Мандичевський Корнило

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
о. Корнило Мандичевський
Mandychevs'kyy K.jpg
Народився 1828(1828)
Помер 19 квітня 1914(1914-04-19)
Надвірна, нині Івано-Франківська область
Національність українець
Діяльність соціальний активіст
Відомий завдяки посол Галицького Сейму
Посада посол до Галицького сейму[d]
Партія Польський клуб[d]
Діти Іван
Нагороди
Орден Залізної Корони 3 ступеня

отець Корнило (Корнель) Станіслав Мандичевський (1828 — 19 квітня 1914) — український галицький священик (УГКЦ), громадсько-політичний діяч.

Життєпис[ред. | ред. код]

Батько — священик ГКЦ. Закінчив Львівську духовну семінарію.[1] Висвячений на священика 1853 року. Після свячень став вікарієм у Зарваниці, потім — парохом в Угринові Долішньому та адміністратором парафії в селі Довге.

Довголітній парох Надвірної (з 1865 року[1]), Надвірнянський декан (з 1883 року[1]), маршалок Надвірнянського повіту. Почесний крилошанин Станіславівської єпархії (з 1887 року[1]). Не мав скристалізованої ідентичності, схилявся до ідеї греко-католицької нації по річку Збруч. Намагався бути ультралояльним до австрійської влади та польських політиків, уникав тісніших контаків з москвофілами і народовцями. В Галицькому сеймі та Райхсраті промовляв зрідка, винятково на аполітичні теми («Русская Рада» іронізувала: старий посол, поважний чоловік, спокойного успособлення, не випераєся, що русин, але за Русь і не бореся. Був дуже діяльним щодо облаштування Надвірнянського повіту: здобував кошти на дороги, меліорацію, школи, через що користувався значним авторитетом виборців. 1897 року у Надвірній відбулись урочистості з нагоди 25-річчя головування отця К. Мандичевського у повітовій раді.

Посол:

  • до Райхсрату у 1885—1907 роках; став ним за підтримки митрополита Сильвестра Сембратовича та групи часопису «Мир», який проводив угодову політику стосовно поляків[2]
  • до Галицького сейму 3[3], 4, 5, 6, 7, 8-го скликань від IV курії округу Надвірна — Делятин; входив до складу «Руського клубу» у 3, 4, 5, 6-й каденціях, «Клубу руських послів соймових» 7-ї каденції, «Руського соймового клубу» 8-го скликання.[4]

Взагалі галицька преса полюбляла жартувати з нього. Газета «Діло» пояснювала ігнорування ним сецесії українських послів у 1901 році так:

Старенький сей чоловік, котрому близше до сотки літ, як до п'ятдесятки, попросту міг не знати, що коло него діється. Як прилипне до свого фотелю, на якім його посадили, сидить так довго, аж доки по скінченім засіданню служба не збудить його і не скаже, що вже саля порожня і світло гаситься. Впрочім, 10 корон за послідне засідання, то також гроші; нині корони на улиці не валяються[5].

Був серед діячів так званої «нової ери», під час якої українці Галичини намагалися досягнути порозуміння з австрійським урядом і польськими політичними колами. Зокрема, 24 листопада 1890 р. разом з Олександром Барвінським, Омеляном Огоновським, Костем Левицьким, Костянтином Телішевським, митрополитом Сильвестром Сембратовичем брав участь у прес-конференції графа Казимира Бадені, на якій було підведено підсумки попередніх переговорів.[6]

В останні роки життя відійшов від громадсько-політичної діяльності. Помер у Надвірній.[2]

Відзнаки[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У Надвірній певний час нинішня вулиця Соборна називалася ім'ям Корнила Мандичевського[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Łopuszaski B. Mandyczewski Kornel Stanisław (1828—1914)… — S. 473.
  2. а б в Łopuszaski B. Mandyczewski Kornel Stanisław (1828—1914)… — S. 474.
  3. щодо визнання дійсним вибору о. К. Мандичевського послом див.: Stenograficzne Sprawozdania z pierwszej sesyi trzeciego peryodu Posiedzeń Sejmu Krajowego… Galicyi… w roku 1870. Posiedzenie 1—11. — Lwów, 1870. — S. 21. (пол.)
  4. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму… — С. 107—113; 157—158.
  5. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму… — С. 158.
  6. «Нова ера». Галичина, 1890 р.
  7. Odznaczenia jubileuszowe // Nowa Reforma, Nr 277 z 3 grudnia 1898. — S. 5.
  8. Надвірнянська Правда

Джерела[ред. | ред. код]