Сікоракса (супутник)
| Дані про відкриття | |
|---|---|
| Дата відкриття | 6 вересня 1997 |
| Відкривач(і) | Ніколсон, Ґледмен, Бернс, Кавеларс за допомогою Hale telescope[en] |
| Планета | Уран |
| Номер | |
| Орбітальні характеристики | |
| Велика піввісь | 12,2 млн км |
| Орбітальний період | 1288 діб |
| Ексцентриситет орбіти | 0,5224 |
| Нахил орбіти | 152,51° (до екліптики) 148,84° до площини екватора планети |
| Фізичні характеристики | |
| Діаметр | 190 км |
| Площа поверхні | ~113 000 км² |
| Об'єм | ~3000 км³ |
| Маса | 5,4× 1018 кг |
| Густина | ~1,5 г/см³ |
| Прискорення вільного падіння | 0,04 м/с² |
| Альбедо | 0,07 (припущення) |
| Температура поверхні | ~64 К К |
| Атмосфера | відсутня |
| Інші позначення | |
|
| |
Сікоракса (англ. Sycorax) — супутник планети Урана, відкритий у 1997 астрономами Паломарської обсерваторії (Каліфорнія, США). Відомий також під позначеннями «Уран XVII» і «S/1997 U 2». Сікоракса названа за іменем персонажа п'єси В. Шекспіра «Буря».
Одночасно з Сікораксою було відкрито супутник Урана Калібан.
У тому випадку, якщо розміри супутника оцінені правильно, він є шостим за величиною супутником Урана і займає проміжне положення між основними і дрібними супутниками. Супутник обертається у зворотному напрямку сильно витягнутою і нахиленою орбітою. Орбіта Сікоракса віддалена від Урана у 20 разів далі, ніж орбіта найвіддаленішого регулярного супутника Урана Оберона.[1]
[2] Припускають, опираючись на орбітальні параметри, що Сікоракса належить до того ж динамічного кластера що і Сетебос і Просперо. Тобто мають спільне походження.[3]
Припускають, що цей супутник складається із суміші льоду і гірських порід. Сікоракса має незвичайний для супутників Урана червонуватий колір, характерний для об'єктів пояса Койпера. Можливо, супутник був захоплений тяжінням Урана.[4][5]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Kavelaars J., Gladman B. J., Williams G. V. et al. Discovery of two distant irregular moons of Uranus // Nature / M. Skipper — NPG, Springer Science+Business Media, 1998. — Vol. 392, Iss. 6679. — P. 897–899. — ISSN 1476-4687; 0028-0836 — doi:10.1038/31890
- ↑ Jacobson, R.A. (2003) URA067 (28 червня 2007). Planetary Satellite Mean Orbital Parameters. JPL/NASA. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 23 січня 2008.
- ↑ Holman M. J., Fraser W., Grav T. Photometry of Irregular Satellites of Uranus and Neptune // The astrophysical journal. Letters — IOP Publishing, 2004. — Vol. 613, Iss. 1. — P. 77–80. — ISSN 2041-8205; 2041-8213 — doi:10.1086/424997 — arXiv:astro-ph/0405605
- ↑ Sheppard, Scott S.; Jewitt, David C.; Kleyna, Jan (2005). An Ultradeep Survey for Irregular Satellites of Uranus: Limits to Completeness (PDF). The Astronomical Journal 129 (1): 518–525. Bibcode:2005AJ....129..518S. arXiv:astro-ph/0410059. doi:10.1086/426329. Архів оригіналу за 11 травня 2005. Процитовано 20 жовтня 2009. «Table 3 ... ri (km) ... 36 ... i Radius of satellite assuming a geometric albedo of 0.04.»
- ↑ Maris, M.; Garraro, G.; Parisi, M.G. (2007). Light curves and colours of the faint Uranian irregular satellites Sycorax, Prospero, Stephano, Setebos, and Trinculo. Astronomy&Astrophysics 472 (1): 311–319. Bibcode:2007A&A...472..311M. arXiv:0704.2187. doi:10.1051/0004-6361:20066927.
Посилання[ред. | ред. код]
- Sycorax Profile (by NASA's Solar System Exploration)
- David Jewitt pages
- Uranus' Known Satellites (by Scott S. Sheppard)
- MPC: Natural Satellites Ephemeris Service
| |||||||||||||||||||||
