Кронік Олександр Львович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Львович Кронік
Кронік Олександр Львович.jpg
Народження 1 липня 1903(1903-07-01)
Вільно, Віленська губернія, Російська імперія
Смерть 20 грудня 1976(1976-12-20) (73 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання
Громадянство СРСР СРСР
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-major infobox.svg Генерал-майор
Війни / битви Громадянська війна в Росії
Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Нагороди
Орден Леніна Орден Червоного Прапора  — 1943 Орден Червоного Прапора  — 1945 Орден Червоного Прапора  — 1945
Орден Червоного Прапора Орден Кутузова II ступеня — 1944 Орден Вітчизняної війни I ступеня— 1944 Орден Червоної Зірки  — 1941
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» — 1938
Медаль «За взяття Кенігсберга»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» — 1945

Кро́нік Олекса́ндр Льво́вич (1 липня 1903(19030701), Вільно, Віленська губернія, Російська імперія — 20 грудня 1976, Київ, Українська РСР, СРСР) — радянський воєначальник, гвардії генерал-майор, історик, журналіст, кандидат історичних наук. У квітні 1945 р. після взяття Кенігсберга був представлений до звання Героя Радянського Союзу.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в 1903 (за документами — у 1901) році в місті Вільна (нині Вільнюс, Литва) у робітничій сім'ї. Закінчив шість класів реального училища. Член ВКП (б) з 1919 року.

Трудову діяльність почав, навчаючись у четвертому класі реального училища — електромонтер на лісопильному заводі. У Червону Армію вступив добровольцем у роки Громадянської війни, приписавши собі два роки. Службу розпочинав у кінноті: червоноармієць і (на червень 1922 року) старшина шабельного ескадрону в 38-му кавалерійському полку 7-ї кавалерійської дивізії Самарського Білоруського військового округу.

У 1926 році закінчив кавалерійське відділення Об'єднаної військової школи імені ВЦВК (Москва), став червоним командиром і до середини липня 1941 року — у Прикордонних військах СРСР. Службу тут починав з посади начальника прикордонної застави, що охороняла радянсько-афганську ділянку державного кордону. Потім — командир Ашхабадського окремого кавалерійського дивізіону; у цій якості — на передовій лінії боротьби з басмацтвом. За мужність і відвагу, проявлену в боях, був удостоєний іменної зброї та Почесної грамоти ЦВК Туркменської РСР. У ході однієї з сутичок з басмачами отримав важке поранення, але по лікуванні повернувся в стрій.

1935 році закінчив Вищу прикордонну школу. У 1935 і до кінця 1939 року — викладач Харківського військового училища прикордонних і внутрішніх військ імені Ф. Е. Дзержинського (до 20 квітня 1937 року — 2-га об'єднана прикордонна школа імені Ф. Е. Дзержинського).

У 1939 році заочно закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе. Наприкінці 1939 року домігся відправки на фронт радянсько-фінської війни: командир прикордонного полку, що діяв на Петрозаводському напрямку. У 1940 — середині липня 1941 років — заступник начальника кафедри тактики, війн та військового мистецтва ордена Леніна Вищої прикордонної школи.

З 15 липня 1941 року — начальник штабу 252-ї стрілецької дивізії, сформованої для діючої Червоної Армії: в боях на Північній Двіні в складі 29-ї армії Західного і Калінінського фронтів. У битві під Москвою — начальник оперативного відділу 29-ї армії Калінінського фронту.

З 15 лютого 1942 року по 14 жовтня 1943 року — командир 357-ї стрілецької дивізії 39-ї армії (2-го формування), а з літа 1943 року — 3-ї ударної армії Калінінського фронту. У цій якості особливо відзначився влітку 1942 року на Ржевському напрямку: опинившись у оточенні, полковник О. Л. Кроник у ніч з 8 на 9 липня сформував із залишків своєї дивізії й сусідніх, розбитих противником з'єднань і частин, зведений бойовий загін загальною чисельністю близько десяти тисяч багнетів і, ставши на чолі, успішно вивів його через ліси і болото в розташування головних сил Калінінського фронту.

Знову відзначився на самому початку 1943 року: очолювана полковником О. Л. Кроніком 357-та стрілецька дивізія 8-го стрілецького Естонського корпусу (2-го формування) у взаємодії з іншими з'єднаннями і частинами 3-ї ударної армії Калінінського фронту 17 січня 1943 року рішучим ударом опанувала містом Великими Луками сучасної Псковської області. Генерал-майор з 22 лютого 1943 року.

Наприкінці 1943 — у серпні 1944 року — командир 178-ї стрілецької Кулагінської Червонопрапорної дивізії, що входила спочатку до складу 22-ї армії 2-го Прибалтійського фронту, а потім — 97-го стрілецького корпусу 21-ї армії (2-го формування) Ленінградського фронту. Очолюване генерал-майором О. Л. Кроніком з'єднання брало участь у визволенні міст Новоскольників (22 січня 1944) сучасної Псковської і Віїпурі (20 червня 1944) Ленінградської областей.

З 28 серпня 1944 року і до кінця війни — командир 343-ї стрілецької Білостоцької Червонопрапорної ордена Кутузова дивізії (2-го формування), що входила спочатку до складу 38-го стрілецького корпусу 49-ї армії 2-го Білоруського фронту (2-го формування), а потім — 81-го стрілецького Кенігсберзького корпусу 50-ї армії (2-го формування) 2-го і 3-го Білоруських фронтів.

22 січня 1945 343-тя стрілецька дивізія генерала О. Л. Кроніка, діючи в складі 81-го стрілецького (згодом — Кенігсберзького) корпусу 50-ї армії, успішно форсувала річку Нарев і однією з перших вийшла до південного кордону зі Східною Пруссією. А через кілька днів з мінімальними для себе втратами зламала на своїй ділянці наступу мазурську лінію укріплень гітлерівців і, увійшовши в прорив, з боєм оволоділа вісьмома прикордонними до Польщі східнопрусськими містами. Здійснивши в період з 5 по 11 березня 1945 року 130-кілометровий марш, 343-тя стрілецька дивізія в складі всієї 50-й армії зосередилася біля стін Кенігсберга. Їй належало штурмувати столицю Східної Пруссії з боку міського передмістя Танненвальде (нині — південна частина селища Чкаловськ Центрального району Калінінграда) — вздовж лінії сучасного залізничного перегону Чкаловськ-Західний — Південний вокзал Калінінграда і аж до західного берега розташованого в самому центрі Кенігсберга ставка Обер-Тайхо (нині — Озеро Верхнє). Проте перший нищівний удар по обороні противника підлеглі генерала О. Л. Кроніка завдали вже за два дні до початку загального штурму: в 19.00 4 квітня 1945 року перейшли в наступ дві стрілецькі роти 356-го стрілецького полку. Це була розвідка боєм. В результаті до ранку наступного дня вдалося захопити Малий форт, розташований між фортами № 5 і 4, а також прилеглі до нього ділянки ворожих траншей. Успішно з'єднання діяло і в ході самого штурму.

Комдив у квітні 1945 року після взяття Кенігсберга був представлений до звання Героя Радянського Союзу. Незабаром після подання до звання О. Кронік отримав телеграму з Генерального штабу від генерал-майора Івана Олександровича Кузовкова зі словами:

«Стежимо за Вашим успіхом. Всі інстанції пройдені… Вітаємо з присвоєнням звання Героя Радянського Союзу».

Однак, після проходження всіх інстанцій в самому кінці прізвище Кроніка була викреслена за вказівкою генерала армії Івана Масленникова, очевидцем злочинних діянь якого виявився О. Кронік.

У післявоєнний період і аж до звільнення в запас навесні 1947 року, гвардії генерал-майор О. Л. Кроник командував 86-ю гвардійською Миколаївською стрілецькою дивізією.

У 1947 році він був звільнений в запас (по хворобі) з правом несення військової форми.

Останні 30 років життя Олександра Львовича Кроніка були наповнені плідною педагогічною, науковою, журналістською та громадською діяльністю. У 1947-1949 роках він викладав на кафедрі історії Чернівецького держуніверситету.

Після навчання в аспірантурі у 1950 році він захистив дисертацію в Інституті історії АН України, його науковим керівником був відомий український вчений Ф.П. Шевченко. Рішенням Президії Академії наук України О.Л. Кронік одержав вчене звання старшого наукового співробітника, працював у воєнно-історичному відділі Інституту історії Академії наук України. З 1950 року — старший науковий співробітник Інституту.

В 1966-1968 роках він викладав у Київському художньому інституті, нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, потім працював у Міністерстві Вищої та Середньої спеціальної освіти.

Після организації Військово-наукового товариства при Київському окружному Будинку офицерів О.Л. Кронік очолив Військово-історичну секцію, проводив наукові конференції, керував літоб'єднанням

Генерал Кронік був першим головою Ради ветеранів 343-ї Белостокської червонопрапорної дивізії, брав участь у створенні понад 80-ти шкільних музеїв та кімнат Бойової слави, невтомно працював по увічненню подвигів воїнів і, як член Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, виступав з лекціями і доповідями перед особовим складом частин, школярами і студентами.

Могила Олександра Кроніка

Помер 20 грудня 1976 року. Похований у Києві на Лук'янівському військовому кладовищі.

Публікації[ред. | ред. код]

Кронік написав понад 350 науково-історичних та історико-публіцистичних робіт. А також:

  • Монографію «Полководське мистецтво Богдана Хмельницького» (поки невидана).

Відзнаки[ред. | ред. код]

Кавалер великої кількості державних нагород, включаючи вісім орденів — Леніна, чотирьох Червоного Прапора, Кутузова 2-го ступеня, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, а також численних медалей, в тому числі «За відвагу»[джерело?] і «За взяття Кенігсберга».

Крім того, в післявоєнний період не раз заохочувався по лінії муніципальних і військових властей і, зокрема: Почесними грамотами — від виконкомів Київського і Вільнюського міських Рад депутатів трудящих; іменними годинниками та іншими цінними пам'ятними подарунками — від командувача військами Червонопрапорного Київського військового округу.

Почесний громадянин міст Великі Луки1965 року) та Новосокольники1969 року) Псковської області.

Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка у Києві

На Лук'янівському військовому кладовищі в Києві Міністерство оборони СРСР встановило пам'ятник.

Про Олександра Кроніка писали Олександр Фадєєв та Борис Польовий. Борис Польовий подарував йому свою книгу «Знищення Тайфуна» з автографом:

« Дорогому генералу Кроніку на добру пам'ять від свідка його славних бойових справ, від одного з солдатів, прикріплених до його дивізії. Борис Польовой. 30 червня 1972. »

Особисті речі і документи воєначальника зберігаються серед експонатів Національного музею історії України у Другій світовій війні.

У 2003 році у зв'язку з ювілейною датою від дня народження Олександра Кроніка спільно Комітетом Міжнародної Української спілки учасників війни, Національною спілкою журналістів України та Єврейським фондом України було направлено клопотання до мера Києва з проханням про увічнення пам'яті Олександра Кроніка, допомогою встановлення меморіальної дошки на будинку по вулиці Хрещатик, 15, в якому проживав Олександр Кронік з 1950 по 1976 рік. Прохання задоволене не було. Однак, через вісім років (на 110-річчя від дня народження), 28 грудня 2011 року в Києві на цьому будинку з ініціативи журналіста Дмитра Червінського та клопотань Державної прикордонної служби України, Всеукраїнської спілки учасників війни, Національної спілки журналістів України, Інституту історії України НАН України, урочисто відкрили меморіальну дошку.

До 110-річчя в Україну випустили пам'ятні конверти з портретом Олександра Львовича.

Наприкінці вересня 2016 року під гаслом «народної декомунізації» меморіальну дошку Олександрові Кроніку було понівечено невідомими вандалами[1][2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Народна хвиля декомунізації охопила чергових 12 об'єктів у Києві // Український погляд. — 2016. — 26 вересня. Архівовано з першоджерела 27 вересня 2016.
  2. В Киеве вандалы испортили мемориальную доску в честь историка и журналиста // Сегодня. — 2016. — 27 вересня. Архівовано з першоджерела 27 вересня 2016. (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • Почесні громадяни Великолукського району / сост.: Л. Д. Бодунова, Л. А. Лисанова, А. Є. Чернявська — В. Луки, 2007. — 116 с.
  • Почесні громадяни міста Великі Луки / сост.: Г. Т. Трофімова, Т. П. Случаева — В. Луки, 2011.
  • У строю відважних / Ф. Д. Свердлов — Москва, 1992.

Джерела[ред. | ред. код]