Кшиштоф Радзивілл (Перун)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Krzysztof Mikołaj "the Thunderbolt" Radziwiłł 1.PNG

Кшиштоф Радзивілл на прізвисько Перун (пол. Krzysztof Mikołaj Radziwiłł "Piorun"; 9 лютого 1547, Вільно — 20 листопада 1603) — державний, військовий і політичний діяч Великого князівства Литовського. Представник княжого шляхетського роду Радзивіллів гербу Труби. Крайчий литовський в 1567–1569, підчаший литовський в 1569–1579, польний гетьман литовський в 1572–1589, каштелян трокський в 1579–1584 і одночасно підканцлер литовський в 1579–1585, воєвода віленський з 1584, великий гетьман литовський з 1589[1]. Староста кокенгаузький, солецький, жежмарайський, ужендувський, аінській, борисовський, новомисський. Князь (Reichsfürst) Священної Римської імперії.

Представник Біржайсько-дубінківської лінії роду Радзивіллів, син Миколи Радзивілла «Рудого» і Катерини Томіцької. Отримав домашню освіту[1].

Біографія[ред.ред. код]

Військова справа[ред.ред. код]

У 1564 році, будучи 17-річним, разом з батьком брав участь у Лівонській війні, бойове хрещення прийняв у битві при Чашниках[1]. Він показав себе кмітливим молодим воїном і заслужив прізвисько Перун. У 1567 році призначений ротмістром кінної роти. У той же рік почав і громадянську кар'єру, зайнявши посаду крайчого литовського. Через два роки став підчашим.

У 1572 році призначений польним гетьманом литовським, займався обороною південно-східного кордону Великого князівства Литовського[1].

Під час нового походу Івана Грозного в Лівонію, у 1580 році Радзивілл узяв замок Усвяти, провів успішну битву при Великих Луках і очолив облогу міста[1].

Брав участь у поході Стефана Баторія на Псков, у 1581 році чотирьохтисячний загін Христофора Радзивілла спільно з двохтисячним загоном Філона Кміти-Чорнобильського здійснив кінний рейд до верхів'їв Волги, щоб росіяни не змогли зібрати сили для зняття облоги Пскова. З 5 серпня по 22 вересня 1579 його війська пройшли 1400 кілометрів через Вітебськ, Ржев, Старицю, в якій зупинявся сам цар Іван IV, Торопець і Стару Русу біля озера Ільмень, неодноразово вступаючи в бій з московськими військами. Облога Пскова і рейд Радзивілла змусили Івана IV підписати перемир'я[1].

Після смерті батька в 1584 році був призначений на раніше займану батьком посаду воєводи віленського. Будучи одним з найбільш впливових людей у ​​державі, виступав за незалежність Великого князівства Литовського, після смерті Стефана Баторія був одним з тих, хто підтримував план обрання королем польським і великим князем литовським російського царя Федора Івановича[1].

У 1589 році був призначений великим гетьманом литовським. У 1594–1596 роках воював із загонами повстанців Наливайко.

З початку польсько-шведської війни 1600–1611 років командував військами в Лівонії. У 1601 році разом з Яном Ходкевичем відбив наступ шведської армії під Кокенгаузеном, отримавши славетну перемогу, і звільнив фортецю Венден.

Цивільне життя[ред.ред. код]

У правління Сигізмунда Вази перейшов в опозицію, але дбав про збереження нормальних відносин з монархом. Подібно батькові, брату і племіннику, був затятим кальвіністом і прихильником протестантської церкви, відстоював позиції протестантів під час контрреформації. У 1584 році побудував дві євангелічні церкви в Біржах і Радзивіллішках, а в 1595 році — садибу Радзивіллів в Папілісе. Допомагав Біржайській гімназії та школі в Кейданах. При його дворі перебувало безліч видатних мислителів і поетів того часу, таких як Андрій Римша, Гальяш Пельгрімовський, Соломон Рисінський і Андрій Волан[1].

Володів однією з найбільших латифундій у Великому князівстві Литовському[1]. Основні володіння знаходилися на території сучасної Литви.

До 1575 року були перегороджені річки Апащя і Аглуона і болото карстового походження Шірвенос перетворилося в першу штучну водойму в Литві, площа його становила 400 гектарів. Будівництво бастіонів фортеці італійського типу почалося в 1586 році, а завершилося в 1589 році. Біржайський замок став важливим опорним пунктом Великого князівства Литовського і фамільною резиденцією Радзивіллів. 1 травня 1589 Біржам було надано магдебурзьке право.

У 1600 році Христофор влаштував шлюб свого сина Януша з княжною Софією Олелькович, після смерті якої в 1612 році всі численні володіння Олельковичів перейшли Радзивіллам[1].

Село Мурафу на межі Подільського та Брацлавського воєводств від нього отримав снятинський староста Миколай Язловецький.[2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л Грицкевіч А. Радзівіл Криштоф
  2. Żelewski R. Jazłowiecki Mikołaj h. Abdank (ok. 1550–1595) / Polski Slownik Biograficzny, 1964.— T. XI/1, zeszyt 48.— s. 125 (пол.)
Попередник
Микола Радзивілл «Рудий»
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Воєвода віленський
15841603
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Наступник
Микола Кшиштоф Радзивілл «Сирітка»