Меч "коваля Людоти"
._c._54.jpg) | |
| Час створення: | 900—1050 рр. |
|---|---|
| Висота: | 85,7 см; 67,9 см; 17,8 см |
| Матеріал: | залізо, сталь, бронза |
| Техніка: | кування, лиття |
| Зберігається: |
 Україна, Київ |
| Музей: | Національний музей історії України |
 Меч "коваля Людоти" у Вікісховищі | |
._c._53.jpg)
Меч «коваля Людоти» — археологічна пам'ятка часів княжої доби Русі, прикрашений меч із написом. Меч датується Х — першою половиною ХІ століття[1]. Був знайдений у 1890 році у селищі Димер, що на Київщині[2].[3] Зберігається у колекції Національного музею історії України. У 1966 році російський археолог Анатолій Кірпічніков хибно атрибутував меч як такий, що начебто був знайдений у селищі Хвощове на Полтавщині, крім того, він потрактував напис на лезі як кириличний напис «КОВАЛЬ ЛЮДОТА»[4][5]. Висновки Кірпічнікова щодо місця знахідки та прочитання напису на лезі згодом були спростовані[6][7].[8]
Меч має дволезий клинок завдовжки 85,3 см і завширшки 5 см, з нетиповим руків'ям скандинавсько-прибалтійського типу і рельєфним зображенням чудовиська. Під час виготовлення меча були поєднані технічні навички каролінзьких зброярів (напис) скандинавські (орнаментальний мотив, декорування) і класичні елементи майстрів Русі (тавро та форма руків'я з опущеним перехрестям)[9].
Бронзові навершя та перехрестя меча виготовлені на початку XI ст. у скандинавському звіриному стилі «Рінгерікі», в той час, як руркоподібне (трубкоподібне) руків'я, судячи з його оздоби, було виготовлене на Британських островах наприкінці XI ст. Різна стилістика оздоблення свідчить про складну історію виготовлення знахідки. Меч був статусною річчю[6].
Меч був знайдений у 1890 році у селищі Димер, що знаходиться на правобережжі Дніпра, за пару десятків кілометрів на північ від Києва[2].
Михайло Грушевський, помістив зображення меча до своєї книги "Ілюстрована історія України" (1912), вказавши, що він походить з околиць Києва[3].
У 1913 р. меч, разом з іншими експонатами у Міському музеї Києва, замалював шведський археолог Туре Арне під час своїх відвідин Києва[2].
У 1966[10] російський радянський археолог Анатолій Кірпічніков розгледів на лезі меча напис кириличними літерами. На одному боці на одному боці він начебто зміг прочитати слово «коваль», на іншому — «людота»[11][12] чи «людоша»[4].
Крім того, Кірпічніков вирішив відкинути попередню інформацію про походження меча з околиць Києва. Натомість він приписав йому знаходження у селищі Хвощове, що на Полтавщині, сплутавши його зі згадкою скіфського парадного меча IV ст. до н. е. в описі каталогу Полтавського музею[2][8].
На початку 2000-них рр. археолог та скандинавіст, доктора історичних наук Федора Андрощука спростував висновки Кірпічнікова. Він виявив, що напис зроблений латинськими літерами та нагадує кириличний лише через погану збереженість. Насправді там міститься напис із назвою відомої франкської зброярні: ULFBERHT або INEGELDR[7][6].
Дописувачки сайту Главком не погодилися з висновком Федора Андрощука та звинуватили його в «денацифікації» меча. Висновок Андрощука обурив також мовознавця Івана Ющука[13].
Згодом Андрощук виявив, що заяви Кірпічнікова про те, що меч походить з Полтавщини, а не з Київщини, — теж були хибними.[2][8]
На думку археолога Володимира Колибенка, старшого наукового співробітника Національного музею історії України, трактування напису як «Коваль Людота» виникло в річищі радянського антинорманізму, що заперечував вплив норманів на Русь та перебільшував автохтонність знахідок на території Русі[14].
Микола Руденко написав у 1981 році про меч вірш «Коваль Людота»[15].
- ↑ Тоїчкін Д. В. Середньовічний меч як традиційна ознака військово-лицарського стану на українських землях (40 с.) // «Військово-історичний альманах» 2013, ч. 1-2 (25-26) [Архівовано 31 липня 2021 у Wayback Machine.]. — C. 39—40.
- ↑ а б в г д Андрощук Федір. Музей і національний проєкт. — Київ, 2024. — С. 201.
- ↑ а б Грушевський Михайло.Ілюстрована історія України — Львів-Київ, 1912, рис. 48, 49
- ↑ а б Славнозвісний артефакт. Меч коваля Людоти: міф чи правда. nv.ua (укр.). Процитовано 14 липня 2022.
- ↑ Тисячолітній меч і українська мова. Що кажуть про це в Музеї історії України? (укр.). www.radiosvoboda.org. Радіо Свобода. 30 серпня 2020. Архів оригіналу за 3 лютого 2021. Процитовано 25 лютого 2021.
- ↑ а б в ПРО ХУНВЕЙБІНІВ ВІД НАЦІОНАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ / Музейний простір. Музеї України та світу. prostir.museum. Процитовано 14 липня 2022.
- ↑ а б The Ljudota Sword? An Episode of Contacts Between Britain and Scandinavia in the Late Viking Age / Fedir Androshchuk, 2003
- ↑ а б в Від Десятинної церкви до Національного музею історії України: про що розповідає нова книжка Федора Андрощука
- ↑ Просування половців на територію Полтавщини. Архів оригіналу за 31 жовтня 2016. Процитовано 27 вересня 2016.
- ↑ Холодна зброя архео-історико-мовного розбрату — меч «Коваля Людоти» «Центр охорони та досліджень пам'яток археології» Полтавської обласної ради
- ↑ Н. Дядюх-Богатько. Витоки українського зброярства: мистецтвознавчі паралелі [Архівовано 22 жовтня 2021 у Wayback Machine.] / Народознавчі зошити: науковий журнал. № 4 (112) / Інститут народознавства НАН України. — Львів, 2013. C. 660—667.
- ↑ Напис на мечі першої половини ХІ ст. // Німчук В. Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. [Архівовано 5 липня 2019 у Wayback Machine.] // НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 30. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х — ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.
- ↑ Національний музей денацифікованої історії. Куди зник тисячолітній меч «Коваль Людота»?. Главком | Glavcom (укр.). 17 серпня 2023. Процитовано 19 серпня 2023.
- ↑ Свобода, Радіо (17 вересня 2020). «Тест на державність» та Музей історії України. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 27 квітня 2023.
- ↑ Руденко, Микола. Коваль Людота. poetyka.uazone.net. Процитовано 19 серпня 2023.