Максиміан Вітринський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Максиміан Вітринський
Релігія: Християнство
Конфесія: Руська унійна церква, кальвінізм
Титулування: Протоархимандрит Василіянського Чину Конґреґації Пресвятої Тройці 1717—1719 і 1723—1724
Період: 1-ша пол. XVIII ст.

Максиміан Вітринський (лат. Maximianus Witrynskyj, також Максиміліян[1]; ? — ?) — релігійний діяч Великого князівства Литовського, священик-василіянин, протоархимандрит Василіянського Чину Конґреґації Пресвятої Тройці в 1717—1719 і 1723—1724 роках; у 1724—1729 роках був у кальвіністів у Швейцарії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Про дату і місце народження Максиміана Вітринського немає відомостей. У 1709 році згаданий як проповідник василіянського монастиря в Мінську, коли брав участь в Битенській капітулі. До 1717 року був аудитором митрополита Льва Кишки і за його підтримки був обраний на уряд протоархимандрита на капітулі в Новогрудку (11—15 липня 1717). Протоархимандрит Вітринський не звертав уваги на правила свого Чину і постійно їх порушував, безрозсудно тратив майно. Тому на нараді в Холмі 6 червня 1719 року, в якій взяв участь митрополит Кишка, його було усунуто від уряду, а керівництво Чином передано о. Антонію Завадському[1]. На генеральній капітулі в Новогрудку 19—23 вересня 1719 року Максиміан Вітринський був екскомунікований і оголошений непридатним до будь-яких урядів у Чині[2].

Тоді Вітринський разом із іншим василіянином Фірміаном Вовком, дотеперішнім консультором Чину, якого теж скинено з уряду, поїхав до Риму, але там був ув'язнений і два роки утримувався спочатку в монастирі італійських василіян, а потім у резиденції прокураторів при храмі святих Сергія і Вакха до часу поки трибунал Конгрегації поширення віри не видав рішення. 1 березня 1723 року Конгрегація видала декрет про поновлення Вітринського і Вовка на урядах. Вітринський повернувшись на посаду протоархимандрита, взявся за старе і знову почав привласнювати монастирські кошти. У ситуацію втрутився апостольський нунцій у Варшаві Вінченцо Сантіні, який скинув Вітринського і поновив Завадського, але вже як провінційного адміністратора[3]. .

У листопаді 1724 року Максиміан Вітринський із вкраденими речами втік спочатку до Пруссії, потім до Вроцлава, а потім до Берна в Гельвеції, де публічно відрікся від католицької віри, прийняв кальвінізм і навіть став кальвіністським суперінтендентом (відповідник єпископа або декана). За фактом відступництва від віри апостольський нунцій у Варшаві розпочав судовий процес. У 1729 році Вітринський покаявся і звернувся до нунція в місті Альторф (нині Франція) із проханням допомогти йому вирішити труднощі із протестантами. Направлений до Конгрегації поширення віри, а звідти до апостольського нунція у Варшаві для примирення із Василіянським Чином[4]. .

Подальші відомості про життя Максиміана Вітринського відсутні.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Порфирій Підручний. Василіянський Чин від Берестейського з'єднання (1596) до 1743 року // Нарис історіï Василіянського Чину святого Йосафата. — Рим: Видавництво ОО. Василіян, 1992. — С. 163.
  2. Meletius M. Wojnar OSBM. De Protoarchimandrita Basilianorum… — P. 277.
  3. Там само… — P. 277—278.
  4. Там само… — P. 278.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Нарис історіï Василіянського Чину святого Йосафата. — Рим: Видавництво ОО. Василіян, 1992.
  • Meletius M. Wojnar OSBM. De Protoarchimandrita Basilianorum (1617—1804). — Romae 1958. — 298 p. (лат.)