Авіаносці типу «Йорктаун»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Авіаносці типу «Йорктаун»
USS Yorktown (CV-5) Jul1937.jpg
Авіаносець «Йорктаун» в 1937 році
Служба
Тип/клас Ударний авіаносець
Держава прапора Flag of the United States (1912-1959).svg
Параметри
Тоннаж 19 576 тонн (стандартна)
24 484 тонн (повна)
Довжина 246,7м
Ширина 33,4 м
Осадка 7,9 м
Бронювання пояс - 65-102 мм,
палуба - 37 мм,
траверзи та рубка - 102 мм
Технічні дані
Потужність 120 000 к.с.
Швидкість 32,5 вузла
Автономність плавання 12 000 миль на 15 вузлах
Екіпаж 2 175 чоловік
Озброєння
Зенітне озброєння 8 127-мм зенітних гармат,
16 28-мм зенітних автоматів,
24 12,7-мм зенітних кулеметів
Авіація від 56 до 96 літаків

Авіаносці типу «Йорктаун» (англ. Yorktown class) - серія ударних авіаносців США 1930-х років.

Представники[ред. | ред. код]

Назва Номер Закладений Спущений на воду Вступив у стрій Доля
Йорктаун
Yorktown
CV-5 21 травня 1934 року 4 квітня 1936 року 30 вересня 1937 року Потоплений 7 червня 1942 року в битві при Мідвеї.
Ентерпрайз
Enterprise
CV-6 16 липня 1934 року 3 жовтня 1936 року 12 травня 1938 року Виключений із списків 17 лютого 1947 року, відправлений на злам до травня 1960 року
Хорнет
Hornet
CV-8 25 вересня 1939 року 14 грудня 1940 року 20 жовтня 1941 року Потоплений 24 жовтня 1942 року в битві біля островів Санта-Крус.

Історія створення[ред. | ред. код]

Авіаносці типу «Йорктаун» стали першими справді сучасними американськими авіаносцями, розробленими з урахуванням досвіду експлуатації наявних авіанесучих кораблів. До моменту вступу у стрій вони вважались найкращими у світі.

Після закладки «Рейнджера» на частку американських авіаносців, згідно з Вашингтонським морським договором, залишалось 55000 тонн сумарної водотоннажності. Вкластись у цю цифру можна було, побудувавши 3 кораблі по 18000 тонн або 2 по 27000 тонн. Командування флоту хотіло отримати 3 авіаносці, але, як показала практика, обмеження розмірів кораблів даного класу різко знижувало їх бойові можливості. Врешті-решт, зупинились на компромісному варіанті: вирішили побудувати 2 кораблі водотоннажністю по 20700 тонн і ще один (майбутній «Восп») — меншого розміру. кораблі CV-5 та CV-6 заклали в 1934 році. Через чотири роки, після припинення дії вашингтонських обмежень Конгрес США прийняв рішення побудувати третій однотипний авіаносець — CV-8 «Хорнет».

Конструкція[ред. | ред. код]

Корпус[ред. | ред. код]

Проект «Йорктауна» гармонійно поєднував у собі оборонні та наступальні можливості. Корабель мав політну палубу надбудованого типу розмірами 238 х 24,4 м. Одноярусний ангар розмірами 166,4 х 19,2 х 5,25 м був інтегральною частиною корпусу та був розрахований на прийом великої авіагрупи до 96 літаків. Підйом літаків здійснювався за допомогою трьох ліфтів розмірами 14,6 х 13,7 м та вантажопідйомністю 7,7 тонн кожен. Два з них розташовувались в діаметральній площині літака, а середній був зміщений до правого борту. Окрім двох катапульт Н-l, встановлених на політній палубі, була ще третя, розташована на одну палубу нижче, яка могла запускати літаки прямо з ангару через спеціальні вікна в бортах. Проте ця оригінальна іде себе не виправдала, і третю катапульту в 1942 році зняли. Запас бензину становив 707360 літрів.

Силова установка[ред. | ред. код]

Суттєвою відмінністю нових авіаносців від попередніх було об'єднання димової труби в одне ціле з острівною надбудовою. Нові авіаносці від почату проектувались з традиційними для великих кораблів турбозубчатими агрегатами (в турбоелектричних установках американці вже розчарувались). Компонування енергетичної установки мало серйозний недолік, зумовлений розташуванням основних систем: всі три котельні відділення розміщувались у суміжних відсіках за двома машинними відділеннями. Таке розташування могло призвести до виходу їх з ладу та знерухомлення корабля при відносно невеликих пошкодженнях, як це й трапилось з «Хорнетом» в битві біля островів Санта-Крус. Пізніше американські конструктори завжди проектували дублюючі машинні та котельні відділення.

Дальність плавання «Йорктаунів» становила 12000 миль на 15 вузлах.

Захист[ред. | ред. код]

Кораблі мали броньований захист, аналогічний до захисту крейсерів, побудованих в рамках Вашингтонського договору, а також мали систему протиторпедного захисту з трьох поздовжніх переборок. Правда, цей захист розраховувався на вибух торпеди з зарядом у 182 кг тротилу, в той час, як протиторпедний захист лінкорів міг витримати вибух 320-кг заряду.

Озброєння[ред. | ред. код]

Артилерійське озброєння авіаносців неодноразово змінювалось. При спуску на воду вони несли 8 127-мм одноствольних установок, розташованих по кутах палуби. Управління вогнем здійснювали 2 директори Мк.ЗЗ, встановлені на острові. Універсальну артилерію доповнювали 4 зчетверені 28-мм зенітних автомати — по два попереду та позаду надбудови; також були 24 великокаліберні кулемети в галереї на рівні головної палуби. «Хорнет» отримав більш сучасні директори Мк.37.

В 1942 році на кораблі почали ставити 20-мм «ерлікони», а 28-мм автомати замінювати на 40-мм «бофорси». В 1945 році «Ентерпрайз» ніс, крім 127-мм гармат, 5 спарених та 11 зчетверених «бофорсів» (54 стволи) та 32 автомати «ерлікон».

Кораблі типу «Йорктаун» одними з перших в американському флоті отримали радари. В 1940 році на «Йорктауні» та «Ентерпрайзі» встановили станції СХАМ та СХАМ-1 відповідно, на «Хорнеті» — SC. Остання мала меншу дальність дії, і в середині 1942 року її також замінили на СХАМ, зняту з пошкодженого крейсера. З 1943 року «Ентерпрайз» мав три РЛС — SC-2, SK та SM, не рахуючи радарів управління вогнем.

Численні переозброєння сильно збільшили «верхню» масу кораблів та знизили остійність. Тому в 1943 році «Ентерпрайз» (єдиний корабель серії, що залишився в строю) довелось капітально модернізувати: його корпус обладнали булями, через що ширина збільшилась до 29,1 м, а швидкість трохи зменшилась.

Література[ред. | ред. код]

  • Энциклопедия авианосцев. Под общей редакцией А.Е.Тараса / Минск, Харвест; Москва, АСТ, 2002. (рос.)
  • К. Шант, К. Бишоп. Авианосцы. Самые грозные авианесущие корабли мира и их самолеты. Иллюстрированная энциклопедия /Пер с англ. - Москва: Омега,2006 — 256 с. (рос.)