Стандартний лінійний корабель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Стандартний лінійний корабель серія з дванадцяти лінкорів п'яти класів замовлені ВМС США у період з 1911 по 1916 та вступили в стрій у період з 1916 по 1923.[1] Ці кораблі отримали назву суперлінкори. В цій серії було враховано досвід Ютландської битви.

Кожний корабель було побудовано з серією прогресивних інновацій, які вплинули на гонку озброєнь напередодні Другої світової. Дванадцять суден склали основне бойове ядро ВМС США у міжвоєнний період, у той час як десять перших дредноутів було списано або переведено на другорядну службу. Обмеження Вашингтонського морського договору 1922 скоротило загальну кількість та розмір лінкорів, а деякі лінкори які ще будувалися були скасовані, тому до початку Другої світової війни не було створено жодного нового лінкора. Станом на 7 грудня 1941, вісім лінкорів перебували в Перл-Гарборі, один в Бремертоні, Вашингтон, а три були переведені до Атлантичного флоту.

Доктрина[ред. | ред. код]

Стандартний тип, завдяки визначенню загальних тактичних операційних характеристик між класами, дозволив лінкорам різних класів діяти в складі тактичного підрозділи проти лінкорів ворога. На відміну від США у ВМС інших країн де були швидкі та повільні лінкори така взаємодія була ускладнена, тому що підрозділ мав діяти зі швидкість найповільнішого корабля. В іншому випадку бойова лінія буде розділена на "швидке" та "повільне" крила. Стандартний тип було оптимізовано для морської стратегії, яка базувалася на лінкорах, як центральних елементах бою.

Наступні класи лінкорів США, починаючи з класу Північна Кароліна розробленого наприкінці 1930-х і притих у стрій в 1941, помічено перехід від стандартних лінкорів, до швидких лінкорів які були потрібні для супроводу авіаносців, які почали домінувати в морській стратегії.

Класи лінкорів стандартного типу[ред. | ред. код]

  • Лінкори класу Невада
    • USS Nevada (BB-36)
    • USS Oklahoma (BB-37)
  • Лінкори класу Пенсильванія
    • USS Pennsylvania (BB-38)
    • USS Arizona (BB-39)
  • Лінкори класу Нью-Мексико
    • USS New Mexico (BB-40)
    • USS Mississippi (BB-41)
    • USS Idaho (BB-42)
  • Лінкори класу Теннессі
    • USS Tennessee (BB-43)
    • USS California (BB-44)
  • Лінкори класу Колорадо
    • USS Colorado (BB-45)
    • USS Maryland (BB-46)
    • USS Washington (BB-47) (не добудовано)
    • USS West Virginia (BB-48)

Характеристики лінкорів стандартного типу:

  • схема бронювання усе або нічого
  • чотири башти гармат головного калібру по дві в носі і кормі по центру
  • дальність ходу 8 000 nautical miles (15 000 km) економічним ходом
  • максимальна швидкість 21 knots (39 км/год)
  • циркуляція 700 ярдів (630 м)

Клас Колорадо перший американський лінкор з гарматами калібру 16-inch (406 mm), кінцева точка еволюції лінкорів "Стандартного Типу". Наступним класом лінкорів стандартного типу повинна була стати Південна Дакота, яка мала збільшені розмір та озброєння у порівнянні з класом Колорадо. Вони повинні були мати 684 feet (208 m) в дожину, водотоннажність 43 200 тонн, максимальну швидкість 23 knots (43 км/год) та нести 12 16-inch (406 mm) гармат. Попередній клас лінкорів Колорадо були в довжину 624 feet (190 m), мали водотоннажність в 32 600 тонн, мали максимальну швидкість 21 knots (39 км/год) та несли батарею з восьми гармат калібру 16-inch (406 mm).

Історія служби[ред. | ред. код]

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Усі стандартні лінкори мали нафтове живлення. Оскільки нафта була дефіцитною на Британських островах, активно ескортували конвої під час Першої світової через Атлантичний океан між США та Великою Британією лише лінкори Невада та Оклахома.

Міжвоєнний період[ред. | ред. код]

Всі стандартні лінкори були модернізовані в період з 1920-х по 1930-ті. Решітчасті щогли на всіх лінкорах, крім класів Теннессі та Колорадо, замінили на триноги щогли з системами керування вогнем на верхівках, було знято торпедні апарати і встановлено зенітні гармати. На старих кораблях кут підвищення гармат головного калібру збільшили до 30 градусів. Більшість стандартних лінкорів отримали протимінні накладки. Кожен корабель отримав одну або дві катапульти та крани щоб піднімати розвідувальні гідролітаки.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

На 7 грудня 1941, Колорадо перебував на капітальному ремонті на верфі П'юджет-Саунд, а три інших кораблі класу нью-Мексико були переведені до Атлантичного флоту, інші вісім стандартних лінкорів перебували у Перл-Гарборі в так званому ряді лінкорів.

Під час атаки на Перл-Гарбор, на Арізоні вибухнув передній артилерійський погреб від влучання бомби, а Оклахома перекинули догори кілем після чисельних торпедних влучень. Західна Вірджинія та Каліфорнія також затонули, а Невада змогла вийти з гавані і невдовзі після цього викинулася на берег. Теннессі та Меріленд отримали по два влучання бомб кожний.

Арізона та Оклахома були списані назавжди, але інші пошкоджені і затоплені лінкори було піднято і відправлено на Західне Узбережжя для відновлення. Вони отримали різні оновлення схожі на ті, які використали на нових швидких лінкорах Південна Дакота. Теннессі, Каліфорнія та Західна Вірджинія отримали найбільшу модернізацію, хоча вони по міделю перевищили обмеження Панамського каналу і могли діяти лише в Тихому океані. Меріленд, Колорадо та Пенсильванія отримали спарені башти 5"/38 DP гармат, а на Неваді суттєво переробили надбудову.

Десять стандартних лінкорів, які вижили служили під час Другої світової в якості артилерійських платформ підтримки морських десантів. Через свою низьку швидкість вони несли службу у другій лінії, тому що не могли супроводжувати авіаносні групи, які почали домінувати у морських битвах. Шість з них прийняли останній бій лінкорів з лінкорами в військово-морській історій під час битви в затоці Лейте, де жоден з них не отримав уражень.

Долі[ред. | ред. код]

Арізона та Оклахома загинули в Перл-Гарборі 7-го грудня, 1941. Їхні систершипи Пенсильванія та Невада були використані у якості цілей під час ядерних випробувань в 1946. В 1946 на Міссісіпі було встановлено нові гармати та ракетні системи для випробувань. Вона пробула в строю до 1956. Більшість інших стандартних лінкорів було списано у  1946 або 1947 і переведено в резерв флоту; до 1959 всі вони були продані на металобрухт.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Czarnecki, Joseph (February 1, 2001). A Survey of the American "Standard Type" Battleship. Navy Weapons.com. Процитовано 2009-07-16. 

Посилання[ред. | ред. код]