Перейти до вмісту

Меб (супутник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Меб
Дані про відкриття
Дата відкриття25 серпня 2003
Відкривач(і)М. Шоуолтер, Дж. Ліссауер
ПланетаУран
НомерУран XXVI
Орбітальні характеристики
Велика піввісь97 736 км
Орбітальний період0,923 діб
Ексцентриситет орбіти0,0025
Нахил орбіти0,1335° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Видима зоряна величина26
Діаметр~24 [1] км
Площа поверхні~1900 км²
Об'єм~8000 км³
Маса~1,0× 1016 кг
Густина(припущення) ~1,3 г/см³
Прискорення вільного падіння~0,0044 м/с²
Друга космічна швидкість~0,011 км/с
Альбедо0,103
Температура поверхні~63 К
Інші позначення
S/2003 U 1, Уран XXVI

Меб у Вікісховищі

Меб, також Уран XXVI[2] (англ. Mab) внутрішній супутник Урана.

Був відкритий 25 серпня 2003 року Марком Шоуолтером і Джеком Ліссауером за допомогою космічного телескопа «Габбл»[3]. Після відкриття отримав тимчасове позначення S/2003 U 1[3].

Теперішня назва походить від імені королеви фей з англійського фольклору. Фея згадана у п'єсі Шекспіра «Ромео і Джульєтта»[2].

Оскільки цей супутник малий як за розміром, так за здатністю відбивати світло поверхнею, він не був виявлений на зображеннях, зроблених апаратом «Вояджер-2» під час його проходження біля Урана у 1986 році. При цьому Меб яскравіший у порівнянні з іншим супутником Пердітою, котрий був відкритий за фотографіями «Вояджера-2» у 1999 році. Цей факт спонукав учених повторно досліджувати старі знімки, і цього разу супутник Меб був на них виявлений[1].

Розміри супутника Меб визначені з малою точністю. Якщо він так само темний як і Пак, то він має 24 км у діаметрі. Якщо ж супутник Меб так само яскравий, як сусідній супутник Міранда, то за розмірами поступається навіть Купідонові, за розмірами приблизно дорівнюючи найдрібнішим далеким супутникам Урана[1].

Орбіта Меб відчуває сильні збурення, джерело яких досі неясне. Вважається, що причиною збурень є вплив сусідніх супутників[1].

Меб обертається на одній відстані від Урана з нещодавно відкритим пиловим кільцем R/2003 U 1. Розміри Меб близькі до оптимальних для утворення пилу: більші супутники збирають власний пил силою гравітації, а у дрібніших замала площа поверхні для живлення кільця шляхом зіткнень з частиками кільця або метеороїдами[4]. Аналогічних кілець не виявлено для Пердіти та Купідона. Ймовірно, через те, що Белінда збирає їхній пил[1].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 3 4 5 Showalter, Mark R.; Lissauer, Jack J. (22 грудня 2005). The Second Ring-Moon System of Uranus: Discovery and Dynamics. Science Express. 311: 973. doi:10.1126/science.1122882. PMID 16373533. Архів оригіналу за 25 січня 2009. Процитовано 25 березня 2012.
  2. 1 2 Planet and Satellite Names and Discoverers. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology. 21 липня 2006. Архів оригіналу за 25 серпня 2009. Процитовано 5 серпня 2006.
  3. 1 2 Showalter, M. R.; Lissauer, J. J. (25 вересня 2003). IAU Circular No. 8209. Процитовано 5 серпня 2006.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  4. Laura Layton (28 грудня 2005). Uranus’ second ring-moon system. Astronomy Magazine. Архів оригіналу за 12 березня 2012. Процитовано 10 травня 2008.

Посилання

[ред. | ред. код]