Христофор Перун Радзивілл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Krzysztof Mikołaj "the Thunderbolt" Radziwiłł 1.PNG

Христофор[1] Микола Радзивілл на прізвисько Перун (пол. Krzysztof Mikołaj Radziwiłł «Piorun»; 9 лютого 1547/10 квітня 1548, Вільно — 20 листопада 1603) — державний, військовий і політичний діяч Великого князівства Литовського. Представник княжого роду Радзивіллів гербу Труби. Захисник православ'я.[1]

Крайчий литовський в 1567—1569, підчаший литовський в 1569—1579, польний гетьман литовський в 1572—1589, каштелян троцький в 1579—1584 і одночасно підканцлер литовський в 1579—1585, воєвода віленський з 1584, великий гетьман литовський з 1589[2]. Староста кокенгаузький, солецький, жежмарайський, ужендувський, аінській, борисовський, новомисський. Князь (Reichsfürst) Священної Римської імперії.

Представник Біржайсько-дубінківської лінії роду Радзивіллів, син Миколи Радзивілла «Рудого» і Катерини Томіцької. Отримав домашню освіту[2].

З життєпису[ред.ред. код]

Військова справа[ред.ред. код]

У 1564 році, будучи 17-річним, разом з батьком брав участь у Лівонській війні, бойове хрещення прийняв у битві при Чашниках[2]. Він показав себе кмітливим молодим воїном і заслужив прізвисько Перун. У 1567 році призначений ротмістром кінної роти. У той же рік почав і громадянську кар'єру, зайнявши посаду крайчого литовського. Через два роки став підчашим.

У 1572 році призначений польним гетьманом литовським, займався обороною південно-східного кордону Великого князівства Литовського[2].

Під час нового походу Івана Грозного в Лівонію, у 1580 році Радзивілл узяв замок Усвяти, провів успішну битву при Великих Луках і очолив облогу міста[2].

Брав участь у поході Стефана Баторія на Псков, у 1581 році чотирьохтисячний загін Христофора Радзивілла спільно з двохтисячним загоном Філона Кміти-Чорнобильського здійснив кінний рейд до верхів'їв Волги, щоб росіяни не змогли зібрати сили для зняття облоги Пскова. З 5 серпня по 22 вересня 1579 його війська пройшли 1400 кілометрів через Вітебськ, Ржев, Старицю, в якій зупинявся сам цар Іван IV, Торопець і Стару Русу біля озера Ільмень, неодноразово вступаючи в бій з московськими військами. Облога Пскова і рейд Радзивілла змусили Івана IV підписати перемир'я[2].

Після смерті батька в 1584 році був призначений на раніше займану батьком посаду воєводи віленського. Будучи одним з найбільш впливових людей у ​​державі, виступав за незалежність Великого князівства Литовського, після смерті С. Баторія був одним з тих, хто підтримував план обрання королем польським і великим князем литовським російського царя Федора Івановича[2].

У 1589 році був призначений великим гетьманом литовським. У 1594—1596 роках воював із загонами повстанців Наливайка.

1594 року подав позов на тестя — Василя Костянтиня Острозького — від імені дружини та свого старшого сина через різні погляди на спадок, який задовільнив земський суд в Слонімі. Перед її розглядом в Коронному трибуналі 24 серпня 1594 уклав з тестем угоду, за якою Радзивілли отримували, зокрема, Глуськ, Тернопіль, права на Копись.[3]

З початку польсько-шведської війни 1600—1611 років командував військами в Лівонії. У 1601 році разом з Яном Ходкевичем відбив наступ шведської армії під Кокенгаузеном, отримавши славетну перемогу, і звільнив фортецю Венден.

Помер після короткої хвороби 20 листопада 1603 року в Лососні коло Слоніма під час відвідин доньки Ельжбети. Був похований 8 квітня 1604 року в кальвінському зборі у Віжунах.

Цивільне життя[ред.ред. код]

У правління Сигізмунда III Вази перейшов в опозицію, але дбав про збереження нормальних відносин з монархом. Подібно батькові, брату і племіннику, був ревним кальвіністом і прихильником протестантської церкви, відстоював позиції протестантів під час контрреформації. У 1584 році побудував дві євангелічні церкви в Біржах і Радзивіллішках, а в 1595 році — садибу Радзивіллів в Папілісе. Допомагав Біржайській гімназії та школі в Кейданах. При його дворі перебувало безліч видатних мислителів і поетів того часу, таких як Андрій Римша, Гальяш Пельгрімовський, Соломон Рисінський і Андрій Волан[2]. Був «патроном» кальвінського збору Вільнюса.

Володів однією з найбільших латифундій у Великому князівстві Литовському[2]. Основні володіння знаходилися на території сучасної Литви.

До 1575 року були перегороджені річки Апащя і Аглуона і болото карстового походження Шірвенос перетворилося в першу штучну водойму в Литві, площа його становила 400 гектарів. Будівництво бастіонів фортеці італійського типу почалося в 1586 році, а завершилося в 1589 році. Біржайський замок став важливим опорним пунктом Великого князівства Литовського і фамільною резиденцією Радзивіллів. 1 травня 1589 Біржам було надано магдебурзьке право.

У 1600 році Христофор влаштував шлюб свого сина Януша з княжною Софією Олелькович, після смерті якої в 1612 році всі численні володіння Олельковичів перейшли Радзивіллам[2].

Село Мурафу на межі Подільського та Брацлавського воєводств від нього отримав снятинський староста Миколай Язловецький.[4]

Сім'я[ред.ред. код]

Катерина Острозька

Був 4 рази одружений. Перша дружина — Катажина Анна з Сулеєва Собківка, донька варшавського старости Кшиштофа (пом. 15.1.1578, Біла Підляська), шлюб 21 січня 1571 в замку Сольця, їх донька Барбара (1573 р. н.) померла незадовго до смерті матері, син Микола прожив з 1575 до 1577.

Друга — княжна Катерина Анна Острозька (1549-3.8.1579), донька Василя Костянтина. Шлюб 22 липня 1578, Дубне. Син — Януш, мати померла після його народження, була похована як католичка в костелі св. Станіслава (Вільнюс).

Третя — донька львівського каштеляна Станіслава Ґабріеля Тенчиньского Катажина, шлюб 17 жовтня 1582 року в Турцю. Діти: Кшиштоф Радзивілл (Перун), Гальшка (Ельжбета) — дружина Лева Сапіги. Вона записала йому та їх дітям свої дідичні маєтки по-матері (зокрема, Семятиче, Орля). Померла 19 березня 1592 року в Мірі, була похована у костелі св. Станіслава (Вільнюс).

Четверта — вдова Яна Кішки, з яким вони не залишили нащадків,[5] старша сестра другої дружини Єлизавета (пом. 26.8.1599), дітей не мали. Вона була охрещена за православним обрядом, заповіла поховати себе в костелі св. Станіслава (Вільнюс), чому протидіяли католицькі духівники. Після шлюбу не погодилась переказати право управління маєтками чоловікові, через що в 1596-97 часто конфліктували. Правдоподібно, була похована 1600 року в православній церкві Слуцька.[6]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. VI. — С. 594.
  2. а б в г д е ж и к л Грицкевіч А. Радзівіл Криштоф
  3. Lulewicz H. Radziwiłł Krzysztof zwany Piorunem h. Trąby (1547—1603)… — S. 275.
  4. Żelewski R. Jazłowiecki Mikołaj h. Abdank (ok. 1550—1595) // Polski Słownik Biograficzny, 1964. — T. XI/1, zeszyt 48. — S. 125. (пол.)
  5. Tazbir J. Kiszka Jan h. Dąmbrowa (zm. 1592) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1966—1967. — Tom ХII/4, zeszyt …. — S. 508. (пол.)
  6. Lulewicz H. Radziwiłł Krzysztof zwany Piorunem h. Trąby (1547—1603)… — S. 274—275.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Микола Радзивілл «Рудий»
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Воєвода віленський
15841603
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Наступник
Микола Кшиштоф Радзивілл «Сирітка»