Кобелєв Олександр Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Васильович Кобелєв
Oleksandr Kobelev.jpg
Народження 15 (27) липня 1860
Смерть 30 вересня 1942(1942-09-30) (82 роки)
Поховання Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Країна
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Russia.svg Російська республіка
Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of Ukraine.svg Українська Держава
Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1919-1929).svg Українська РСР
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Навчання Петербурзьке будівельне училищеd
Діяльність архітектор
Найважливіші споруди
CMNS: Кобелєв Олександр Васильович у Вікісховищі

Олекса́ндр Васи́льович Ко́белєв (15 (27) липня 1860, Царське Село, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія — 30 вересня 1942(1942-09-30), Київ, Райхскомісаріат Україна) — київський архітектор, педагог, член Петербурзької спілки архітекторів.

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Народився 15 (27) липня 1860(18600727) року в Царському Селі (тепер м. Пушкін, Санкт-Петербург, Росія) у родині дворянина, офіцера. Згідно з легендою, йому дали ім'я на честь Олександра ІІ, який був його хрещеним батьком. Первинну освіту здобув у 3-й військовій гімназії в Санкт-Петербурзі.

У 1887 році закінчив Петербурзький інститут цивільних інженерів, після чого був зарахований у Технічно-будівельний комітет, який направив його до Управління Південно-Західної Залізниці, що розташовувалося в Києві[1]1896 року завідував архітектурним відділом технічного відділення шляхової служби).

У 1899 році за проєктом Кобелєва посилено фундамент будинку Управління Південно-Західної залізниці.

Упродовж 1890-х років звів численні об'єкти Залізничної колонії, ряд споруд сільськогосподарської виставки 1897 року (не збереглися). У 1898 році виборов друге місце на закритому конкурсі проєктів комплексу Політехнічного інституту (КПІ), а у 1900 році успішно замінив переможця конкурсу Ієроніма Кітнера в керуванні будівництвом цього важливого об'єкта.

Кобєлєв напрочуд вдало інтерпретував у своїх будівлях різноманітні історичні стилі. Зокрема, приміщення контори Державного банку (1902—1905) він проєктував (у співавторстві з Олександром Вербицьким) у стилі італійського ренесансу; будівлю Дворянського та Селянського банків (1911) оздоблено в неоросійському стилі; споруди Вищих жіночих курсів та Київського відділення Російського технічного товариства (обидві 1914) — у стилі неокласицизму (у Технічному товаристві Кобєлєв очолював архітектурний відділ). У 1913—1915 роках Кобєлєв реконструював корпуси Комерційного інституту. Звів також кілька приватних прибуткових будинків, каплицю в Кирилівській лікарні (1902).

Також Олександр Кобєлєв був визначним педагогом, автором численних наукових статей та доповідей. З 1899 року викладав у КПІ, де в 1912 році став професором. З 1901 року завідував школою десятників у будівній та шляховій справі, був її почесним опікуном. З 1912 року — декан інженерно-будівного відділення Київських політехнічних курсів.

Після революції, незважаючи на свій похилий вік, спроєктував і збудував немало великих споруд, в основному в галузі промислової архітектури.

Могила Олександра Кобелєва

Помер 30 вересня 1942 року в Києві, похований на Лук'янівському кладовиші (ділянка № 21, ряд 11, місце 8). На могилі до 10 вересня 2002 року була табличка на огорожі. Коштом Головного управління архітектури встановлено пам'ятник у вигляді прямокутної стели, на якій вигравійовано портрет архітектора і хрест.

Споруди Кобелєва[ред. | ред. код]

Інші роботи в Києві[ред. | ред. код]

  • Будівля притулку на Залізничній колонії (вул. 6-та та 7-ма Лінії, нині вул. Архітектора Кобелєва № 1/5; 1899—1900);
  • Хіміко-технічна лабораторія на Залізничній колонії, вул. 6-та та 7-ма Лінії, нині вул. Архітектора Кобелєва № 3/8 (1899—1901);
  • Будівля Селянського поземельного банку, вул. Володимирська, № 10 (1910—1911);
  • Комерційний інститут на розі Бібіковського бульвару і вул. Нестеровської (1911—1915, співавтор В.Обремський);
  • Шоста чоловіча гімназія на вул. Великій Дорогожицькій / пізніше Мельникова № 81-а (1912—1913, співавтор П. Жуков);
  • Вищі жіночі курси в Києві на Мало-Володимирській вулиці № 55-а (1914);
  • Київське відділення Російського Технічного товариства на Мало-Володимирській вулиці № 55-б (1911—1914), яке разом з попередньою спорудою завдяки ідентичним формам в дусі ампіру створювали ансамбль,
  • Київська казенна палата на Львівській пл. № 14 (1913—1914, будував В. Безсмертний);
  • Вальцьовий млин у садибі І. Бліндера на вул. Нижній Вал № 19-21 (1900);
  • Гімназія О. Плетньової на розі вулиць Різницької № 2 і Московської № 34 (1903), знесений 2008 року.
  • Прибутковий будинок Г. де-Метца на вул. Мало-Володимирській № 44 (1911—1912).

Роботи в Україні та за її межами[ред. | ред. код]

  • Збудував залізничний вокзал у Козятині (1888—1890, проєкт В. Куликовського);
  • Комплекс з житлових будинків, споруди для електричних машин, паровозного депо, школи, водогінна вежа та інші споруди в Козятині (1888—1889),
  • Розширення залізничного вокзалу в Козятині,
  • Залізничний вокзал у Сарнах (1897),
  • Залізничний вокзал у Бендерах (1899),
  • Розширення залізничного вокзалу в Попелюхах,
  • Залізнична лікарня у Жмеринці,
  • Залізнична лікарня в Києві (1891)
  • В Одесі спорудив приймальний покой на станції Одеса-товарна, паровозозбиральню, механічну пральню,
  • У Вінниці — елеватор на станції,
  • На станції Роздільна I — однокласну школу,
  • На станції Граєво — перевантажну контору для імпортних товарів при митниці
  • Залізничний вокзал у Коростені (1905),
  • Російський земельний банк у Полтаві (1906—1909, співавтор С. Носов),
  • Дворянсько-селянський банк у Полтаві (1911),
  • Реконструкція електростанції у Вінниці (1930—1932).

Твори[ред. | ред. код]

  • Общая гражданская архитектура. — К. : Изд. Я. Апте, 1907. (рос. дореф.)
  • Зерноподъемникї в г. Виннице // Зодчий. — 1891. — С. 56–57. (рос. дореф.)
  • Станція Казатинъ Юго-Западной железной дороги // Зодчий. — 1892. — С. 48–49. (рос. дореф.)

Пам'ять[ред. | ред. код]

Ім'ям Олександра Кобелєва названа одна з вулиць Києва.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Г. В. Барановский. Юбилейный сборник сведений о деятельности бывших воспитанников Института гражданских инженеров (Строительного училища) 1842—1892. (Вып. 1). — СПб. : Типо-литогр. К. Л. Пентковского, 1893