑ E.Primeri, La questione di Fiume dal 1943 al 1945, Rigocamerano 2001 Архівовано 7 September 2008 у Wayback Machine.
- ↑ M.Dassovich, 1945–1947, anni difficili (...), Del Bianco 2005
- ↑ G. Rumici, Infoibati (1943–1945): i nomi, i luoghi, i testimoni, i documenti, Mursia 2002
- ↑ Treaty of Peace with Italy, Signed in Paris, on 10 February 1947, Part I, Section I, Article 3, La frontiere entre l'Italie et la Yougoslavie.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}