V (тип підводних човнів США)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ПЧ типу «V»
V-boat
USS Holland (AS-3) with seven submarines alongside at San Diego, California (USA), on 24 December 1934 (80-G-63334).jpg
 Човни типу «V» («Cachalot», «Dolphin», «Barracuda», «Bass», «Bonita», «Nautilus», «Narwhal»)
Під прапором Flag of the United States.svg США
Спуск на воду 1921—1934 рр (9 човнів)
Виведений зі складу флоту 1924—1945 рр
Сучасний статус утилізовані
Основні характеристики
Розробник проекту Electric Boat, Portsmouth Naval ShipyardMare Island Naval Shipyard
Гранична глибина занурення 61 м
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ) 83-110 м
Озброєння
Артилерія 1-2х 102-156-мм / 50-53 калібри

1х12,7-мм (0,5")

Торпедно-
мінне озброєння
4 носових і 2 кормовихТА калібру 21 дюймів — 533 мм, 12 торпед
Commons-logo.svg Зображення на Вікісховищі

V (тип підводних човнів США) — дев'ять однотипних підводних човнів ВМС США. Ці човни були продовженням вдосконалення човнів типу «S». Несли службу у 1921—1946 рр.

Термін «тип V» використовується для об'єднання п'яти окремих підтипів підводних човнів. Три великих і швидкісного плавання (V-1, V-2, V-3), три великих підводних човнів далекого плавання («V-4», «V-5», «V-6») і три середні підводні човни («V-7», «V-8», «V-9»). Шість човнів брали участь у Другій світовій війні, в центральній частині Тихого океану, один з них був потоплений ворогом.

«V-1» через «V-3» — «Барракуда»[ред. | ред. код]

Перші три човни типу «V» (V-1, V-2, V-3), були профінансовані у 1919 фінансовому році, закладені на Портсмут Navy Yard у жовтні та листопаді 1921 року і введені в експлуатацію у 1924—1926, були єдиними представниками типу, призначеними для задоволення вимог ВМФ у надводній швидкості човна . Вони були великими і з потужними двигунами, водотоннажністю надводною 2119 тон, та повною у 2506, довжиною — 104 м. Енергетична установка складалася з двох дизель-генераторів потужністю по 2250 к.с. Три човни були з напівподвійним корпусами. Вони були озброєні шістьма 21 дюймовими (533 мм) торпедними апаратами, чотири носові і дві кормові з 12 торпедами, плюс 5 дюймова (127 мм) / 51 калібру]] палуба гармата.[1]

Але вони змогли на практиці виконати заявлені показники по швидкості; надводної і підводної, лише на 90 % . Також виявилося шо втановлена палубна гармата є надто важкою для них і вона була замінена на 3 дюймову (76 мм)/ 50 калібрів в 1928 році Крім того, обидва основні рухові дизельні двигуни й їх оригінальні електродвигуни були ненадійні. Перейменовані у «Барракуда», «Bass» і «Bonita» в 1931 році, вони були виведені з експлуатації в 1937 році, і тільки неминучість Другої світової війни, в рамках підготовки до якої вони були відновлені у вересні 1940 року і направлені до Перл-Гарбора. Потім три човни були передані в зону Панамського каналу, і кожен зробив ряд оборонних походів. Всі три човни були переобладнані наприкінці 1942 року — на початку 1943 року і перетворені у вантажні субмарин, видаливши два торпедних апарати і головні двигуни, тим самим залишивши її тільки в дизель-генератори для руху. Але вони, мабуть, ніколи не служили як вантажні, і використовувалися як навчальні на базі підводних човнів в Нью-Лондоні до кінця війни у 1945. Після виведення з експлуатації «Барракуда» і «Bonita» були утилізовані, а «Bass» був затоплений як гідролокатор біля Род-Айленд.

«V-4» — «Аргонавт»[ред. | ред. код]

Водотоннажністю у 4164 / 4231 тон, довжиною 110 м, «V-4 Аргонавт» — був найбільший підводний човен побудований ще до появи атомних ПЧ і єдиний США підводний човен спеціально спроектований як мінний загороджувач. Конструкція була, можливо, запозиченою в німецьких човнів типів U-139 і U-151, хоча «V-4», «V-5» та «V-6» були більшими від них.

Профінансовані в 1925 фінансовому році, закладені в Портсмуті у травні того ж року, і передані в експлуатацію у квітні 1928 року, «V-4» мав чотири 21-дюймових (533 мм) носових торпедних апаратів вперед, два лотки для мін й пов'язане з ними обладнання для механічного переміщення у кормі. Дві 6 дюймові (152 мм)/ 53 калібрів палубних гармат, котрі були найбільшими на американських підводних човнах. Основні рухові дизелі були потужністю у 2800 кВт, що дозволяли розвивати надводну швидкість до 15 вузлів (30 км/год). Єдиний у своєму роді підводний човен «Аргонавт» ніколи не був особливо успішним, але залишився в строю протягом 1930-х років. На початку Другої світової війни він був оснащений новими двигунами з Mare Island Naval Shipyard потужністю 4800 кВт, та додатково отримав два зовнішніх кормові торпедні апарати з зовнішнім заряджанням.[2]

Незважаючи на те що човен ніколи не встановлювали міни в бойових умовах їх мінне оснащення були демонтоване для перетворення в десантні човни. Переоснащення було проведено у Перл-Гарбор. У такій якості, і в супроводі «Наутілуса», він брав участь у висадці морської піхоти США на японський Макін Атолл в серпні 1942 року. Наприкінці 1942 року «Аргонавт» був направлений на Бугенвільські острови, північніше Соломонових островів, і був потоплений 10 січня 1943 після нападу на японський конвой.

«V-5» і «V-6» — «Нарвал» і «Наутілус»[ред. | ред. код]

Їх загальний зовнішній вигляд і розміри були схожі до човна «Аргонавт». Військово-морський флот експериментував з гідролітаками на підводних човнах. Тим не менш, в результаті збільшення можливостей ворожої розвідки значно посилилися кілька додаткових небезпек для приймаючого літака підводного човна, і тому ця ініціатива була відкинута. Човни були двокорпусні, водотоннажністю 2730/3900 тон, довжиною у 110 м. Кожен з них був оснащений двома 10-циліндровими, двотактними, 2350 к.с. німецькими дизельними двигунами MAN SE Вони також мали два, 450 к.с, дизель-генераторів для зарядки батарей. На випробуваннях, два човни досягли майже 17,5 вузлів (35 км/год) надводної швидкості і 8 миль / год підводної, і мали можливість подолати 18000 миль при швидкості 10 миль/год. Мали чотири носові і два кормові торпедні апарати[3] (у тому числі вісім зовнішніх) і дві 6" (152 мм)/53 калібрів палубних гармати.

Фінансувався в 1926 році і введений в експлуатацію в 1930 році, «V-5» та «V-6» вийшли занадто великими і громіздкими для успішної роботи: повільно занурювалися, важко маневрували, і їх було легко виявити. Перед Другою світовою війною «Наутілус» був переобладнаний, щоб нести 20000 л. авіаційного бензину для заправки гідролітаків в морі. На початку війни були оснащені чотирма дизелями, у 1600 к.с. General Motors і, незважаючи на їх вік та притаманні конструктивні недоліки, вони виконували бойові походи. Їм зараховано потоплення 13 ворожих кораблів загальним тоннажем 35000 тонн.

Виведені з експлуатації в квітні і червні 1945 року, відповідно, і продані на злам. Палубна гармати човна «Нарвал» зберігаються як пам'ятник на базі підводних човнів в Нью-Лондоні, штат Connecticut.

«V-7» — «Дельфін»[ред. | ред. код]

При довжині 319 і водотоннажністю тільки трохи більше половини, що із трьох її попередників 1718/2240 тон, довжиною 97 м, човен «Дельфін» це спроба знайти золоту середину між цими останніми кораблями. «Дельфін» мав головні двигуни потужністю 1750 к.с. Мав шість 21-дюймових (533 мм) торпедних апаратів (4 носові і 2 кормові), з 18 торпедами. І 4"(102 мм)/ 50 калібрів палубну гармату.

На початку війни виконав три бойові походи з Перл-Гарбора Був виведений з експлуатації в жовтні 1945 року і проданий на злам через рік.

«V-8» і «V-9» — «Кашалот» і «Каракатиця»[ред. | ред. код]

Профінансовані в 1932 фінансовому році, довжиною 83 м, водотонажністю 1130 т. Мав два інноваційних, компактних німецькі дизелі MAN SE потужністю по 1535 кВт, плюс єдиний дизель-генератор потужністю 440 кВт, з надводною швидкістю 17 вузлів (24 км/год).

Озброєння: шість 21-дюймових (533 мм) торпедних апаратів (4 носових, 2 кормових), з 16 торпедами. 3"(76 мм)/ 50 калібру палубна гармата[4]

На човнах була перша в США установки кондиціонування повітря і перше часткове використання зварювання (замість клепки) корпуса. Крім того, «Кашалот» і «Каракатиця» служила для випробування перших торпед Mark I, котрі зробили революцію в підводному управлінні вогнем в середині 1930-х. Човни зробили по три бойових походів в центральній і західній частині Тихого океану, і «Кашалот» зробив один похід у води біля Аляски. Вони закінчили війну в базі підводних човнів в Нью-Лондоні як навчальні човни. Виведені з експлуатації в жовтні 1945 року і утилізовані через кілька років.


Представники[ред. | ред. код]

У 1920 році Військово-морський флот США прийняв класифікацію бортових номерів за схемою, яка відрізняла човни прибережні і загального призначення, позначенням «SS» і «SF». Відповідно, Т-1, Т-2, Т-3 були спочатку визначені «SF-1», «SF-2», «SF-3», і «V-1» й до «V-7» були позначені SF-4 і до SF-10. Система була змінена для позначення типу човнів «V», як «SC» (крейсерський підводний човен) для «V-8» і « V-9». В 1931 всі отримали імена, і всі, крім «V-4» були перейменовані в як «SS». «V-4» було також призначено позначення «SM-1» (підводного мінного згороджувача).


Назва 1920—1931 Назва після 1931 Верф Закладений Спущений на воду Переданий флоту Виведений з флоту Утилізований
V-1 (SF-4) USS Barracuda (SS-163) Portsmouth Naval Shipyard 20.10.1921 17.07.1924 1.10.1924 3.03.1945 1945
V-2 (SF-5) USS Bass (SS-164) Portsmouth Naval Shipyard 20.10.1921 27.10.1924 26.09.1925 3.03.1945 1945
V-3 (SF-6) USS Bonita (SS-165) Portsmouth Naval Shipyard 16.11.1921 9.06.1925 22.05.1926 3.03/1945 1945
V-4 (SF-7) USS Argonaut (SM-1) Portsmouth Naval Shipyard 1.05.1925 10.11.1927 2.04.1928 10.01.1943 Потоплений японцями 10 січня 1943
V-5 (SF-8/SC-1) USS Narwhal (SS-167) Portsmouth Naval Shipyard 10.05.1927 17.12.1928 15.05/1930 23/04.1945 1945
V-6 (SF-9/SC-2) USS Nautilus (SS-168) Mare Island Naval Shipyard 2.08.1927 15.04.1930 1.07.1930 30.06.1945 1945
V-7 (SF-10/SC-3) USS Dolphin (SS-169) Portsmouth Naval Shipyard 14.06.1930 8.04.1932 1.06.1932 2.10.1945 1946
V-8 (SC-4) USS Cachalot (SS-170) Portsmouth Naval Shipyard 21.10.1931 19.10.1933 1.10.1933 17.10.1945 1947
V-9 (SC-5) USS Cuttlefish (SS-171) Electric Boat Company 7.10.1931 21.11.1933 8.06.1934 24.10.1945 1947

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Gardiner and Chesneau, pp. 141—143
  2. Friedman, p. 176
  3. Lenton, H.T. American Submarines (New York: Doubleday, 1973), p.33.
  4. Friedman, p. 193

Література[ред. | ред. код]