Культура Сербії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Культура Сербії - культурні й мистецькі практики сербського народу.

Величезний вплив на розвиток культури Сербії надали Візантійська імперія і православна релігія. В цілому, сербські звичаї і національні традиції дуже близькі християнському слов’янському світу. Пам’ятки історії та архітектури в Сербії – це православні монастирі, а страви місцевої кухні подобаються будь-якому європейцю. Сербська музика і танці – запальні і енергійні, а народні промисли дозволяють кожному туристу відвезти на батьківщину чудові сувеніри ручної роботи.

Від Кирила і Методія[ред. | ред. код]

Учні перших творців слов’янської азбуки і християнських проповідників Кирила і Методія сприяли розвитку писемності і, в цілому, культури Сербії. Найдавніша зі збережених кириличних рукописів датована 1185 роком. Це Євангеліє, створене за замовленням князя Мирослава. Не меншу історичну цінність являє собою і “Хроніка сербських князів” Х століття сербською мовою.

Наприкінці ХІІ століття сербська література отримує впорядкованість в розвитку завдяки появі величезної кількості болгарських і грецьких перекладених творів. Бажання читати сприяє зародженню своєї літератури, а першим письменником серби вважають Саву Сербського, який на початку XIII століття складає житіє власного батька. Важливе місце в ранній національній літературі займають героїчні твори, що оповідають про життя подвиги сербських князів і їх військових дружин.

Культурний центр[ред. | ред. код]

Провідним культурним центром сербського народу на зламі століть є Белград, одночасно осередки на території Австро-Угорщини поступово утрачають своє значення. Але серби зберігали єдність свого культурного існування: закономірності й особливості розвитку літератури та мистецтва залишаються єдиними для всіх сербських областей як у незалежній Сербії, так і тих, що входили до складу Австро-Угорщини й Османської імперії.

У цей час у Сербії остаточно формується сучасна для тієї доби система культурного, наукового, освітнього функціонування. Існували всі інституції, необхідні для забезпечення такого функціонування як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні: навчальні заклади - від народних шкіл до університету в Белграді, в якому в 1895 р. було три факультети (філософський, юридичний, технічний); бібліотеки, музеї, театри, наукові товариства тощо.

Поворот до Європи[ред. | ред. код]

На рубежі XIX - XX ст. у сербів розпочинається процес, що згодом дістав назву "поворот до Європи". Здобутком сербської духовної культури стають найпередовіші на той час явища західноєвропейського літературного й мистецького життя, такі, як декаданс, символізм, модернізм, неоромантизм тощо.

Література та мистецтво відмовляються від надмірного етнографізму й зосередження на фольклорній національній традиції, проголошуючи орієнтацію на європейський тип культури. Якщо в добу реалізму провідними зразками виступали російські митці, то тепер цю роль стали відігравати французькі.

Переорієнтація сербської культури відбувається надзвичайно швидко й рішуче. В галузі красного письменства її початок пов'язаний із заснуванням журналів "Сербський огляд" (1895) та "Сербський літературний вісник" (1901), із діяльністю літературних критиків та ідеологів європеїзації національної культури Б. Поповича, Й. Скерлича, Л. Недича.

"Поворот до Європи" збігається в сербів з істотними зрушеннями в суспільно-економічній сфері, пов'язаними зі зміцненням капіталістичних відносин і формуванням нових, соціальне активних суспільних верств, насамперед - буржуазії.

В життя вступає нове покоління, для якого європейські ідеї та європейський стиль життя не є чужими й ворожими. Це покоління з перших років століття посідало ключові позиції в освітніх, наукових, культурних установах, що значно полегшило організаційне забезпечення переходу культури на нові рейки.

Основну увагу митці приділяють тепер естетичним якостям художніх творів. Форма проголошується набагато важливішою за зміст. Сербська поезія збагатилася в цей період блискучими зразками ліричної поезії (Й. Дунич, М. Ракин, А. Шантич, С. Пандурович, В. Петрович-Діс, М. Боїч). У прозі з великим успіхом працювали Р. Доманович, П. Кочич, І. Чипіко, Б. Станкович та ін. Високим рівнем самобутності вирізняється творчість Б. Нушича, - комедіографа, публіциста, автора цікавих сатиричних творів.

Зі списків ЮНЕСКО[ред. | ред. код]

Історична спадщина сербів виявляється і в численних архітектурних пам’ятках, що збереглися з часів середньовіччя. Найбільш значимі удостоїлися честі потрапити в списки Всесвітньої культурної спадщини, створені ЮНЕСКО:

Православні монастирі в Косово, найдавнішим серед яких є храм і обитель у Високих Дечанах. Перші згадки про нього відносяться до початку XIV століття, а головні святині обителі – мощі заснував її короля Стефана Дечанского і великомученика Микити. Монастир знаменитий і своїми стародавніми фресками, на яких зображені основні сюжети Нового завіту. Пам'ятним є стародавнє місто Старі Рас, що було столицею ранньої держави сербів. Його історія починається в бронзовому столітті, а розквіт Старі Раса припав на часи Римської імперії. Особливу цінність в культурному та архітектурній спадщині має Петрова церква на території міста. Вона є найстарішою в країні, а її будівля датується VIII століттям.

Джерела[ред. | ред. код]

http://www.serbia.com/about-serbia/culture/

http://osvita.ua/vnz/reports/world_history/31353/

Яровий В. І. Історія західних та південних слов'ян у XX ст. Київ, 1996.