Ліза Майтнер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ліза Майтнер
нім. Elise Meitner
Ліза Майтнер у 1946
Ім'я при народженні нім. Kikona Meitner[1]
Народилася 7 листопада 1878(1878-11-07)[2][3][…]
Відень, Австро-Угорщина[2][4][…]
Померла 27 жовтня 1968(1968-10-27)[2][3][…] (89 років)
Кембридж, Англія, Велика Британія[2][6]
Поховання St James Churchyardd[7]
Країна  Долитавщина
 Австрія[5]
 Швеція[5]
Діяльність фізик-ядерник, викладачка університету, хімік, фізик
Галузь фізика
Alma mater Віденський університет (1 лютого 1906)[4][8] і Akademisches Gymnasiumd (1901)
Науковий ступінь доктор філософії (1905)
Науковий керівник Франц Екснер[9] і Людвіг Больцман
Відомі учні Ніколаус Рільd
Знання мов японська[3]
Заклад Університет Фрідріха-Вільгельма[d], Королівський технологічний інститут, Королівський технологічний інститут[5], HU Berlin, Віденський університет і Католицький університет Америки
Членство Лондонське королівське товариство[10], Академія наук НДР, Шведська королівська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Леопольдина і Австрійська академія наук
Magnum opus відкриття і discovery of nuclear fissiond
Посада професор
Конфесія юдаїзм[1] і Protestant Church of the Augsburg Confession in Austriad[11]
Батько Філіп Майтнерd[4][5]
Мати Hedwig Meitnerd
Родичі Отто Роберт Фріш[5]
Брати, сестри Августа Фрішd[5], Frida Frischauer-Meitnerd і Fritz Meitnerd
Автограф
Нагороди

Ліза Майтнер (нім. Lise Meitner; 7 листопада 1878, Відень — 27 жовтня 1968, Кембридж) — австрійська науковиця, спеціалістка в галузях ядерної фізики та радіохімії. Першовідкривачка Протактинію, ефекту Оже, разом із командою вчених здійснила перше розщеплення атомного ядра, проте відмовилась розробляти ядерну зброю. На честь неї названо астероїд.

Біографія

[ред. | ред. код]
Ліза Майтнер та Отто Ган у інституті кайзера Вільгельма, Берлін, 1913

Народилася у Відні третьою з восьми дітей у єврейській родині адвоката. 1901 року вступила до Віденського університету, де почала вивчати фізику під керівництвом Людвіга Больцмана і Франца Екснера. 1906 року першою серед жінок в університеті здобула докторський ступінь з фізики. Перший рік після захисту працювала в Віденському інституті теоретичної фізики, після чого вирушила в Інститут кайзера Вільгельма в Берлін, щоб почати вивчення хімії під керівництвом Макса Планка й працювати з Отто Ганом. Поєднуючи свої знання з фізики зі знаннями Гана з хімії, працювала з ним протягом 30 років. Під час Першої світової війни служила на східному фронті медсестрою. 1917 року відкрила з Ганом перший довгоживучий ізотоп елементу Протактинію. 1923 року Майтнер відкрила перехід, що отримав назву ефект Оже на честь П'єра Віктора Оже, що незалежно від неї відкрив його через два роки. 1926 року Майтнер стала професоркою Берлінського університету. Вона першою з жінок у Німеччині досягла таких висот у будь-якій з галузей наук. Після відкриття нейтрона в 1932 році виникло питання про дослідження трансуранових елементів. Почалося змагання між Ернестом Резерфордом з Англії, Ірен Жоліо-Кюрі з Франції, Енріко Фермі з Італії і Лізою Майтнер разом з Отто Ганом з Берліна. Весь цей час всі вчені припускали, що це буде абстрактне дослідження, за яке отримають Нобелівську премію. Ніхто з них не припускав, що ці дослідження закінчаться створенням ядерної зброї.

Ліза Майтнер у 1912 році

Після аншлюсу Австрії в 1938 році Дірк Костер переконав Майтнер покинути Німеччину і вирушити до Швеції. Через єврейське походження Майтнер не мала дійсного паспорта, і її ледь не затримали на кордоні. Завдяки щасливому випадку Майтнер зуміла перетнути кордон з Голландією.

Майтнер продовжила роботу в інституті Манне Сігбана в Стокгольмі, але, ймовірно, через упереджене ставлення до жінок-вчених у Сігбана, Майтнер працювала, не отримуючи ніякої підтримки. Ган і Майтнер таємно зустрілися в Копенгагені для того, щоб обговорити нову серію експериментів, з цією метою вони також обмінювалися листами. У лабораторії Гана в Берліні були проведені експерименти з розщеплення ядра. Із листування випливає, що Ган ніколи б не повірив у розщеплення ядра, якщо б Майтнер його не переконала. Лізі Майтнер першій вдалося розщепити атомне ядро на частини: ядра урану розпадалися на ядра барію і криптону, при цьому виділялося декілька нейтронів і велика кількість енергії. У грудні 1938 році Нільс Бор у своєму листі зазначав, що в процесах бомбардування атомів урану енергії виділяється набагато більше, ніж передбачається теорією оболонки. Багато хто стверджує, що Майтнер першою провела розрахунки з урахуванням того, що оболонки можуть розпадатися. З політичних міркувань Лізі Майтнер заборонялося публікуватися разом з Отто Ганом з 1939 року.

Дослідницька установка, на якій Отто Ган та Фріц Штрассман e 1938 р. відкрили розщеплення ядра атому (Deutsches museum, Мюнхен)

Ган опублікував дані по хімічних експериментах у січні 1939 року, а Майтнер описала фізичне обґрунтування експерименту місяцем пізніше, разом зі своїм племінником, фізиком Отто Робертом Фрішем. Майтнер зауважила, що процес ядерного поділу може породити ланцюгову реакцію, яка може призвести до великих викидів енергії. Ця заява викликала сенсацію в науковому середовищі. Знання, за допомогою яких можна було створити зброю неймовірної сили, могли опинитися в німецьких руках. Американські вчені Лео Сілард, Едвард Теллер та Юджин Вігнер переконали Альберта Ейнштейна написати повідомлення-лист президентові Франкліну Рузвельту, після чого був створений проєкт Мангеттен. Майтнер відмовилася працювати в Лос-Аламосі, заявивши: «Я не буду робити бомбу!». 1944 року Отто Ган спільно з Фріцом Штрассманом здобули Нобелівську премію з хімії за відкриття ядерного розпаду. На думку багатьох учених, Майтнер заслуговувала тієї ж почесті, однак Отто Ган заявив, що премія повинна вручатися тільки за досягнення з хімії. Багато хто стверджує, що Лізі Майтнер не присудили Нобелівську премію через те, що одним з членів комітету був Сігбан, який недолюблював Майтнер. Однак у 1966 році Ган, Штрассман і Майтнер разом здобули премію Енріко Фермі. 1946 року «Національний жіночий Прес-клуб» (США) назвав Лізу Майтнер «Жінкою року». 1949 року вона здобула премію Макса Планка. 1960 року Майтнер переїхала в Кембридж, де померла 27 жовтня 1968, за кілька днів до свого 90-річчя. На її честь 109 елемент таблиці Менделєєва був названий Майтнерій. Науковий фонд і Міждержавна асоціація післядипломної освіти Австрії заснували дослідницькі стипендії імені Лізи Майтнер, що присуджуються за наукові дослідження в галузі атомної фізики та хімії.

Вибрані роботи

[ред. | ред. код]
  • 1906: Wärmeleitung in inhomogenen Körpern
  • 1907: Über die Absorption von α- und β-Strahlen
  • 1918: Die Muttersubstanz des Actiniums, ein neues radioaktives Element von langer Lebensdauer (разом з Отто Ганом)
  • 1919: Über das Protactinium und die Frage nach der Möglichkeit seiner Herstellung als chemisches Element
  • 1922: Über der Entstehung der Betastrahl-Spektren radioaktiver Substanzen
  • 1924: Über den Aufbau des Atominneren
  • 1927: Der Zusammenhang von α- und β-Strahlen
  • 1935: Der Aufbau der Atomkerne (разом з Робертом Фришом)
  • 1939: Disintegration of uranium by neutrons: a new type of nuclear reaction (разом з Робертом Фришом)
  • 1954: Atomenergie und Frieden (разом з Отто Ганом)
  • 1960: The Status of Women in the Professions
  • 1963: Wege und Irrwege der Kernenergie

Див. також

[ред. | ред. код]
  • 6999 Майтнер — астероїд, названий на честь вченої[12].
  • Майтнерій — 109-й хімічний елемент. Синтезований штучно і названий у 1997 році на честь Лізи Майтнер.

Примітки

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Ліза Майтнер та відкриття ядерного розпаду //Світ науки. Травень 1998 р. С. 60-66.