Кінцевий мозок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кінцевий мозок з глибинними структурами

Кінце́вий мо́зок (лат. telencephalon), чи великий мозок — є найрозвиненішою і у філогенетичному відношенні новою частиною головного мозку, що безпосередньо пов'язана з найбільш складними проявами психічної та інтелектуальної діяльності людини. Кінцевий мозок розвивається з переднього мозкового міхура, складається з сильно розвинених парних частин — правої і лівої півкулі і з'єднує їх серединні частини[1][2].

Півкулі розділені поздовжньою щілиною, в глибині якої лежить пластинка білої речовини, що складається з волокон, що з'єднують дві півкулі, — мозолисте тіло. Під мозолистим тілом знаходиться звід, що являє собою два вигнутих волокнистих тяжа, які в середній частині з'єднані між собою, а спереду і ззаду розходяться, утворюючи стовпи і ніжки зводу. Спереду від стовпів зводу знаходиться передня спайка. Між передньою частиною мозолистого тіла і зведенням натягнута тонка вертикальна пластинка мозкової тканини — прозора перетинка.

Півкулі великого мозку покриті зверху корою мозку — шаром сірої речовини, утвореного нейронами з понад 50 різновидів. Під корою у великих півкулях знаходиться біла речовина, що складається мієлінізованих волокон, більша частина яких з'єднує кору великих півкуль з іншими відділами і центрами головного мозку. В глибині білої речовини знаходяться скупчення сірої речовини — базальні ганглії. Шар білої речовини, що зветься внутрішньою капсулою, відмежовує півкулі від таламуса проміжного мозку[3][1].

Долі великих півкуль головного мозку

Структура кінцевого мозку[ред.ред. код]

У кожну півкулю нервові імпульси (сигнали) надходять з протилежної сторони тіла та простору. Права півкуля керує органами лівої частини тіла і отримує інформацію зліва. Ліва, навпаки, регулює роботу органів правої частини тулуба і сприймає інформацію справа. Цю інформацію вони отримують через органи чуттів. Поверхня півкуль, ніби плащем, вкрита корою, що охоплює приблизно 44 % обсягу кожної півкулі. Кора утворена сірою речовиною. Вона складається з нейронів, розташованих у вигляді шести основних шарів.

У дорослої людини налічують приблизно 12-14 млрд нейронів. З віком збільшується не кількість клітин, а лише їхня поверхня і кількість відростків, переважно дендритів. Нейрони кори зв'язані між собою численними зв'язками. Кожен нейрон має до 10 тис. зв'язків з іншими нейронами. Саме наявність величезної кількості зв'язків між нейронами визначає унікальні властивості кори головного мозку людини[4].

Lobes of the brain NL.svg
Лобова частка
Скронева частка
Тім'яна частка
Потилична частка
Головний мозок — латеральна поверхня

Права та ліва півкулі мозку відокремлені одне від одного поздовжньою щілиною.[5] У кожній півкулі розрізняють три поверхні — латеральну (бокову), медіальну (внутрішню) і нижню, а також три краї — верхній, медіальній (внутрішній) і нижній, та три полюси — лобний, потиличний і скроневий. Плащова частина мозку ділиться з допомогою щілин і борозн на частки, часточки та звивини.[5] Щілини чи первинні борозни глибокі і відносяться до постійних утворень мозку. З'являються вони на 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку і розділяють півкулі на долі.[6] Рельєф півкуль визначається в основному вторинними і третинними борознами. Їх формування відбувається на 7-8 році життя. Третинні борозни найчастіше мають індивідуальний малюнок та в основному рельєф великих борозен має однаковий вигляд.

Кора головного мозку. Звивини та бороздки в розрізі.

Крупні борозни й щілини розділяють кожну півкулю на 6 часток: лобову, тім'яну, потиличну, скроневу, острівцеву і лімбічну. На латеральній поверхні півкулі розрізняють центральну (роландову) борозну і бокову (сільвієву) борозну. Спереду від центральної борозни розташована лобова частка, з-заду — тім'яна. Знизу лобова частка відокремлена боковою борозною від скроневої частки. Тім'яно-потиличною бороздою потилична частка відокремлена від тім'яної. В глибині бокової борозни знаходиться остроовцева частка (чи острівець). Ця частка прикрита частинами тім'яної, скроневої та лобової часток. На медіальній поверхні півкулі поруч із мозолистим тілом розташована його лімбічна частка, що відокремлена від інших часток поясною борозною.[1][7].

Лобова частка[ред.ред. код]

На латеральній поверхні лобової частки в її задньому відділі вздовж центральної борозни проходить передцентральна борозна. Між центральною і передцентральною борознами розташована передцентральна звивина.

Від центральної борозни до лобового полюсу відходять верхня і нижня лобові борозни. Таким чином лобова частка має ще верхню, середню і нижню лобові звивини. Від бокової борозни відходять передня горизонтальна борозна і її висхідна гілка, що ділять нижню лобну звивину на три частини: оперкулярну - знаходиться між нижнім відділом передцентральної борозни і боковою борозною, триангулярна - між обома гілками бокової борозни, орбітальна - перед передньою горизонтальною борозною.

На медіальній поверхні лобової частки знаходиться медіальна лобова звивина. До лобової долі належать також передня частина парацентральної часточки, що є продовженням передцентральної звивини на медіальній поверхні півкулі. Нижню поверхню лобової долі інколи називають орбітальною. Паралельно її медіальному краю проходить нюхова борозна, в якій лежить нюхова цибулина, нюховий тракт і нюховий трикутник, що продовжується в передню дірчасту речовину мозку. Латерально від нюхової борозни проходять непостійні очноямкові (орбітальні) борозни, що обмежують медіальну, передню, задню і латеральну орбітальну звивиниповідає передній відросток бокового шлуночка.

Функціональна характеристика лобної долі[ред.ред. код]

В області передцентральної звивини лобової частки знаходиться кіркове ядро рухового аналізатора. Цю область ще називають сенсомоторною корою. Сюди приходить частина аферентних волокон від таламуса, що несуть проприоцептивну інформацію від м'язів і суглобів тіла. Тут також починаються спадні шляхи до стовбура мозку і спинного мозку, що забезпечують можливість свідомої регуляції рухів (пірамідні шляхи). Ураження цієї області кори призводить до паралічу протилежної половини тіла.

У задній третині середньої лобової звивини лежить центр письма. Ця зона кори дає проекції до ядер окорухових черепних нервів, а також за допомогою корково-коркових зв'язків взаємодіє з центром зору в потиличній частці і центром управління м'язами рук і шиї в предцентральна звивині. Ураження цього центру призводить до порушень навичок письма під контролем зору (аграфія).

У тріангулярній і оперкулярній частинах нижньої лобової звивини розташовується мовноруховий центр (центр Брока). Він володіє яскраво вираженою функціональною асиметрією. При його руйнуванні в правій півкулі втрачається здатність регулювати тембр й інтонації, мова стає монотонною. При руйнуванні мовнорухового центру зліва незворотно порушується мовна артикуляція аж до втрати здатності говорити чітко (афазія) та співу (амузія). При часткових порушеннях може спостерігатися аграматизм — нездатність правильно будувати фрази.

В області передньої і середньої третини верхньої, середньої і частково нижньої лобової звивини знаходиться обширна передня асоціативна зона кори, що здійснює програмування складних форм поведінки (планування різних форм діяльності, прийняття рішень, аналіз отриманих результатів, вольове підкріплення діяльності, корекція мотиваційної ієрархії тощо) — Область лобного полюса і медіальної лобової звивини приурочена до регуляції активності емоціогенних областей мозку, що входять в лімбічну систему, і має відношення до контролю над психоемоційними станами. Порушення в цій області мозку можуть призвести до змін того, що прийнято називати «структурою особистості» і позначитися на характері людини, її ціннісних орієнтаціях, інтелектуальної діяльності.

Орбітальна область містить центри нюхового аналізатора і тісно пов'язана в анатомічному і функціональному плані з лімбічної системою мозку.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Козлов В. И., Цехмистренко Т. А. Анатомия нервной системы / Учебное пособие для студентов. М.: Мир, 2008 с., ил.
  2. Arnould-Taylor, William (1998). A Textbook of Anatomy and Physiology. Nelson Thornes. с. 52. Процитовано 27 January 2015. 
  3. Angevine, J.; Cotman, C. (1981). Principles of Neuroanatomy. NY: Oxford University Press. 
  4. Кора головного мозку. Структура і функції
  5. а б Rosdahl, Caroline; Kowalski, Mary (2008). Textbook of Basic Nursing (вид. 9th). Lippincott Williams & Wilkins. с. 189. Процитовано 28 January 2015. 
  6. Gilbert, Scott F. (2014). Developmental biology (вид. 10th). Sunderland, Mass.: Sinauer. ISBN 978-0-87893-978-7. 
  7. Kandel, Eric R., ред. (2006). Principles of neural science (вид. 5th). Appleton and Lange: McGraw-Hill. ISBN 978-0-07-139011-8.