Авіаносці типу «Йорктаун»

Авіаносці типу «Йорктаун»
Авіаносець «Йорктаун» в 1937 році
Служба
Тип/клас	Ударний авіаносець
Держава прапора
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	19 576 тонн (стандартна) 24 484 тонн (повна)
Довжина	246,7м
Ширина	33,4 м
Осадка	7,9 м
Бронювання	пояс — 65-102 мм, палуба — 37 мм, траверзи та рубка — 102 мм
Технічні дані
Потужність	120 000 к.с.
Швидкість	32,5 вузла
Автономність плавання	12 000 миль на 15 вузлах
Екіпаж	2 175 чоловік
Озброєння
Зенітне озброєння	8 127-мм зенітних гармат, 16 28-мм зенітних автоматів, 24 12,7-мм зенітних кулеметів
Авіація	від 56 до 96 літаків

Авіаносці типу «Йорктаун» (англ. Yorktown class) — серія ударних авіаносців США 1930-х років.

Представники

Назва	Номер	Закладений	Спущений на воду	Вступив у стрій	Доля
Йорктаун Yorktown	CV-5	21 травня 1934 року	4 квітня 1936 року	30 вересня 1937 року	Потоплений 7 червня 1942 року в битві при Мідвеї.
Ентерпрайз Enterprise	CV-6	16 липня 1934 року	3 жовтня 1936 року	12 травня 1938 року	Виключений із списків 17 лютого 1947 року, відправлений на злам до травня 1960 року
Горнет Hornet	CV-8	25 вересня 1939 року	14 грудня 1940 року	20 жовтня 1941 року	Потоплений 24 жовтня 1942 року в битві біля островів Санта-Крус.

Історія створення

Авіаносці типу «Йорктаун» стали першими справді сучасними американськими авіаносцями, розробленими з урахуванням досвіду експлуатації наявних авіанесучих кораблів. До моменту вступу у стрій вони вважались найкращими у світі.

Після закладки «Рейнджера» на частку американських авіаносців, згідно з Вашингтонським морським договором, залишалось 55000 тонн сумарної водотоннажності. Вкластись у цю цифру можна було, побудувавши 3 кораблі по 18000 тонн або 2 по 27000 тонн. Командування флоту хотіло отримати 3 авіаносці, але, як показала практика, обмеження розмірів кораблів даного класу різко знижувало їх бойові можливості. Врешті-решт, зупинились на компромісному варіанті: вирішили побудувати 2 кораблі водотоннажністю по 27000 тонн і ще один (майбутній «Восп») — меншого розміру. кораблі CV-5 та CV-6 заклали в 1934 році. Через чотири роки, після припинення дії вашингтонських обмежень, Конгрес США ухвалив рішення побудувати третій однотипний авіаносець — CV-8 «Горнет».

Конструкція

Корпус

Проєкт «Йорктауна» гармонійно поєднував у собі оборонні та наступальні можливості. Корабель мав політну палубу надбудованого типу розміром 238×24,4 м. Одноярусний ангар розміром 66,4 х 19,2×5,25 м був інтегральною частиною корпусу та був розрахований на прийом великої авіагрупи до 96 літаків. Підйом літаків здійснювався за допомогою трьох ліфтів розміром 14,6×13,7 м та вантажопідйомністю 7,7 тонн кожен. Два з них розташовувались в діаметральній площині літака, а середній був зміщений до правого борту. Окрім двох катапульт Н-l, встановлених на політній палубі, була ще третя, розташована на одну палубу нижче, яка могла запускати літаки прямо з ангару через спеціальні вікна в бортах. Проте ця оригінальна іде себе не виправдала, і третю катапульту в 1942 році зняли. Запас бензину становив 707360 літрів.

Силова установка

Суттєвою відмінністю нових авіаносців від попередніх було об'єднання димової труби в одне ціле з острівною надбудовою. Нові авіаносці від початку проєктувались із традиційними для великих кораблів турбозубчатими агрегатами (в турбоелектричних установках американці вже розчарувались). Компонування енергетичної установки мало серйозний недолік, зумовлений розташуванням основних систем: всі три котельні відділення розміщувались у суміжних відсіках за двома машинними відділеннями. Таке розташування могло призвести до виходу їх з ладу та знерухомлення корабля при відносно невеликих пошкодженнях, як це й трапилось з «Горнетом» в битві біля островів Санта-Крус. Пізніше американські конструктори завжди проектували дублюючі машинні та котельні відділення.

Дальність плавання «Йорктаунів» становила 12000 миль на 15 вузлах.

Захист

Кораблі мали броньований захист, аналогічний до захисту крейсерів, побудованих в рамках Вашингтонського договору, а також мали систему протиторпедного захисту з трьох поздовжніх переборок. Правда, цей захист розраховувався на вибух торпеди з зарядом у 182 кг тротилу, в той час, як протиторпедний захист лінкорів міг витримати вибух 320-кг заряду.

Озброєння

Артилерійське озброєння авіаносців неодноразово змінювалось. При спуску на воду вони несли 8 127-мм одноствольних установок, розташованих по кутах палуби. Управління вогнем здійснювали 2 директори Мк. ЗЗ, встановлені на острові. Універсальну артилерію доповнювали 4 зчетверені 28-мм зенітні автомати — по два попереду та позаду надбудови; також були 24 великокаліберні кулемети в галереї на рівні головної палуби. «Горнет» отримав більш сучасні директори Мк.37.

В 1942 році на кораблі почали ставити 20-мм «Ерлікони», а 28-мм автомати замінювати на 40-мм «Бофорси». В 1945 році «Ентерпрайз» ніс, крім 127-мм гармат, 5 спарених та 11 зчетверених «Бофорсів» (54 стволи) та 32 автомати «Ерлікон».

Кораблі типу «Йорктаун» одними з перших в американському флоті отримали радари. В 1940 році на «Йорктауні» та «Ентерпрайзі» встановили станції СХАМ та СХАМ-1 відповідно, на «Горнеті» — SC. Остання мала меншу дальність дії, і в середині 1942 року її також замінили на СХАМ, зняту з пошкодженого крейсера. З 1943 року «Ентерпрайз» мав три РЛС — SC-2, SK та SM, не рахуючи радарів управління вогнем.

Численні переозброєння сильно збільшили «верхню» масу кораблів та знизили остійність. Тому в 1943 році «Ентерпрайз» (єдиний корабель серії, що залишився в строю) довелось капітально модернізувати: його корпус обладнали булями, через що ширина збільшилась до 29,1 м, а швидкість трохи зменшилась.

Література

• Энциклопедия авианосцев. Под общей редакцией А. Е. Тараса / Минск, Харвест; Москва, АСТ, 2002. (рос.)
• К. Шант, К. Бишоп. Авианосцы. Самые грозные авианесущие корабли мира и их самолеты. Иллюстрированная энциклопедия /Пер с англ. — Москва: Омега,2006 — 256 с. (рос.)