Вербицький Олександр Матвійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Матвійович Вербицький
Verbytskyj O.jpg
Дата народження 27 вересня 1875(1875-09-27)
Місце народження Севастополь, Таврійська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Дата смерті 9 листопада 1958(1958-11-09) (83 роки)
Місце смерті Київ, Українська РСР, СРСР СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Навчання Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет
Архітектурний стиль українське бароко
Найважливіші споруди Національний банк України
Київський залізничний вокзал
Підпис Автограф Вербицького.gif

Верби́цький Олекса́ндр Матві́йович (27 вересня 1875, Севастополь — 9 листопада 1958, Київ) — архітектор, інженер і педагог, професор, дійсний член Академії архітектури (1945), почесний член Академії будівництва і архітектури УРСР (1958), автор проекту сучасної споруди залізничного вокзалу у Києві.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Севастополі в родині техніка-будівельника міської Управи. Після закінчення Севастопольського реального училища в 1892 році вступив до Петербурзького інституту цивільних інженерів, який закінчив 1898 року. За час навчання був нагороджений двома золотими й одною срібною медалями, його прізвище було занесене на почесну дошку найкращих випускників.

Відразу після закінчення інституту був запрошений професором І. Кітнером до будівництва великого комплексу Київського політехнічного інституту на посаді молодшого помічника і переїхав до Києва. Через рік, в 1899 році, для найкращого ознайомлення з будівничою справою перейшов працювати десятником на спорудження Київського оперного театру згодом став помічником виконроба академіка Володимира Ніколаєва — аж до відкриття театру, в 1901 році.

В 19011933 роках працював в Управлінні Південно-Західної залізниці, спочатку архітектором шляхової служби, а потім головним архітектором. Він розробляє ескізний проект Київського вокзалу, потім проектує і будує за своїми проектами велику кількість різних споруд; пасажирські будівлі, товарні контори, паровозні депо, міські станції, навчальні заклади, лікарні, житлові будинки.

Надгробок О. Вербицького

В 1943 році Олександр Вербицький входив до складу комісії для визначення стану згорілих і підірваних будівель Києва, в результаті роботи якої вдалося зберегти для подальшої експлуатації багато житлових будинків, громадських будівель, скоротити витрати на їх відбудову.

У 1945 році Вербицький був обраний дійсним членом Академії архітектури і протягом ряду років проводив велику роботу по організації підготовки наукових кадрів через аспірантуру. У 1958 році його обирають почесним членом Академії будівництва і архітектури Української РСР.

Працював також у галузі пейзажного живопису та графіки. Автор ряду статей з питань архітектури.

У Києві жив в будинках № 21/12 по Володимирській вулиці, № 15, 22 по Лютеранській вулиці. Помер 9 листопада 1958 року у Києві, похований на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 9а, ряд 1, місце 5). На могилі прямокутна стела із сірого граніту, вирізьблений барельєф. Автори надгробного пам'ятника — скульптор І. Макогон та архітектор П. Костирко[1].

Педагогічна діяльність[ред.ред. код]

Півстоліття віддав О. М. Вербицький педагогічній діяльності, справі підгоровки архітектурно-будівельних кадрів. В 19091910 роках — викладач громадянської архітектури на Вищих технічних курсах професора Пермінова в Києві. В 19191958 роках педагог Київського архітектурного, Київського художнього та Київського інженерно-будівельного інститутів, був одним з фундаторів Академії архітектури УРСР. У 1931 році А. Вербицький був завідувачем кафедрою в Київськом будівельном інституті коли туди був запрошений його учень архітектор Й. Каракіс.[2] Серед інших його учнів архітектори: М. Г. Гречина, А. В. Добровольський, В. Г. Заболотний, І. І. Малозьомов, Є. О. Маринченко, М. В. Холостенко.

Був консультантом з архітектурних питань в інститутах «Гіпроміст», «Гіпродор», «Гідрошляхтрест», «Цивільпроект» та планувальному управлінні (АПУ), «Наркомтрест» та інших установах Києва.

Архітектурна діяльність[ред.ред. код]

Найвідоміші роботи для Києва[ред.ред. код]

Київський залізничний вокзал[ред.ред. код]

У біографічних записках Олександр Вербицький відзначав, що здійснена була приблизно лише третина запроектованого. Йому довелось працювати над складанням декількох варіантів подальшого розвитку вокзалу, над повною реконструкцією архітектури збудованої частини, виконаної у період конструктивізму, складались також проекти внутрішнього оформлення залу очікування, головного вестибюля, але всі ці проекти не були здійснені через нестачу коштів.

У листах до рідних він висловлював невдоволення будівельними роботами: «Для чего вырабатывали детали, делали шаблоны? Если в натуре всё искоренено и обезображено до неузнаваемости».

Вербицький намагався спростити барокові елементи й надати споруді вокзалу сучасних форм стилю конструктивізму.

У формах споруди вокзалу були найдені вияви українського націоналізму, що нібито нагадують тризуб, за що архітектора було тимчасово заарештовано.

Багатоповерхові житлові будинки Києва[ред.ред. код]

Проекти в інших містах[ред.ред. код]

  • Для Одеси:
    • проект капітального переобладнання й розширення головного Одеського вокзалу (не здійснений);
    • проект архітектурного оформлення елеватора в порту.
  • Для станції Ковеля:
    • проекти будинків: чергових паровозних бригад для кондукторів, товарної контори, вокзал (1907), гімназія (1908–1910);
    • проект архітектурного оформлення віадуку.
  • Для станцій Голоби і Балти:
    • проект пасажирських будинків.
  • Для станції Жмеринки:
    • проект залізничної інфекційної лікарні.
  • Для станцій Бірзули і Коростеня:
    • проекти середніх шкіл.
  • Для станції Фундукліївки:
    • залізничний вокзал (1907).
  • Для Малина:
    • проект капітального переобладнання й розширення виробничого корпусу паперової фабрики (1906);
    • проекти будинків дизельної станції й контори.
  • Для Гомеля:
    • проект будинків дизель-моторної станції для паперової фабрики.
  • Для Верхнячки:
    • проект будинку Народного дому з театром;
    • проекти виробничого корпусу цукрового заводу (1909–1910);
    • проект їдальні з читальним залом для заводу;
    • проект будинку контори для заводу та інше.
  • Для Черкас:
    • проект комплексу будівель «Дитячого палацу» для безпритульних дітей (1916).
  • Для Коростеня:
  • Для Севастополя:
    • проект пішохідного містка на Приморському бульварі (збудований у 1905 році під керівництвом О. Вейзена).
  • Для Нижнього Новгорода:
  • Для Туапсе:
    • проект дачі на березі моря.

Пам'ять[ред.ред. код]

1983 року на його честь названо вулицю у Києві, на Харківському масиві.

Примітки[ред.ред. код]

  1. В. О. Жадько. Український Некрополь. Київ. 2005. IBSN 966-8567-01-3. стор. 139.
  2. Юнаков, 2016, с. 57

Література[ред.ред. код]

  • Пантеон зодчих Лук'янівського некрополю. Біографічний довідник. — Київ: «З-Медіа», 2008. — С. 104. ISBN 966-96254-2-4
  • Юнаков О. Архитектор Иосиф Каракис. — Нью Йорк : Алмаз, 2016. — 544 с. — ISBN 978-1-68082-000-3.

Посилання[ред.ред. код]