Торопець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Місто
Торопець
Торопец
Герб
Герб

Координати 56°30′00″ пн. ш. 31°38′00″ сх. д.H G O

Країна Росія
Регіон Тверська область
Район Торопецький район
Голова Яковлєв Віктор Володимирович
Дата заснування 1074
Перша згадка 1074
Висота центру 180  м
Населення 12 149  (2015)
Катойконім торопчане, торопчанин, торопчанка
Часовий пояс UTC+3
Телефонний код 48268
Поштовий індекс 172840
Код ЗКАТУ 28255501
GeoNames 482042
Офіційний сайт toropecadm.ru
Торопець. Карта розташування: Росія
Торопець
Торопець
Торопець (Росія)
Торопець. Карта розташування: Тверська область
Торопець
Торопець
Торопець (Тверська область)

Торопець — місто (з 1074[1]) в Росії, адміністративний центр Торопецького району Тверської області.

Місто розташовано на заході Валдайської височини за 263 км на захід від Твері, на річці Торопа, що протікає в межах міста через озера Солом'яне та Заліковське. Залізнична станція на лінії Бологоє — Великі Луки. На південь від міста проходить автодорога «Балтія», а також залізниця Москва — Рига (станція Стара Торопа, розташована в однойменному селищі міського типу), які забезпечують зв'язок міста зі столицею.

Історія[ред. | ред. код]

Середні віки[ред. | ред. код]

Першу згадку міста в літописах відносять до 1074 (при цьому в літописному тексті говориться про торопечанена преподобного Ісаака Печерського)[2]. Саме ж місто вперше згадується в документах у 1168 році як центр самостійного Торопецького князівства (в центрі міста збереглися стародавні вали, що належать до XII століття, насипані, по всій ймовірності, першим Торопецьким князем Мстиславом Ростиславичем Хоробрим — сином смоленського князя Ростислава). Князівство було невеликим та знаходилося між річкою Торопою та верхньою течією Західної Двіни, межуючи із землями смоленськими, новгородськими та полоцькими[3]. Через місто проходив знаменитий шлях із варяг у греки. Після смерті Мстислава Ростиславича князювання перейшло до його сина — Мстислава Мстиславича[2].

Пізніше Мстислав Удатний передав Торопецький стіл братові — Давиду Мстиславичу[4]. На початку 1212 Торопецке військо Давида разом зі військами псковського князя Всеволода Мстиславича брали участь у поході Мстислава Удатного (займав тоді новгородський стіл) в Північну Естонію, внаслідок чого ести були обкладені даниною[5]. З XIII століття посилюється натиск литовців на Торопець. Так, у 1225 напад литовських князів було відбито спільними зусиллями військами Давида Мстиславича та новгородського князя Ярослава Всеволодовича, але в 1226 Давид загинув у бою з литовцями поблизу Усвята — міста на сході Полоцької землі[2][4]. У 1245 мало місце найбільше вторгнення литовців в руські землі; вони захопили Торопець та розорили його, але новгородське військо Олександра Невського відбило місто, а потім у двох жорстоких битвах — біля Жіжеця на північ від Смоленська та Усвята) — вщент розбило литовців (для Олександра Невського Торопець був значимий ще й тому, що саме в ньому в 1239 році відбулося весілля князя з Олександрою, дочкою полоцького князя Брячислава) [5][4].

У 1362 Торопець все ж був зайнятий литовським князем Ольгердом та увійшов до складу Великого князівства Литовського[6].

9 серпня 1500 під час російсько-литовської війни 1500—1503 рр.. війська московського полководця, новгородського намісника Андрія Челядніна взяли Торопець; за укладеним 25 березня 1503 Благовіщенським перемир'ям, що завершило війну, Торопець та 18 інших порубіжних міст відійшли до Московії[7]. У 1580 під час Лівонської війни Торопець піддався облозі з боку війська польського короля Стефана Баторія, яка не досягла, втім, успіху, і в 1582 місто відповідно до підсумками Ям-Запольської угоди між Польщею та Москвою залишився за москвинами[2].

Новий та новітній час[ред. | ред. код]

На початку XVII століття, в роки Смути, Торопець був узятий та розорений поляками. 1609 року поляки в результати битви під Торопцем були вигнані, але вже у 1617 році Торопець став мішенню нападу українських козаків[2].

У XVI—XVII століттях зростає роль Торопця як значного торговельно-ремісничого центру на західних рубежах російської держави. З XVIII століття тут активно розвивалося шкіряне ремесло. З 1708 місто увійшло до складу Інгерманландскої губернії (з 1710 року Санкт-Петербурзької), з 1719 року входить до Великолуцької провінції Петербурзької губернії, з 1727 року — у Великолуцькій провінції Новгородської губернії. З 1777 отримав статус повітового міста Псковської губернії[2].

У 1897 році в Торопці проживало 7556 осіб (90 % православних і 8 % євреїв, решта — католики, лютерани та старообрядці). Було 18 церков і 1527 житлових будівель, 28 заводів та фабрик[8]. Після будівництва в 1905—1907 роках Торопецької ділянки залізниці Бологоє — Полоцьк Торопець став центром торгівлі лісоматеріалами[2].

28 — 30 жовтня (10 — 12 листопада) 1917 року в Торопці було встановлено ​​ Радянську владу[9].

З 1935 року Торопець числиться у складі Калінінської області РРФСР. З 29 серпня 1941 по 21 січня 1942 був зайнятий німецькими військами[2]. У квітні 1962 Торопцю було присвоєно статус міста обласного підпорядкування, але вже у 1965 році Торопець знову став містом районного значення[10].

Етимологія[ред. | ред. код]

Назва міста — по розташуванню на річці Торопа (в ранні роки Торопіца). У свою чергу, походження цього гідроніма пов'язують з російським Тороп «поспішність», що походить від високої швидкості течії річки біля порога перед впаданням в Західну Двіну[2].

Населення[ред. | ред. код]

У різні роки населення міста становило[2]:

Рік 1856 1897 1926 1939 1959 1970 1979 1989 2000 2005 2009 2011
Населення, тис. жит. 6,0 7,5 9,7 12,9 15,2 16,9 17,3 17,5 16,8 14,3 13,2 12,9

Економіка[ред. | ред. код]

У місті є швейна та взуттєва фабрики, ливарно-механічний завод. Харчова промисловість представлена ​​м'ясокомбінатом. Працює підприємство з випуску одноразового посуду та товарів з поліетилену. Працює ліспромгосп[2].

Культура[ред. | ред. код]

У місті функціонують центральна районна лікарня та поліклініка[11]. Освітня сфера представлена ​​такими установами як Торопецький технікум, представництво Московського гуманітарно-економічного інституту, працює ряд загальноосвітніх шкіл[12], дитячо-юнацька спортивна школа. діє краєзнавчий музей, центральна та дитяча бібліотеки[13].

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Панорама околиць Торопця з валів городища
Корсунсько-Богородицький собор

Багате історичне минуле міста залишило чималу спадщину. На території Торопця знаходиться 41 пам'ятник культури загальноросійського значення та більше 50 пам'яток культури регіонального значення[14]. У південній частині міста досі височіють вали Високого Малого городища,[15] на мисі при виході річки Торопа з озера Соломено, лежить Велике Старе городище.

Серед архітектурних пам'ятників міста виділяється нещодавно відреставрований Корсунсько-Богородицький собор (1795—1804).

Також варті уваги комплекс колишнього Троїцького Небіна монастиря (XVII—XVIII століття), заснованого у 1592 році та церкви — Нікольська (1666-69) (Свято-Тихоновський монастир), Казанська (1698—1765), Іоанна Предтечі (1703), Богоявленська (1764), Покровська (1777), Спасо-Преображенська (1706). Представляють інтерес житлові будинки середини XVIII — першої половини XIX століть[2].

На вулиці Радянській, навпроти Торопецької середньої школи № 1, встановлено перший в Росії пам'ятник Учителю.

Відомі жителі[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. СССР: Административно-территориальное деление союзных республик (на 1 января 1980 года) / Сост.: В. А. Дударев, Н. А. Евсеева. — М. : Известия Советов народных депутатов СССР, 1980. — С. 133.(рос.)
  2. а б в г д е ж и к л м н Народная энциклопедия «Мой город». Торопец (Тверская область) // mojgorod.ru (Перевірено 4 серпня 2010)
  3. Город Кривит // toropets.com (Перевірено 3 серпня 2010)
  4. а б в Рижов, 1998
  5. а б Феннел, 1989
  6. Шабульдо Ф. М.  . Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. — Киев : Наукова думка, 1987. — 183 с. — С. 55.
  7. Александр Самсонов.  Русско-ливонско-литовская война 1500—1503 гг.
  8. Торопец // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  9. Великая Октябрьская социалистическая революция: энциклопедия. 3-е изд. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — 639 с. — С. 426.
  10. Историческая справка города Торопца и района Архівовано 18 грудень 2014 у Wayback Machine. // toropets-adm.ru (Перевірено 12 листопада 2010)
  11. Здоровье — Администрация Торопецкого района Архівовано 20 червень 2012 у Wayback Machine. // toropets-adm.ru (Перевірено 12 листопада 2010)
  12. Образование — Администрация Торопецкого района Архівовано 20 червень 2012 у Wayback Machine. // toropets-adm.ru (Перевірено 12 листопада 2010)
  13. Культура «Администрация Торопецкого района Архівовано 18 травень 2012 у Wayback Machine. // toropets-adm.ru (Перевірено 12 листопада 2010)
  14. Перечень объектов культурного наследия р. Торопца // archtoropets.ru
  15. Торопец. Раскопки на городище 1958 года[недоступне посилання з липень 2019] Торопецкое историческое общество
  16. История города Торопец Архівовано 8 серпень 2012 у Wayback Machine. // toropets.ru(Перевірено 3 серпня 2010)

Література[ред. | ред. код]

  • Галашевіч А. А.  . Торопець і його околиці. — М. : Мистецтво, 1972. — 136 с. — 60 000 прим.
  • Косточкін В. В.  . Архітектурні пам'ятники Торопця // Пам'ятки культури: дослідження та реставрація. Вип. 1. — М., 1959. — С. 5 — 65.
  • Рижов К. В.  . Всі монархи світу. Росія (600 коротких життєписів). — М. : Віче, 1998. — 640 с. — (Енциклопедії. Довідники. Невмирущі книги) — ISBN 5-7838-0268-9..
  • Торопець / Укладач: Б. Лапченко; Художник А. Коршунов. — М. : Московський робочий, 1974. — 160, [32] с. — 30 000 прим.
  • Феннел Дж.  . Криза середньовічної Русі. 1200 — 1304. — М. : Прогрес, 1989. — 296 с. — ISBN 5-01-001641-9..

Посилання[ред. | ред. код]