Отто Ган

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Отто Ган (хімік))
Перейти до: навігація, пошук
Отто Ган
Otto Hahn
Otto Hahn (Nobel).jpg
Народився 8 березня 1879(1879-03-08)
Франкфурт-на-Майні, Німеччина
Помер 28 липня 1968(1968-07-28) (89 років)
Геттінген
Поховання Ґетінґенський міський цвинтар[d]
Громадянство Німеччина
Alma mater Марбурзький університет
Галузь наукових інтересів радіохімія
Заклад Університет Фрідріха-Вільгельма[d]
Науковий керівник Theodor Zincke[d]
Член Лондонське королівське товариство, Прусська академія наук, Академія наук НДР, Леопольдина, Шведська королівська академія наук, Австрійська академія наук, Національна академія деї Лінчеї, Папська академія наук, Баварська академія наук, Academy of Sciences and Literature[d], Геттінгенська академія наук, Finnish Academy of Science and Letters[d], Американська академія мистецтв і наук, Spanish Royal Academy of Sciences[d][1], Göttingen Eighteen[d], Данська королівська академія наук, Румунська академія і Indian National Science Academy[d]
Відомий завдяки: основоположник ядерної хімії
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1944)
Автограф Otto Hahn signature.svg

CMNS: Отто Ган на Вікісховищі
Nobel prize medal.svg
Отто Ган і Ліза Майтнер в лабораторії. 1913

Отто Ган (нім. Otto Hahn; 8 березня 1879, Франкфурт-на-Майні — 28 липня 1968, Геттінген) — німецький хімік, вчений-новатор в області радіохімії, який відкрив ядерну ізомерію (Уран Z) і розщеплення урану. Отримав Нобелівську премію з хімії за 1944. Гленн Сіборг назвав його «батьком ядерної хімії».

Родина[ред.ред. код]

У 1913 р. Ган одружився на Едіт Юнгханс, дочки голови Штеттінської міської ради. У них був єдиний син. Незабаром після відставки Гана, коли йому був 81 рік, його син з невісткою загинули у Франції в автомобільній катастрофі, і він дбав про дружину, яка до того часу стала інвалідом, і онука.

Нагороди[ред.ред. код]

Будучи інтернований до Англії, Ган дізнається, що йому присуджена Нобелівська премія з хімії за 1944 р. «за відкриття розщеплення важких ядер». Йому було дозволено повернутися до Німеччини в 1946 р., в кінці цього ж року йому була вручена Нобелівська премія в Стокгольмі. У своїй промові при презентації лауреата Арне Тізеліус, член Шведської королівської академії наук, сказав: «Відкриття розщеплення важких ядер призвело до таких наслідків, що ми всі, все людство, дивимося вперед з великими надіями, але також і з великими побоюваннями за наше майбутнє».

У Нобелівській лекції Ган простежив пройдений науковими дослідженнями шлях від природної трансмутації урану, відкритої Антуаном Анрі Беккерелем, до ядерного розщеплення. На закінчення він процитував уривок з лекції Фредеріка Жоліо-Кюрі, виголошеної ним при врученні йому в 1935 році Нобелівської премії, в якій французький фізик попереджав про величезну небезпеку атомної енергії. «Те, що десять років тому було плодом уяви, „маревної уяви“, сьогодні стало вже, певною мірою, загрозливою реальністю». Звертаючись до аудиторії і відповідаючи на питання, чи буде використана ядерна енергія в мирних цілях або для руйнування, Ган заявив: «Відповідь повинна бути дана без коливання, що, безсумнівно, вчені світу докладуть всіх зусиль для перемоги першої альтернативи».

Серед численних почесних нагород Ган отримав медаль Еміля Фішера Німецького хімічного товариства (1922), премію Станіслао Канніццаро Королівської академії наук у Римі (1938), медаль Макса Планка Німецького фізичного товариства (1949), золоту медаль Парацельса Швейцарського хімічного товариства (1953) і медаль Фарадея Британського хімічного товариства (1956). Він був членом академій різних країн світу: член Геттінгенської академії наук та ін.. Мав численні почесні вчені звання і був офіцером Почесного легіону Франції.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия. Пер. с англ.- М.: Прогресс, 1992.
  1. http://www.rac.es/2/2_4_3.php