Манне Сігбан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Манне Сігбан
швед. Karl Manne Georg Siegbahn
1924 Karl Manne Siegbahn.jpg
Народився 3 грудня 1886(1886-12-03)
Еребру, Швеція
Помер 26 вересня 1978(1978-09-26) (91 рік)
Стокгольм, Швеція
Громадянство Швеція Швеція
Alma mater Лундський університет
Галузь наукових інтересів фізика
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізики (1924)

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Nobel prize medal.svg

Карл Ма́нні Гео́рг Сі́гбан (швед. Karl Manne Georg Siegbahn; *3 грудня 1886(18861203), Еребру, Швеція — 26 вересня 1978, Стокгольм, Швеція) — шведський фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики за 1924 рік «за відкриття і дослідження в області рентгенівської спектроскопії».

Біографія[ред.ред. код]

Манні Сігбан народився в сім'ї станційного наглядача шведської залізниці Нільса Рейнхольда Георга Сігбана та його дружини Емми Софії Матільди (при народженні Цеттенберг). У 1906 Сігбан вступив до університету Лунда, який він закінчив у 1911, захистивши докторську дисертацію за темою «Вимірювання магнітного поля». Вже з 1907 по 1911 Сігбан працює асистентом професора Йоганна Рідберга. Після захисту дисертації Сігбан стає доцентом, а в 1915 — професором. Після смерті Рідберга в 1919 Сігбан займає його кафедру. У 1923 Сігбан переходить в Упсальський університет і в 1937 стає професором-дослідником Королівської Шведської Академії Наук. З 1938 по 1947 роки. Сігбан — президент міжнародного союзу чистої та прикладної фізики (IUPAP).

У 1914 Сігбан одружився з Катрін Хьогб. Він є батьком двох синів: Бу (1915), який зробив кар'єру дипломата і Кая (1918), що став фізиком і отримав у 1981 Нобелівську премію.

Досягнення[ред.ред. код]

З 1908 по 1912 Сігбан працював над завданнями в галузі електрики і магнетизму. Потім його інтерес перемістився в область рентгенівської спектроскопії. Він запропонував покращення в схемі й методиці експерименту, які призвели до помітного збільшення точності вимірювань і дозволили (спільно з квантовою механікою, що стрімко тоді розвивалася) отримати повне розуміння оболонкової структури електронної оболонки атома. , У 1923 Сігбан випустив монографію «Спектроскопія рентгенівського випромінювання», в якій були зібрані всі результати його роботи і яка стала класичним прикладом наукової літератури. У 1924 Сігбан був удостоєний Нобелівської премії з фізики.

Після переходу до академії наук Сігбан зайнявся ядерною фізикою й ініціював побудову циклотрона для прискорення дейтронів, генератора високої напруги, багатьох бета-спектрометрів і одного електронного мікроскопа. За допомогою цього устаткування його інститут посів одне з провідних місць у дослідженні атомного ядра і процесів радіоактивного випромінювання.

Нагороди[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]