Торопець
| Місто
Торопець
Торопец
Координати 56°30′00″ пн. ш. 31°38′00″ сх. д.H G O
|
.png)
Торопець — місто (з 1074[1]) в Росії, адміністративний центр Торопецького району Тверської області.
Місто розташовано на заході Валдайської височини за 263 км на захід від Твері, на річці Торопа, що протікає в межах міста через озера Солом'яне та Заліковське. Залізнична станція на лінії Бологоє — Великі Луки. На південь від міста проходить автодорога «Балтія», а також залізниця Москва — Рига (станція Стара Торопа, розташована в однойменному селищі міського типу), які забезпечують зв'язок міста зі столицею.
Історія[ред. | ред. код]
Середні віки[ред. | ред. код]
Першу згадку міста в літописах відносять до 1074 (при цьому в літописному тексті говориться про торопечанена преподобного Ісаака Печерського)[2]. Саме ж місто вперше згадується в документах у 1168 році як центр самостійного Торопецького князівства (в центрі міста збереглися стародавні вали, що належать до XII століття, насипані, по всій ймовірності, першим Торопецьким князем Мстиславом Ростиславичем Хоробрим — сином смоленського князя Ростислава). Князівство було невеликим та знаходилося між річкою Торопою та верхньою течією Західної Двіни, межуючи із землями смоленськими, новгородськими та полоцькими[3]. Через місто проходив знаменитий шлях із варяг у греки. Після смерті Мстислава Ростиславича князювання перейшло до його сина — Мстислава Мстиславича[2].
Пізніше Мстислав Удатний передав Торопецький стіл братові — Давиду Мстиславичу[4]. На початку 1212 Торопецке військо Давида разом зі військами псковського князя Всеволода Мстиславича брали участь у поході Мстислава Удатного (займав тоді новгородський стіл) в Північну Естонію, внаслідок чого ести були обкладені даниною[5]. З XIII століття посилюється натиск литовців на Торопець. Так, у 1225 напад литовських князів було відбито спільними зусиллями військами Давида Мстиславича та новгородського князя Ярослава Всеволодовича, але в 1226 Давид загинув у бою з литовцями поблизу Усвята — міста на сході Полоцької землі[2][4]. У 1245 мало місце найбільше вторгнення литовців в руські землі; вони захопили Торопець та розорили його, але новгородське військо Олександра Невського відбило місто, а потім у двох жорстоких битвах — біля Жіжеця на північ від Смоленська та Усвята) — вщент розбило литовців (для Олександра Невського Торопець був значимий ще й тому, що саме в ньому в 1239 році відбулося весілля князя з Олександрою, дочкою полоцького князя Брячислава) [5][4].
У 1362 Торопець все ж був зайнятий литовським князем Ольгердом та увійшов до складу Великого князівства Литовського[6].
9 серпня 1500 під час російсько-литовської війни 1500—1503 рр.. війська московського полководця, новгородського намісника Андрія Челядніна взяли Торопець; за укладеним 25 березня 1503 Благовіщенським перемир'ям, що завершило війну, Торопець та 18 інших порубіжних міст відійшли до Московії[7]. У 1580 під час Лівонської війни Торопець піддався облозі з боку війська польського короля Стефана Баторія, яка не досягла, втім, успіху, і в 1582 місто відповідно до підсумками Ям-Запольської угоди між Польщею та Москвою залишився за москвинами[2].
Новий та новітній час[ред. | ред. код]
На початку XVII століття, в роки Смути, Торопець був узятий та розорений поляками. 1609 року поляки в результати битви під Торопцем були вигнані, але вже у 1617 році Торопець став мішенню нападу українських козаків[2].
У XVI—XVII століттях зростає роль Торопця як значного торговельно-ремісничого центру на західних рубежах російської держави. З XVIII століття тут активно розвивалося шкіряне ремесло. З 1708 місто увійшло до складу Інгерманландскої губернії (з 1710 року Санкт-Петербурзької), з 1719 року входить до Великолуцької провінції Петербурзької губернії, з 1727 року — у Великолуцькій провінції Новгородської губернії. З 1777 отримав статус повітового міста Псковської губернії[2].
У 1897 році в Торопці проживало 7556 осіб (90 % православних і 8 % євреїв, решта — католики, лютерани та старообрядці). Було 18 церков і 1527 житлових будівель, 28 заводів та фабрик[8]. Після будівництва в 1905—1907 роках Торопецької ділянки залізниці Бологоє — Полоцьк Торопець став центром торгівлі лісоматеріалами[2].
28 — 30 жовтня (10 — 12 листопада) 1917 року в Торопці було встановлено Радянську владу[9].
З 1935 року Торопець числиться у складі Калінінської області РРФСР. З 29 серпня 1941 по 21 січня 1942 був зайнятий німецькими військами[2]. У квітні 1962 Торопцю було присвоєно статус міста обласного підпорядкування, але вже у 1965 році Торопець знову став містом районного значення[10].
Етимологія[ред. | ред. код]
Назва міста — по розташуванню на річці Торопа (в ранні роки Торопіца). У свою чергу, походження цього гідроніма пов'язують з російським Тороп «поспішність», що походить від високої швидкості течії річки біля порога перед впаданням в Західну Двіну[2].[уточнити] [неякісне джерело]
Населення[ред. | ред. код]
У різні роки населення міста становило[2]:
| Рік | 1856 | 1897 | 1926 | 1939 | 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2000 | 2005 | 2009 | 2011 | 2018 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Населення, тис. жит. | 6,0 | 7,5 | 9,7 | 12,9 | 15,2 | 16,9 | 17,3 | 17,5 | 16,8 | 14,3 | 13,2 | 12,9 | 12,0 |
Економіка[ред. | ред. код]
У місті є швейна та взуттєва фабрики, ливарно-механічний завод. Харчова промисловість представлена м'ясокомбінатом. Працює підприємство з випуску одноразового посуду та товарів з поліетилену. Працює ліспромгосп[2].
Культура[ред. | ред. код]
У місті функціонують центральна районна лікарня та поліклініка[11]. Освітня сфера представлена такими установами як Торопецький технікум, представництво Московського гуманітарно-економічного інституту, працює ряд загальноосвітніх шкіл[12], дитячо-юнацька спортивна школа. діє краєзнавчий музей, центральна та дитяча бібліотеки[13].
Пам'ятки[ред. | ред. код]
Багате історичне минуле міста залишило чималу спадщину. На території Торопця знаходиться 41 пам'ятник культури загальноросійського значення та більше 50 пам'яток культури регіонального значення[14]. У південній частині міста досі височіють вали Високого Малого городища,[15] на мисі при виході річки Торопа з озера Соломено, лежить Велике Старе городище.
Серед архітектурних пам'ятників міста виділяється нещодавно відреставрований Корсунсько-Богородицький собор (1795—1804).
Також варті уваги комплекс колишнього Троїцького Небіна монастиря (XVII—XVIII століття), заснованого у 1592 році та церкви — Нікольська (1666-69) (Свято-Тихоновський монастир), Казанська (1698—1765), Іоанна Предтечі (1703), Богоявленська (1764), Покровська (1777), Спасо-Преображенська (1706). Представляють інтерес житлові будинки середини XVIII — першої половини XIX століть[2].
На вулиці Радянській, навпроти Торопецької середньої школи № 1, встановлено перший в Росії пам'ятник Учителю.
Відомі жителі[ред. | ред. код]
- Кузьмін Роман Володимирович (1977—2016) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Петро Рікорд (народився 29 січня 1776 в Торопці) — російський адмірал, голова Камчатської області[16].
- Тихон — Патріарх Московський та всієї Русі, в дитинстві жив в Торопці, навчався в Торопецькому духовному училищі;
- Ісаак Презент — радянський вчений та педагог, народився в Торопці 15 (27) вересня 1902 року.
- Альєс Михайло Юрійович (* 1956) — радянський вчений-механік.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ СССР: Административно-территориальное деление союзных республик (на 1 января 1980 года) / Сост.: В. А. Дударев, Н. А. Евсеева. — М. : Известия Советов народных депутатов СССР, 1980. — С. 133.(рос.)
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Народная энциклопедия «Мой город». Торопец (Тверская область) // mojgorod.ru (Перевірено 4 серпня 2010)
- ↑ Город Кривит // toropets.com (Перевірено 3 серпня 2010)
- ↑ а б в Рижов, 1998.
- ↑ а б Феннел, 1989.
- ↑ Шабульдо Ф. М. . Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. — Киев : Наукова думка, 1987. — 183 с. — С. 55.
- ↑ Александр Самсонов. Русско-ливонско-литовская война 1500—1503 гг.
- ↑ Торопец // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ Великая Октябрьская социалистическая революция: энциклопедия. 3-е изд. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — 639 с. — С. 426.
- ↑ Историческая справка города Торопца и района [Архівовано 18 грудня 2014 у Wayback Machine.] // toropets-adm.ru (Перевірено 12 листопада 2010)
- ↑ Здоровье — Администрация Торопецкого района [Архівовано 20 червня 2012 у Wayback Machine.] // toropets-adm.ru (Перевірено 12 листопада 2010)
- ↑ Образование — Администрация Торопецкого района [Архівовано 20 червня 2012 у Wayback Machine.] // toropets-adm.ru (Перевірено 12 листопада 2010)
- ↑ Культура «Администрация Торопецкого района [Архівовано 18 травня 2012 у Wayback Machine.] // toropets-adm.ru (Перевірено 12 листопада 2010)
- ↑ Перечень объектов культурного наследия р. Торопца [Архівовано 2011-09-10 у Wayback Machine.] // archtoropets.ru
- ↑ Торопец. Раскопки на городище 1958 года[недоступне посилання з липня 2019] Торопецкое историческое общество
- ↑ История города Торопец [Архівовано 8 серпня 2012 у Wayback Machine.] // toropets.ru(Перевірено 3 серпня 2010)
Література[ред. | ред. код]
- Галашевіч А. А. . Торопець і його околиці. — М. : Мистецтво, 1972. — 136 с. — 60 000 прим.
- Косточкін В. В. . Архітектурні пам'ятники Торопця // Пам'ятки культури: дослідження та реставрація. Вип. 1. — М., 1959. — С. 5 — 65.
- Рижов К. В. . Всі монархи світу. Росія (600 коротких життєписів). — М. : Віче, 1998. — 640 с. — (Енциклопедії. Довідники. Невмирущі книги) — ISBN 5-7838-0268-9..
- Торопець / Укладач: Б. Лапченко; Художник А. Коршунов. — М. : Московський робочий, 1974. — 160, [32] с. — 30 000 прим.
- Феннел Дж. . Криза середньовічної Русі. 1200 — 1304. — М. : Прогрес, 1989. — 296 с. — ISBN 5-01-001641-9..
Посилання[ред. | ред. код]
- Адміністрація Торопецького району
- Торопець. Матеріали для історії міста XVII і XVIII століть». М., 1888. на сайті «Руніверс»
|
| ||||||||||
