Лінійні кораблі типу «Нью-Мексіко»
-NARA-45512536.jpg) «Нью-Мексіко», 1918
| |
| Проєкт | |
|---|---|
| Назва: | New Mexico-class battleship |
| Оператори: | Військово-морські сили США |
| Попередник: | Лінійні кораблі типу «Пенсильванія» |
| Наступник: | Лінійні кораблі типу «Теннессі» |
| У експлуатації: | 1917–1956 |
| Заплановано: | 3 |
| Побудовано: | 3 |
| Віддано на брухт: | 3 |
| Основні характеристики | |
| Водотоннажність: | 32,514 тон (нормальна) |
| Довжина: | 159 м. |
| Ширина: | 29.7 м. |
| Осадка: | 9.1 м. |
| Двигуни: | чотири парові турбіни |
| Швидкість: | 21 вузлів |
| Екіпаж: | 1081 |
| Озброєння: |
|
| Бронювання: |
|
Лінійні кораблі типу «Нью-Мексіко» — тип з трьох супер-дредноутів Військово-морських сил США, побудованих наприкінці другої декади 20-го століття. Це були «Нью-Мексіко», головний корабель, «Міссісіпі» та «Айдахо».
Конструкція[ред. | ред. код]
Представники стандартних лінійних кораблів, вони у більшості аспектів були копіями попереднього типу «Песильванія». Зокрема у них була та ж схема розташування артилерії головного калібру з дванадцяти 14 дюймових (356 мм) гармат. Щоправда довжина стволів виросла у них до 50 калібрів[1].
Також на лінкорах було застосовано ще декілька вдосконалень, включаючи краще розміщення допоміжного озброєння, що підвищило ефективність допоміжного озброєння, носова частина кліперних обрисів, яка покращила морехідність. Також на «Нью-Мексіко». застосували експериментальний турбо-електричний рушій. Як і інші стандартні лінійні кораблі тип «Нью-Мексіко» мали максимальну швидкість у 21 вузол, що дозволяло ескадрі з таких кораблів діяти як тактично гомогенній одиниці.[2]
Служба[ред. | ред. код]
Всі три лінкори провели основну частину своєї кар'єри мирного часу у складіТихоокеанського флоту. Впродовж 1920-тих та 1930-тих вони брали участь у численних «Проблемах флоту» — великомасштабних навчаннях, які допомогли розвинути доктрину застосування ВМС, яка пізніше була використана під час війни на Тихому океані[3].
Друга світова війна[ред. | ред. код]
Станом на 1941 усі лінкори типу були переведені на східне узбережжя, аби приєднатися до Нейтрального патруля, який захищав американські торгові судна від атак німецьких U-boot під час битви за Атлантику. Після нападу на Перл-Гарбор у грудні, кораблі швидко повернули назад на Тихий океан, де вони більшу частину 1942 року супроводжували конвої від західного узбережжя Сполучених Штатів. Починаючи з середини 1943-го, лінкори підтримували десантні операції на Алеутьських островах, островах Гілберта та Маршалових, а також Маріанських та Палау. На початкових стадіях Філіппінської компанії, яка розпочалася наприкінці 1944, взяв участь лише «Міссісіпі», оскільки решта кораблів типу знаходилася на ремонті. Цей лінкор взяв участь у битві в протоці Сурігао 24 жовтня, коли відбулася остання битва лінійних кораблів в історії[4].
«Міссісіпі» та «Нью-Мексіко» взяли участь у висадці в затоці Лінґайєн, частині Філіппінської компанії на початку 1945 та обидва була пошкоджені камікадзе[5]. Оскільки ці лінкори перебували на ремонті, лише «Айдахо» взяв участь у битві за Іводзіму.[6] Натомість всі три лінкори здійснювали артилерійську підтримку у ході битви за Окінаву. Всі три лінкори знову були ушкоджені камікадзе. Кораблі були присутні на початку окупації Японії у серпні та вересні, після чого повернулися до США. «Нью-Мексіко» та «Айдахо» швидко викличили зі складу флоту, після чого продали на метал. Натомість «Міссісіпі» залишився на службі як навчальний корабель та корабель для випробування озброєння. У цій якості екіпаж проводив експерименти з зенітними ракетами до середини 1950-тих, перед тим як корабель продали на утилізацію у 1956[4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Gardiner, Robert; Gray, Randal; Budzbon, Przemysław (1985). Conway's All the world's fighting ships, 1906-1921 (англійською) . London: Conway Maritime Press. с. 117. ISBN 0-85177-245-5. OCLC 12227060. Архів оригіналу за 11 жовтня 2008. Процитовано 16 червня 2022.
- ↑ Friedman, Norman (1985). U.S. battleships : an illustrated design history. Annapolis, Md.: Naval Institute Press. с. 115—117. ISBN 0-87021-715-1. OCLC 12214729. Архів оригіналу за 18 травня 2009. Процитовано 16 червня 2022.
- ↑ Naval War College. Press, Albert A. (2010). To train the fleet for war : the U.S. Navy fleet problems (англійською) . U.S. Navy fleet problems. с. 37, 53. ISBN 978-1-935352-25-9. OCLC 891395230.
- ↑ а б Mississippi III (Battleship No. 41). public1.nhhcaws.local (амер.). Процитовано 16 червня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ New Mexico (Battleship No. 40). public2.nhhcaws.local (амер.). Процитовано 16 червня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Idaho IV (Battleship No.42). public2.nhhcaws.local (амер.). Процитовано 16 червня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}