Митрофан (Юрчук)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Митрополит Митрофан
Bishop Mitrofan.jpg
Під час літургії в Зимненському монастирі 24 вересня 2010 в день пам'яті Зимненської ікони Божої Матері
Митрополит Луганський і Алчевський
з 20 липня 2012
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Іоанникій (Кобзєв)
Архієпископ Білоцерківський і Богуславський
31 травня 2007 — 20 липня 2012
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Серафим (Залізницький)
Наступник: Августин (Маркевич)
Архієпископ Переяслав-Хмельницький, вікарій Київської митрополії
до 9 липня 2003 — єпископ
30 липня 2000 — 31 травня 2007
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Іоанн (Сіопко)
Наступник: Олександр (Драбинко)
 
Альма-матер: Одеська духовна семінарія
Московська духовна академія
Християнська богословська академія у Варшаві
Науковий ступінь: Кандидат богослов'я
Національність: українець
Тезоіменитство: 20 серпня
Ім'я при народженні: Юрчук Михайло Іванович
Народження: 19 листопада 1962
Білогір'я, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР
Священство: 16 вересня 1990
Чернецтво: 21 серпня 1990
Єп. хіротонія: 30 липня 2000
 
Нагороди:
Орден святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня
Митрофан у Вікісховищі?

Митрополит Митрофа́н (в миру Юрчук Михайло Іванович; 19 листопада 1962, Білогір'я, Хмельницька область, УРСР, СРСР) — український церковник, архієрей УПЦ МП[1] з 20 липня 2012, архієпископ Луганський і Алчевський. З 2012 — голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків, з 2000 — постійний член Священного Синоду УПЦ МП. У 2000–2012 — керівник справами УПЦ МП.

З 2006 по 2007 та з 2009 — голова Синодальної комісії по діалогу з УАПЦ; з 2009 — голова робочої групи з підготовки діалогу з УПЦ КП. З 2009 — член Міжсоборної присутності Російської православної церкви. З 2007 по 2008 мав у підпорядкуванні Відділ зовнішніх церковних зв'язків як керівник справами УПЦ МП.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 19 листопада 1962 в місті Білогір'я Хмельницької області в родині робітників. Після закінчення середньої школи з 1981 по 1983 проходив військову службу в Радянській армії.

Після служби в армії став іподияконом архієпископа Вінницького і Брацлавського Агафангела. За його рекомендацією у 1984 вступив до Одеської духовної семінарії, після закінчення якої в 1987 був зарахований до Московської духовної академії.

У 1988 в рамках обміну студентами між Російською і Польською православними церквами відбув для продовження навчання до Християнської богословської академії у Варшаві, яку закінчив у 1993 році з вченим ступенем магістра за наукову роботу «Найдавніші відомості про виникнення Почаївського монастиря». Під час навчання в академії на прохання митрополита Варшавського і всією Польщі Василія за благословення патріарха Московського і всієї Русі Алексія ІІ працював викладачем і вихователем Варшавської православної духовної семінарії.

21 серпня 1990 пострижений у чернецтво з ім'ям «Митрофан» на честь святителя Митрофана, єпископа Воронезького. 1 вересня 1990 архієпископом Дмитрівським Олександром висвячений у сан ієродиякона, а 16 вересня — в сан ієромонаха.

У 1994 став викладачем Київських духовних академії і семінарії, був зарахований до числа братії Успенської Києво-Печерської лаври. У КДАіС спочатку був інспектором, згодом — проректором.

Того ж року на свято преподобного Нестора Літописця ієромонах Митрофан був зведений у сан ігумена, у 1995 році, до Пасхи — у сан архімандрита.

30 липня 2000 висвячений на єпископа Переяслав-Хмельницького, вікарія Київської митрполії і призначений керівником справами Української православної церкви та постійним члемом її Священного Синоду.

З 9 липня 2003 зведений у сан архієпископа.

Рішенням Священного Синоду від 22 листопада 2006 призначений головою Синодальної комісії по діалогу з УАПЦ[2]. Рішенням Собору єпископів УПЦ 2 січня 2007 комісію було ліквідовано на користь новоствореної Комісії УПЦ по відновленню єдності українського Православ'я.

Рішенням Священного Синоду від 31 травня 2007 призначений архієпископом Білоцерківським і Богуславським, керівником Білоцерківської єпархії УПЦ.[3]

Рішенням Священного Синоду від 14 листопада 2007 архієпископу Митрофану, як керівнику справами УПЦ, було підпорядковано Відділ зовнішніх церковних зв'язків.[4] 18 квітня 2008 Синод відновив самостійну роботу Відділу, вивівши його зі складу Управління справами Української православної церкви та, відповідно, підпорядкування архієпископа Митрофана.[5]

27 липня 2009 признечений членом Міжсоборної присутності Російської православної церкви. [6]

Рішенням Священного Синоду від 9 вересня 2009 архієпископа призначено головою віновленої Синодальної комісії по діалогу з УАПЦ та новоствореної робочої групи з підготовки діалогу з УПЦ-КП.[7]

Рішенням Священного Синоду від 1 червня 2011 призначений настоятелем новоствореного Монастиря преподобного Серафима Саровського в Білій Церкві.[8]

8 травня 2012 звільнений з посади керівника справами УПЦ і призначений головою її Відділу зовнішніх церковних відносин замість архієпископа Антонія (Паканича)[9], ймовірно, через сприяння групі постійних членів Синоду в складі митрополитів Павла (Лебедя), Іларіона (Шукала) та Агафангела (Саввіна), яку ЗМІ та незалежні оглядачі звинуватили в спробі перебрати владу в УПЦ (МП) в свої руки, користуючись тяжкою хворобою її предстоятеля[10][11].

Рішенням Священного Синоду УПЦ МП від 20 липня 2012 призначений архієпископом Луганським і Алчевським, керівником Луганської єпархії.[12]

Погляди[ред. | ред. код]

Владика Митрофан висловювався проти скасування неканонічної анафеми Синодальної РПЦ на Гетьмана України Івана Мазепу, мотвичуючи це літературними вигадками про сексуальну розбещеність українського державного діяча.

Архієпископ Луганський та Альчевський Митрофан (Юрчук) заявив у студії інтернет телебачення portall.tv, [13] що Київ повинен прислухатися до голосу людей Південно-Східного регіону і не має права ігнорувати результати референдуму про державну самостійність ЛНР:

« «Церква завжди була і залишається поза політикою, а це волевиявлення, яке висловили люди, я думаю, що на це треба вважати, це ігнорувати не можна»

«Якби там не було, може сто процентів людей і не прийшло на виборчі ділянки, але, тим не менше, дуже велика кількість людей прийшла і висловила свою думку»

»
« «Жодна політична система не достойна того, щоби через неї помирали люди. Я думаю, що ті, хто сьогодні знаходиться в Києві повинні почути людей на Південному Сході України і і взяти до уваги їхню точку зору» »

[14]

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. У статті на позначення Української Православної Церкви у єдності з Московським Патріархатом частково використовуються її офіційні назви — Українська Православна Церква, Київська Митрополія або УПЦ
  2. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 22 листопада 2006 Офіційний сайт УПЦ
  3. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 31 травня 2007 Офіційний сайт УПЦ
  4. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 14 листопада 2007 Офіційний сайт УПЦ
  5. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 18 квітня 2008 Офіційний сайт УПЦ
  6. Состав Межсоборного присутствия Русской Православной Церкви (рос.)
  7. Журнали Священного Синоду Української Православної Церкви від 9 вересня 2009 Офіційний сайт УПЦ
  8. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 14 червня 2011
  9. Журнали засідання Священного Синоду УПЦ від 8 травня 2012 Офіційний сайт УПЦ
  10. 2012 год в жизни УПЦ, или Как предотвратить появление новых «ГКЧП»? Сергій Штейніков, Релігія в Україні (рос.)
  11. Конфлікт в УПЦ не дає спокою світським ЗМІ. Марина Довженко, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
  12. Журнали засідання Священного синоду Української православної церкви від 20 липня 2012 Офіційний сайт УПЦ
  13. Владика Митрофан розповів про паломницької поїздці по святих місцях Росії.
  14. Референдум про державну самостійність Луганської Народної Республіки проведений 11 травня 2014. Він відбувся всупереч Конституції України, а результати не визнала ні українська влада, ні світова спільнота.

Посилання[ред. | ред. код]